2018.02.11. Це історія про випадковість та вісім гривень, що визначили життя © Олексій Бешуля

#КОМУВНИЗ_30

Це історія про випадковість та вісім гривень, що визначили життя.

На першій фотці я, який є зараз. Чи принаймні був позавчора. Утримаюсь від сеансів самокритики чи реклами, навіть від якогось аналізу утримаюсь. Ось такий і все.

На другій фотці трохи ретро. Дві аудіокасети та старенька Нокіа. Та головне касета Кому вниз. Мені було років одинадцять чи дванадцять. Аж не віриться, що колись таке було. Вночі я переклацував декілька телеканалів. Колись доступними було справді декілька, а не кільканадцять. І наштовхнувся на закінчення невідомого документального фільму про Богдана Хмельницького, здається, а може й просто козаків. Легкий сум, що це вже були останні епізоди, бо тоді не можна було знайти і передивитися фільм в інтернеті. Але на фінальних титрах грала не просто пісня. Прямо з телевізора мене ошпарило енергетикою. Такого я ще не відчував. З перших акордів та слів я закохався у Пісню. Хоч і не знав ні виконавця, ні назви. Ледь заснув тієї ночі.

Наступного дня у школі я обговорював цей фільм з моїм тодішнім вчителем історії. Його вважали дивакуватим і до того ж націоналістом. Навіть трохи цуралися. Та мені було з ким поговорити про історію, часом випросити історичну книжку чи рекомендацію. Що ще треба для конструктивних відносин. Від нього я почув назву цього гурту і пісні. Кому вниз. Попіл. Надпотужна пісня!

Оскільки у той час я був щасливим власником комп’ютера та користувачем інтернету, то уже ввечері знайшов магазин української музики. Ціла процедура! Перепитати у батьків чи не треба телефон, бо тоді інтернет автоматично займав лінію. Дочекатися завантаже завантаження сторінок — швидкість же коливалася від 21,6 до 28,8 Кбіт. Попросити у батьків дозволу замовити посилку і пояснити, що за гурт. Зрештою купити касету за цілих вісім гривень! Бо диск коштував дорого — гривень чотирнадцять, а на донецьких ринках касети продавалися за чотири-пять. Дочекатися бандеролі. Дати мамі ці вісім гривень, зароблених сумлінним рекетом родичів на зимові свята. І слухати, слухати, слухати.

Потім було багато всього. Конфлікти з батьками через цю музику. Перечитаний Кобзар. Остаточна орієнтація на рок. Формування естетичних смаків. Націоналізм. І все це форсованими темпами. Десь за півроку. Чи може менше.

Я всього лишень почув одну пісню. Попіл. Кому вниз. Та інвестував вісім гривень.

На третій фотці сьогоднішнє привітання Речників вічності з тридцятим днем народження. Кому вниз справді вплинули на мене. Зовсім не мало вплинули.

КОМУ ВНИЗ, дякую Вам! Безмежно дякую!

Вогняний господи, попіл дитя твоє.

© Олексій Бешуля