R.I.P. Анатолій Юрченко
Сьогодні надійшла чорна звістка.
Вчора відійшов у вічність наш товариш Анатолій Юрченко. Перестало битись серце патріота для якого Україна була понад усе, незважаючи на те, що він вже багато років її бачив лише з монітора смартфона, будучи прикованим до ліжка страшною хворобою.
З тринадцяти років життя Толіка підкосила недуга, якій він мужньо опирався та з якою боровся майже до 28-ми років. Волею випадку я мав за честь познайомитись з цим сильним духом, мужнім українцем, націоналістом з міста Носівка. Його фраза: «я радий, що народився таким в наш час — час цифрових технологій, де я можу допомагати своїй країні поширюючи потрібну інформацію, адже в часи першої чи другої світових війн я був би безсилим якось долучитись до боротьби» — завжди мотивуватиме мене в моменти, коли є спокуса «розклеїтись».
Незважаючи на те, що в нього були робочими лише кілька пальців на руці Толік намагався долучатись до нашої спільної боротьби ведучи боротьбу інформаційну. Він багато читав, був вкурсі всіх подій, аналізував та давав корисні поради. Першим питанням, яке задавав в телефонній розмові завжди було: «яку книгу ти зараз читаєш?». Анатолій Юрченко був прикладом того як потрібно боротись і жити.
Пишу цей допис виконуючи прохання Толіка: «Юра, коли я помру — напиши в фейсбук, що мене не стало». На фото Людина з великої букви, нехай всі побачать тебе сильним і не зламаним хворобою адже за життя ти не виставляв свої фото і багато хто думав, що твій профайл фейковий.
Спи спокійно, друже, пам'ятаю твій вогонь в очах.
