Я йду серед тіней всіма забутих,
Тіней тих кораблів, що потонули,
Капітани давніх часів на честь усіх королів,
Знов ведуть свої кораблі у пошук райських країв — з ім’ям Бога.
Я розкинув крила та зірвавсь у прірву,
У похмуру осінь, крізь холодну зливу,
А знесилі крила не підняли тіла,
Та не сталось диво — знову впав у прірву.
Я йду серед тіней, мов сомнамбула.
Війська вбитих солдат, всіма забутих.
Мірний рух знівечених тіл, погляд мертвих очей,
Брудне пір’я зламаних крил, дзвін іржавих мечей — військо Бога.
Я зірвавсь у прірву, та розкинув крила.
Крізь холодну зливу я злетів у небо.
Я співаю пісню про далекі зорі.
Я лечу до Бога, я лечу до дому.
Я йду серед руїн давнього горя.
До безкраїх пустель мертвого моря.
Чорні ікла спаленних міст — тінь могутніх країн.
Та провалля братніх могил безіменних царів — дітей Бога.
Я заплющив очі та розкинув крила.
Розтуливши хмари, я дістався неба.
Я збираю зорі у свої долоні,
Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом.
Розтуливши хмари, я дістався неба,
Я збираю зорі у свої долоні.
Я торкаюсь сонця, розмовляю з Богом,
Я, нарешті, долетів...