2017.03.15. Андрій Середа: «Деталі» (з книги Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України»)

2017.03.15. Андрій Середа: «Деталі» (з книги Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України»)

Про мову та історію, владу, її самопогладжування та видимі й невидимі символи і знаки

Все починалося з батька. Отакий фізіологічний початок. Але мова про виховання. Не те, щоб підсвідомо відчував, що українець, бо домашня атмосфера, в якій я ріс, була така, що в дитячі роки не задумувався, що є окремішність, людська, національна. Українською зі мною говорив батько. Мама спілкувалася російською. Батько був, скажімо так, ліберальним українським шовіністом. З так званої технічної інтелігенції, любив роботу, напевно, дужче, ніж маму, зібрав гарну бібліотеку, книжки з якої я і читав. Він єдиний, хто в ЦКБ «Ленінська кузня», де працював інженером-конструктором відділу, зреалізував проекти траулерів у такій кількості, яка перевищувала всі інші розробки в межах Радянського Союзу. Батько з колегами по цеху були геніальні фанати своєї справи. Він ніколи не був у комуністичній партії, а не вступив у партію - то не міг займатися військовими розробками, коли проводили відбір конструкторів для військового кораблебудування.

Мій дід якось заспівав мені, школяреві, бойову пісню часів національної боротьби. Але в такому скаженому темпі, щоб я, боронь боже, не запам'ятав і не влупив посеред тої совдепії. У пам'яті – залишилися тільки відчуття якоїсь радісної небезпеки. Отак мене й привчали потихеньку... Через емоції, враження, для мене то була музика, у ній відбувалося щось красиве, гонорове. Дід – родом з Білоцерківщини, свого часу його з бабусею депортували до Сибіру, тож мій батько народився в українському (!) селі Єреміївка Полтавського району Омської області, моя ж мати – теж народилася в Сибіру, але в російському середовищі. Щодо мене, то я ходив у таку українську школу на Пріорці, що за сім років геть забув українську. І тільки завдяки тому, що в мене були двоє вчителів: пан Шевченко-Веприняк і пан Веркалець, який викладав раніше в університеті, проте був депортований за вільнодумство до нашої школи, я почав "вертатись додому". Михайло Веркалець писав кандидатську про творчість Олександра Олеся та Агатангела Кримського, про якого я взагалі вперше почув. Два вчителі, мої янголи-охоронці.

У 1983 році я на фортепіані зіграв батькові «Суботів», а він тихенько втирав сльози... Вперше бачив батька таким. Саме тато мені часто читав, коли я був малим, твори Тараса Шевченка, всю казковість, криваве щастя, про Ґонту – я сприймав усе, як дивовижні мандри. Одна з перлин батьківської бібліотеки – «Побратими, або пригоди двох запорожців на суходолі, в морі та під водою» Василя Шевчука. Йдеться в ній про період, коли Тарас Трясило був відповідальний за гетьманство, гетьмана ще не вибрали, Хмельницький якраз оперував флотом Січі. Видання, ілюстроване дереворитами Василя Лопати. Останні слова книги, а йшлося, зокрема, про враження від московитів, - "Тарас зчорнів, мов згарище, а по щоках, по довгих сивих вусах текли криваві сльози". І це - видавництво для дітей та юнацтва "Веселка"!! Не книга – біблія. До речі - повноцінний сценарій для бойовика.

Україна – не (!) молода держава. Хто це перший бовкнув – молода держава? Довбень тотальний. У нас було декілька незалежностей. Не День Незалежності, а День Відновлення Незалежності! Мова хоча б з Русі, а тоді говорити вже й про ХХІ сторіччя. Ірландці кажуть, що вони 1000 років борються за свою незалежність. А ми всю свою історію куди поділи? У мене простіші визначення політичних термінів, аніж в істориків. Анархізм – свобода. Фашизм – романтика молодих духом, нацизм – свобода, як буденна повинність. Андрофаги по-своєму розуміють міжнародну термінологію. Кацапа треба адекватно сприймати, кацап - завжди кацап і по-кацапськи світ бачить. Не хитрі ми їм, а недосяжні. Українців заборонами не зупиниш і надовго не змусиш. На ментальному рівні українець оперує такою кількістю протидій стосовно свого ворога, заборон, які заторкують його свободи, що я не знаю, чи є ще така в світі нація. Може, ті ж ірландці? А істоти з десяттю секундами оперативної пам'яті по світах завжди знайдуться.

