2004. «Легенди химерного краю». Українська рок-антологія

2004. «Легенди химерного краю». Українська рок-антологія

КОМУ ВНИЗ

Часи, коли тридцятитисячний натовп здіймався на перших акордах «Суботова» — навдивовиж сильної композиції, яка є гімном і реквієм водночас, а потім вибухав оваціями після кожної наступної пісні, сьогодні начебто минули для КОМУ ВНИЗ. Минули? Вісімдесят дев’ятий, дев’яностий, дв`яносто перший...

Цвяхом глобальних імпрез, наймасовіших акцій була сувора стильна чорно-біла п`ятірка в напівцивільному вбранні з поголеним монументальним Андрієм Середою, голос якого вкарбовував слова, сенс і глибина яких сягали інших вимірів, інших сфер. Епічний рок? Так, вони в оболонці сучасного звуку залишаються поза часом, голос Андрія ріже наскрізь часовий простір, його астральне тіло блукає козацькими степами або карпатськими схилами, заглиблюється в душі померлих, або заглядає у вікна живих, а його постать із закинутою головою залишається непохитною у перехресті проміння.

Так, він Інший і разюче відрізняється від різнокаліберного не-іншого музичного піплу. Чим? Насамперед — Духом. Музика КОМУ ВНИЗ має власний харизматичний духовний стрижень, який залишається незмінним протягом восьми років. Можливо тому КОМУ ВНИЗ поза юрбою, поза тусовкою, поза плітками. Група-фантом, яка нікуди не поспішає. І якщо вони зникають надовго з поля зору, вони просто перестрибнули в інший вимір, аби повернутися знову у новій силі і з новими ідеями. Мандри і пригоди — це те, чим живе Великий КОМУ — незримий телепень безмежного Всесвіту.

Тепер ви розумієте, що саме тримає їх разом ці довгі чотирнадцять років, коли усе навколо збігається-розбігається-руйнується-комбінується? Середа стверджує, що кожен з КОМУ ВНИЗ існує в своїй музичній системі, а вкупі внесок кожного дає цікавий результат.

Андрій Середа«Ми дуже егоїстичні в цьому плані і нас більше цікавить наш внутрішній стан, аніж гра на зовнішній ефект, — говорить Андрій.

Отже щось справді змінилося, якщо ми дійсно маємо на увазі імідж КОМУ ВНИЗ десятирічної давності. «Щось» — це глобальна робота під назвою «In castus», яку слід перекладати з латини не як «кровосуміш», а як «інцест». Альбом, що записувався непоспіхом протягом півтора років містить величезний спектр впливів, і увесь матеріал ділиться на декілька блоків (умовно, звичайно) за напрямами. Арт-рок, психоделія, готика, хард, фолк — годі перераховувати суміш яскравих фарб, якими змальовано це полотно. Річ у іншому: усе тримається купи настільки міцно, наскільки це взагалі можливо. Наші ранні речі містили елемент «розрухи», мали такий собі розбишацький характер. Але то — лише наша реакція на тогочасний стан речей. Нині відбулася переоцінка цінностей і змінилася музика. Гадаю, в бік мейнстріму. Щодо альбому «In castus», то це, напевно, наші здобутки з 1989 по 1995 роки. Та то вже й не альбом, а внутрішнє дзеркало пережитого за ті роки...«.

Відчувається, що Андрій втомився коментувати роботу, яка відображає пройдений шлях і мала б відколотися від музичного тіла КОМУ ВНИЗ на будь-яких аудіоносіях. З більшим піднесенням він говорить про новий матеріал, який, по суті, є логічним продовженням учорашніх пошуків. Але він приречений ще і ще раз вертатися до «In castus», тому що для більшості прихильників альбом залишається «білою плямою» в дискографії групи.

