2017.10.20. Я так і не подякувала КОМУ ВНИЗ за потужний концерт на Контрактовій

2017.10.20. Я так і не подякувала КОМУ ВНИЗ за потужний концерт на Контрактовій

Я так і не подякувала КОМУ ВНИЗ за потужний концерт на Контрактовій.

Сила духу пронизувала, і зі мною, як і з усіма іншими присутніми коїлось щось неймовірне. Слухаючи «Повстанця» — ревіла, як дитина. Майдан. Грушевського. Штаб. Війна. Безконечні пакунки. Дороги. Ніч, коли депутатки, фотографині, письменниці перетворились на швачок, аби рятувати життя незнайомих, але таких рідних... Дні, коли в нас заговорила кров, аби змінити назавжди...

Я плакала, і сльози змивали з моєї душі щось таке буденне і нашароване, несправжнє і нетривке, як осіннє листя.

Я часто думаю: нас так багато, — тих, кому болить Україна. Чому ж ми щоразу шукаємо те, що нас розєднує? Шукаємо скалку в оці один одного? Чому ми не можемо запхати свої амбіції, свої негаразди у... задню кишеню штанів і обійнятись, щоб здолати справжнього ворога? Якому так вигідно, аби ми, патріоти, дивились один на одного вовком і слабшали від того?

Як стати сильними? Курва, ми ж усі — діти цієї землі!!!

Я сто раз уже пошкодувала про те, що свого часу відмовилась очолити осередки ряду націоналістичних організацій, а потім — обєднати їх. Тепер уже, як кажуть наші галичани, «пізно, Ганю, до школи».

Але я чітко знаю, що ще може нас обєднати і зробити сильними та непереможними.

Це — мистецтво.

Це — музика. І це — КОМУ ВНИЗ.

Дякую вам, хлопці!

© Ліля Мусіхіна

 

Надруковано: 2017.10.20 в 23:22