2018.02.10. Це тільки Бог бачить, як я цього не люблю, — будь-які тексти до «круглих дат» © Михайло Бриних

2018.02.10. Це тільки Бог бачить, як я цього не люблю, — будь-які тексти до «круглих дат» © Михайло Бриних

#КОМУВНИЗ_30

Це тільки Бог бачить, як я цього не люблю, — будь-які тексти до «круглих дат», коли типу гільйотина опустилася на шию, а рот сам по собі розкрився наопашки й спитав: «завіщо?» Але вони, ці дати, слугують якимсь мірилом, стають стоп-кадром у житті, коли здобуваєш нагоду хоч трохи спинитися й таки спитать себе: «а таки завіщо?»

КОМУ ВНИЗ. 30 років минуло звідтоді, як цей астероїд обвалився ув землю вкраїнську й став чимсь більшим за музику, за мистецтво, за світогляд.

Я колись напишу розлогіший текст про це, зараз тільки побіжно. Дозволю собі кілька спогадів.

Середина 80-х. Мама наполегливо спонукає мене, дорослого вже лоба, читати Шевченка. Я читаю — і не йму віри, не розумію. Рівно доти, доки голосом Андрія Середи приходить до мене Тарас Григорович, і промовляє, як до брата, а не як до галімого учня. 1989-ий рік, Червона Рута, прозріння мого дрімучого українства. Коли Григорович звучить у цьому тембрі, у цьому саунді, у цьому омріяному вкраїнському рокенролі, музиці волі й духу, музиці, на яку я не чекав, бо навіть не сподівався.

Тепер дозволю собі вирізати років десять.

Кінець 90-х. Українського рок-н-ролу вже ніби багато. Є з чого вибрати, є що полюбити.

КОМУ ВНИЗ вивищується над українською рок-сценою, бо ніхто не може ані зусиллями, ані фокусами, ані вправністю наслідування, ані продюсерською потугою наблизитися до цього довбаного монумента: коли ці хлопці виходили на сцену фестивалів штибу достославної «Рок-екзистенції», люди на площах кам'яніли, люди ставали повітрям, твердим згустком душі, який всотував якусь свою давно страчену суть. Тоді ще не було в нас усіх у душах ані націоналізму, ані лібералізму, ані війни, ані миру, ані крові, ані попелу, — але ми здобували знання про це все через музику КОМУ ВНИЗ, через голос Андрія Середи.

Він пробуджував і будував наші душі, як дитя, що бавиться кізяком у пилюці.

Я просто почав писати цей текст ради одного простого речення: музика КОМУ ВНИЗ — це найкраще, що відбулося в українському рокенролі, й що триває. Попри весь мінливий вітер політичних поглядів, попри весь ідеологічний тремор, який властивий музикантам останнього часу. КОМУ ВНИЗ — це сукрівця вічної України, це моя сума укусів та загоєнь, це моє відчуття нашого з вами кривавого неба нації, яке колись таки запалає, просвітліє, обніме назавжди.

Слава «Малін» Малюгін, Сергій «Степан» Степаненко, Женя Разін, Андрій Середа, вічної пам'яті Слава Макаров. Я дякую вам усім за себе, за усіх, хто був і лишається з вами. Ростіть великі. Слава КОМУ ВНИЗ!

© Михайло Бриних

 

Надруковано: 2018.02.15 в 17:01 || Кількість переглядів сторінки: 251