Щодо структури альбом має виважено-компілятивний характер, де старі хіти, переписані по-новому, співіснують з дійсно новими речами. Бракує хіба що «Ельдорадо», а решта — усі на місці. Щодо нових — майже скрізь тексти Середи. Якось, коли ми зустрічались років три тому, на моє запитання про те, чого ж не вистачає музиці КОМУ ВНИЗ, Андрій відповів так: «Страшенно хочеться створювати пронизливу музику, яка б дарувала надію. Хотілося б зробити містерію, більш експериментувати, шукати нове, несподіване... І от усе, про що мріялося, вже акумульовано в «In castusі».

Одна з набільш витончених композицій — «Срібні води». Вода тут символізує материнське начало, срібна вода — символ очищення. «Сію рай» присвячена Іоанові Богослову і відновлює пошану до Святих — людей великої духовної сили. «Щодня вона йде назустріч», «Подих» — більш прості жанрові пісні. А от «Косар обрієм» — твір, прсвячений постаті гетьмана Мазепи. «Птаха на ймення Нахтігаль» — данина пам`яті і великий знак ввічливості до людей, яким випала доля боротися за незалежність України. «Нахтігаль» — назва військових сполук, що були створені з українців під час німецької навали і які боролися з більшовизмом. «Попіл» — це симбіоз творчості з поетом Володимиром Цибульком. «Привид з гаю» — маленька містерія, що раптово з`явилася під час репетиції, наче впала з неба.

Найбільший здобуток колективної творчості КОМУ ВНИЗ — так вважає Середа, — це символ, або знак групи, що складається з трьох елементів. У центрі композиції так звана сколопендра або малий герб КОМУ ВНИЗ. Є тут і трипільська свастика — сварга — символ сили й руху. Третій елемент — восьмипроменеве сонце, що символізує рух у бік Світла від темряви. Той знак — поєднання минулого і сьогодення і вироблявся він поступово, без напруги і тільки нещодавно оформився в закінчену композицію.

Андрій говорить і від його слів йде спокійна і сильна вібрація людини, впевненої в собі. Ясні очі, твердий погляд, мужня статура, голос — це і є першоджерело сценічного образу КОМУ ВНИЗ. Андрій дипломований актор. Але яка він людина? Хто він і звідки?

Андрій Середа: — Мої батьки народилися в Сибіру, але з протилежних боків Омської області. Мати — з російського боку, а батько з емігрантів передвоєнної пори, коли там заснувалося село Вереміївка Омської області. По війні вони переїхали на Прикарпаття і він виростав там. Тож на сьогодні існує два кодла середівського роду — одне тут, у Києві, а друге — в Чернівцях. Стосовно інших учасників групи, то усі вони народилися в Україні, за винятком ритм-гітариста Слави Малюгіна, який з родини російських колонізаторів і був народжений в Казахстані. Після закінчення театрального інституту Андрій залишився в Києві. Сьогодні він з ностальгією згадує київський рок-клуб і перші виступи КОМУ ВНИЗ в одній обоймі з ЕДЕМом, ВВ, КВАРТИРОЮ 50, ЗАГУБЛЕНИМ СВІТОМ. Згадує атмосферу рок-партизанщини, друзів з палаючими очима, усіх, хто допомагав звестися на ноги. І пошуки своєї — відмінної — лінії у рок-н-ролі. Спочатку то був чистої води нон-конформізм, замішаний на брутально-жорсткому саунді і дуже-дуже сильних метафоричних текстах. Даремно ті пісні вилучено з нинішнього репертуару. Однак зовсім не даремно вони не розпалися як група тоді , відчувши розчарування і безперспективність биття головою об стіну. Не сталося цього тому, що КОМУ ВНИЗ — то команда, або навіть сім`я, яка жодного разу не зрадила ідею Великого КОМУ. Хоча музиканти помітно нервують, коли у світло юпітерів знову і знову потрапляє сяюча голова Середи і той, як гуру, відстрілюється за всіх. Вони, дякувати Богові, залишаються разом: басист Сергій Степаненко, гітаристи Слава Макаров і Слава Малюгін, барабанник Євген Разін та директор Володимир Зброцький. Мобільний робочий стан виявляла команда під час експериментів великого рок-пропагандиста з «ТЕТу» Володимира Бакуна, який знімав КОМУ ВНИЗ в павільйоні під час живої гри. Кілька нових речей КОМУ ВНИЗ зафіксовано саме так — повністю живцем. Стосовно великих концертів — знаменними були виступи на фестивалі «Молодь — Христові». Андрій підкреслює — вони були єдиною групою, яку тричі запрошували на цю імпрезу, спрямовану на відродження греко-католицької церкви.

