90-ті здаються часом справжньої свободи, коли все, про що говорилось десь на кухнях, раптом відбулось в галереях, музеях та на площах міст. Таким символом вседозволеності став мистецький фестиваль «Вивих». Він проводився у Львові всього лише два рази у 1990 та 1992 роках, але здається божевільним і дотепер. Сценарії для фестивалю написали Сергій Проскурня, Сашко Ірванець і Юрій Винничук, а художниками були Юрко Кох, Влодко Костирко і Влодко Кауфман.
Куратор Юрко Кох якось сказав, що «було відчуття, що можна писати й витворяти все, що заманеться». Саме під час фестивалю показали вже легендарну поезооперу «Крайслер Імперіал» на тексти Бу-Ба-Бу, зрежисовану Сергієм Проскурнею. Тоді, у 1992, всі квитки в Оперний театр було продані, а деякі сміливці розбивали вікна у туалеті, аби потрапити в зал. Поезооперу показували чотири рази і кожного разу був аншлаг. У 1996 р. друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу.
«Крайслер Імперіал» — це машина, яку я побачив у центрі Києва... Ця машина стала для нас символом американізації України — країни, що тільки-но вирвалася з Радянського Союзу і мусила далі кудись іти. У поезоопері наскрізна тема — приїзд цієї машини, своєрідне повернення Америки в Україну. Наприкінці музиканти з КОМУ ВНИЗ (ще молоді і худі) витягують на сцену дві величезні фари, які засліплюють зал... Але самої машини немає. За сліпучими фарами — порожнеча. Фактично, це той стан суспільства, в якому ми опинилися зараз. Багато балаканини, засліплень, осяянь і дуже мало реальних механізмів втілення нашого поступу на Захід. Усе це ми показали на початку 90-х і опинилися в ролі Кассандри, яка пророкує, але ніхто її не слухає», — так прокоментував зміст опери Віктор Неборак.