КОМУ ВНИЗ — «IN KASTUS», 1996, Галаs, 1997’02

КОМУ ВНИЗ «IN KASTUS», 1996

OmniSphere Productions Co., USA ’1996 (Not for easy listening)

Вітаю тебе, пересічний вітчизняний інтелектуале! Ти плекав надію лише на західний протяг, який був здатний розвіяти злі зрадницькі хмари посередності та звичайності. Вітаю тебе, бо віднині жодна злісно-врідна дупа не промовить: «В Україні немає інтелектуальної музики; лише переспіви та підробки». Збирай гроші та вишукуй цього компакт-диска. Бо пройшли часи, коли, попри всю любов до батьківщини (у найширшому розумінні — до кордону з Білоруссю, та найвужчому- до сусідського паркану), десь глибоко в голові сидів хробак та ссав сік розуму: нема, немає чогось суцільно несхожого, неповторного. Тепер хай вщухне — вже є.

Грандіозне, епічне творіння видали нам «комувнизти» на чолі з Андрієм Середою — автором більшості поезій альбому. Відчувається, гурт працював так, щоб вже ніколи не виникало питання: «А що я зробив у своєму житті?» Кожна нота викохана, гармонії чисті та відверті. А вірші мене просто приголомшили — справжня поезія.

Я не розраховую на хітове сприйняття альбому усіма «верствами населення», хоча чотири пісні, безумовно, можуть знайти дуже «широкого» слухача. Перш за все — це «Привид з гаю» та «Подих». Дві других — «Срібні твої води» та «Вийди, змучена людьми». Зараз я хотів би звернутися до професіоналів: телевізійників та ді-джеїв радіостанцій — не відмовляйте гурту, коли вони запропонують свою роботу для ефіру, виграють усі — і слухачі-глядачі, і музична культура загалом. Усі сімнадцять композицій — то потужний доробок до нашої культури.

Одне прикро — знов лають жидів, ляхів та москалів. Й хоча роблять це шевченковими віршами — талановитими та страждальними — все рівно, боляче це слухати. Не той вже час: жиди всі поїхали, москалів відмостили високим парканом, ляхи до NATO подалися, а краще на Вкраїні не стало. Може, не в них справа? Може, дзеркало купити?

Міцно. Талановито. Поважаю. Дякую. Щиро тисну ваші руки, гітари та синтезатори: трохи не зазіхнув на середівську горлянку, як головний інструмент творіння (а що ще ви можете чекати від часопису, обкладинка якого схожа на упаковку сіднокарбу?).

В.С., Галаs, 1997’02