Здавалося б, така формація, як КОМУ ВНИЗ, на чотирнадцятому році існування мала б почуватись, як патріарх — у промінні слави, з круглими сумами на банківських рахунках, записами у власній студії і дисками з власної фірми грамзапису. Так мало б бути, але такого нема. КОМУ ВНИЗ сьогодні, як і вчора, — це типовий андеграунд.

Кінець 80-х для української сцени має те саме значення, що й 60-ті для західної рок-культури: те саме відчуття свободи і близьких змін, якими марили відважні розумники-студенти. Саме вони й складали кістяк того руху, на чолі якого малювали коротке слово — рок, «за совка» однозначно заборонене скрізь. Епоха магнітофонної культури була добривом для грунту 80-х: Горбачов, перебудова і, звісно ж, рок як синонім свободи. Нова ситуація вимагала самоідентифікації, час вимагав своїх героїв, бо чужих ми вже мали. У Союзі ними були Цой і КІНО, Шевчук і ДДТ, Гребенщиков і АКВАРІУМ. Дещо пізніше в Україні ним стали Скрипка і ВВ, Кузьминський і БРАТИ ГАДЮКІНИ, Середа і КОМУ ВНИЗ.

Музика КОМУ ВНИЗ сьогодні є ще більш альтернативною, аніж була вчора. Вони рідко виступають, їхні кліпи нечасто показують на ТБ, а пісні лише зрідка передають по радіо. Незважаючи на це, їхня музика — не найяскравіше, найвагоміше і глибоке явище в сучасній музичній українській культурі. Гадаю, що причина «неіснування» групи у медіальному просторі полягає в цілковитій непричетності до жодного з стереотипів «успіху». Вони не ліпили образу романтичних коханців чи мужніх підкорювачів дамських сердець, ніколи не вициганювали звань від офіційних інстанцій тощо. Себто завжди залишалися осторонь нашого такого бідолашно-викривленого шоу-бізнесу.

Зате тривалий час просто залишаються «номер один», звісно, для втаємничених, для тих, хто «українське» не трактує як щось кумедне, банальне, другорядне, для тих, хто усвідомлює і цінує автентизм у мистецтві. Років шість тому Андрій Середа, сказав авторові цих рядків так: «Ми — група консервативна. У тому розумінні, що ми не змінюємо напряму, який давно визначено. Можемо міняти звук, стиль, але головна лінія, спрямована на нонконформізм, внутрішню чесність перед собою, залишається. Є чимало команд, які пристосовуються, зраджують себе, а внаслідок цього — деградують. Це не наш шлях».

Записуючи епохальний альбом «In kastus», музиканти поставили своєрідний рекорд — це найдовший альбом (близько 80 хвилин звучання) в історії української рок-музики, який робили півтора року на студії «Комора». «In kastus» без перебільшень можна вважати поворотним пунктом у розвитку нашого року. Таких впливових робіт зовсім небагато: «Країна мрій» від ВВ, «Всьо чотко» від БРАТІВ ГАДЮКІНИХ, «Високі небеса» від БІОКОРДУ, «Двері, котрі насправді є» від ПЛАЧУ ЄРЕМІЇ.

Новий реліз КОМУ ВНИЗ з`явився одночасно на трьох носіях у вигляді касети, компакт-диска та відеокасети. Його назва «In vivo», себто «наживо», означає підведення риски під певним етапом творчості. До нього зібрані записані «наживо» твори — переважно ті, що не мали студійного втілення. «Пісня химерного краю», «Кленовий вогонь», «Нова», «Виє Мама» та інші твори звучать майже на кожному концерті і ось нарешті будуть у релізі.

Наша активність і прагнення грати — це, власне, прагнення якось протидіяти тому, що відбувається в Україні. Частина шанованих артистів, пісні яких ми колись слухали, зараз не те що продає себе, а займається продажем своїх дітей. Коли на нинішніх нащадках закінчують своє існування давні інтелігентські родини, що уособлювали український дух, коли йде тотальна профанація в царині так званої культури, ми не можемо на це просто дивитися збоку. Те, що ми робимо як музиканти, як певна формація — це насамперед наша реакція і наша позиція водночас.

Поза тим, існує музика. Музика, яка, маю надію, нас переживе. Провівши багато часу в студіях, ми дійшли висновку, що нині будемо добиватися саме такої естетики звуку, яка задовольнятиме нас як групу. Тепер це буде доволі складна суміш семплів і живих звуків. «Хімія» ця потрібна для підсилення образного ряду. З появою нових комп`ютерних технологій чимало людей поринуло у світ електронних ілюзій, фантазій, культивується свідомість через бездіяльність. Таке собі кришнаїтство в музиці. Це не наш шлях.

Наше — це сублімація близьких нам ідей. Інакшими словами, якщо ти маєш перемогу за плечима, то і надалі мусиш її обстоювати і продовжувати перемагати. Якщо ж судилося загинути, то треба це зробити красиво, яскраво. Тобто йдеться про культивуваня таких моментів, які роблять із людини особистість, з хлопчика — мужчину тощо.

«Вейв готик треффен» — назва цього європейського фестивалю зігріває серця тисяч прихильників готичного року. Себе вони називають «готами». Щовесни ці люди прибувають до Лейпціга послухати найкращі європейські групи цього напряму. У 2002 відбувся одинадцятий фестиваль. Уперше сенсацією став виступ КОМУ ВНИЗ. Вперше один з хедлайнерів, тобто КОМУ ВНИЗ, співав не англійською або німецькою, а рідною українською. Так сталося, що вони приїхали в Лейпціг як «темні конячки», а вибиралися звідти як фаворити «готів» — публіки досить перебірливої. Ідеологи «готик-руху», вони ж організатори акції, виявилися великими майстрами промоушена музики, яка припала їм до душі. КОМУ ВНИЗ визначався як готик-фолк-індастріел-рок і про це розповідалося цілому світові на їхньому власному офіційному сайті. З нашого боку про участь української групи потурбувався Віталій Федун — активний пропагандист і популяризатор «готичної» хвилі в нашій країні. Це саме він створив «Український готичний портал». Зараз Віталій Федун учиться в Німеччині, що не заважає йому пестити й ростити улюблене дитя, себто портал. Ті, хто стежили за його діяльністю в Києві, напевно пам`ятають акцію «Готик-фест» у столичному клубі «Промзона». Тоді КОМУ ВНИЗ вразили публіку своєю новою програмою, і в результаті отримали ярлик «Український Рамштайн». Варто відзначити, що наш «Рамштайн» значно старший: в лютому 2002 року йому виповнилося 14 років.

— В міру опопсіння культури навколо нас, — іронізує Андрій Середа, — ми гостріше відчуваємо потребу нових експериментів, ми завжди були і залишаємось «білою вороною» на українській сцені.

І це правда. Як правда і те, що, виступаючи за кордоном, КОМУ ВНИЗ з першого заходу викликають інтерес з боку не тільки публіки, а й досвідчених критиків. Так було минулого літа в Польщі, де вони були гостями рок-фесту «Кестл паті», а тепер ось — і в Німеччині. Отож, немає пророка у власній вітчизні. Це про них — про КОМУ ВНИЗ.

Олександр Євтушенко, «Легенди химерного краю». Українська рок-антологія, Київ-2004, «Автограф»

 

Надруковано: 2004.12.01 в 17:36