Я зрозумів, що боротьба за незалежність, за свою власну державу – певною мірою утопічна, а тому - вічна. Я не політик і не громадський діяч, тому сприймаю цю боротьбу як велику пригоду. Для мене всі події – від проголошення незалежності і до революцій – мають присмак несподіванки, як для дитини, що з подиву дивиться на те, що відбувається, великими очима. Та я не розумію тих, хто говорив, що нинішнє відродження незалежністі Україні дісталася задурно. Без крові. Не було козаків, УПА, 400 років боротьби, національно-визвольного руху, кривавої пам'яті голодоморів, космічних повстань у концтаборах? Забуваємо всі позитивні речі, які відбулися за час правління Ющенка, звертаємо увагу на скандали, чому не на перемоги? Ґанж президента Ющенка був у тому, що він свої навіть невеликі перемоги через свою скромність не виносив з фанфарами назовні. Я не відбілюю цього політика, на нього покладав дуже великі надії та сподівання як на керівника – проте він їх не справдив. Мій син, тоді ще геть малий максималіст, під час Помаранчевого Майдану скрізь лазив по Воскресенці, де навіть не було національного прапора, і в нас не було, тому запер на шкільний флаґшток геть важкий банер з написом «Ющенко – так!». Та коли згодом Ющенко крок за кроком просирав час, мені довелося синові розказувати, що не все в цьому світі так просто та швидко робиться, аби він не виріс циніком через розчарування. Не знаю, чи ловко я то все пояснював, але нині син славний. У нас уже є те, чого ще вчора ми не мали і для нас того не існувало. Уже той факт, що ти можеш вільно говорити, а не базікати – основа майбутніх перемог. І в такий спосіб по-іншому починаєш ставитися до людей і навколишнього світу. Ми ж тепер конкретно розуміємо, що являє собою небезпека і що таке перемога, і як святкувати конкретні перемоги. У «КОМУ ВНИЗ» на початку нашого музичного шляху був навіть російськомовний альбом, ми таким робом бавилися в боротьбу проти совдепії. Але потроху вже починали шлях додому. Тарас Петриненко почув наші пісні – це був 1989 рік – і попри те, що вже скінчилися всі прослуховування до фестивалю «Червона Рута», нас таки запросили на лише для нас організовану зустріч. Петриненко став хрещеним батьком нашої групи. Інколи, як з веселого будуна лежу на дивані і тіло відпочиває, думаю, що в чомусь я таки lucky. Усе, що я маю, саме мене знаходить, як і люди, з якими я разом у житті роблю спільну справу. З часом, звичайно, приходить знання, чого коштує справжнє братерство і що навколо не бракує сволоти і врешті можна зрозуміти, хто твій ворог, а хто рідний тобі.

Забагато бидла. Розумію, що в кожній країні лише 10% вільних людей, які оригінально мислять, всім іншим «хліба і видовищ». Але до цього все-одно не звикнеш. Каже мій побратим: «Чого я маю на ту чи іншу дурню звертати увагу – мені стільки справ треба зробити"... Викликаєш таксі, жіночка питає: «Какая парадная?» і ти настільки дурієш, що їй відповідаєш: «...Пятая!» А потім думаєш: «То я сказав?» Водій таксі тобі розказує: «Я за Юльку так переживаю! (коли Тимошенко балотувалась у президенти)... но я понимаю, шо женщина не может быть президентом и я проголосовал за Януковича!» – і веселиться. А ти сидиш і думаєш: «Чоловіче, за кермо тримайся, бо мене везеш, а ти дурний, блядь...» Наче побутові речі, до яких нібито ставишся спокійно, та зненацька потрапляєш в якусь яму, що не можеш второпати: як таке могло статися, що за жопна логіка в людей?.. Ті ж десять секунд оперативної пам'яті, ті ж газелі та золоті рибки. Не звикається, блін.

Якщо хочеш знати правду, не читай газет, не дивись телевізор, не слухай радіо – вийди на вулицю, послухай людей. І тоді в тебе виникне враження, що всі ці люди розумніші, ніж у телевізорі. Якщо українські депутати плутають недотОрканість з недоторкАнністю, бо так сам президент вимовляє – їм не в тямки, що вони говорять про фізіологічну цноту, тільки й мова, як би позбавити когось целкі. Роздуплити, тіпа... бо значення слова не годні второпати. Неспроможні мови вивчити. Тільки два пояснення - або дебіл, або, паскудо, вали з моєї країни. Будь-який адвокат за хвилину пояснить, що мова про позбавлення імунітету і не йшла. Слухаєш розумні роздуми - і раптом воно видає "інциНдент". Або "прецеНдент". Будьте тоді послідовними - кажіть "презиндент". Найтрендовіший образ - стомлений і кудись вічно поспішає. І ти в якийсь момент розумієш, що до влади серйозно не ставишся. Нема довіри, а це і є епіцентр зарази. Не вчитися, не вивчати. Який Кравчук перший президент? Перший був Грушевський, другий - Стецько. А комуністичний рептилоїд наївно бажає бути першим. Знову "молода держава"? Він зараз учить, як воювати, а мав би звітувати, як просрав ядерну зброю та віддав чорноморський флот. Нинішній стан у Криму - наслідок його діяльності. Кучму туди ж.

Громадянин своєї країни має право на зброю. Зброя виховує в людині обережне ставлення до себе. Вона дисциплінує. Вона упокоює. Той, хто справді володіє зброєю, не хизується цим. Не зброя вбиває, а людина. Виховуйте. Заборона - не логіка. Так само, як небажання реформ у медицині через погані дороги. Автодор виєбіть, а не реформи. Падло як захоче вбити людину – то й виделкою вб'є. ...В організмі української держави ці метастази настільки розрослися, що не можна реформувати одну галузь, оминувши інші. Як з армією, так само і з медичною сферою чи з освітньою – все між собою пов'язано, треба одночасно дбати про весь організм. Чути треба. Помер Євген Сверстюк, його поховали і ніхто навіть не думає, що то був один із велетнів. Старійшин. Вони землю тримають.

Національна ідея України не могла втратити своєї актуальності, бо на нинішньому державному рівні вона й не починалась. Кожна країна має свою національну ідею. Для мене недобре було, коли європейці, тобто країни, почали здавати позиції, як створювався Європейський Союз. Прекрасні витвори свого мистецтва, як власна валюта, скидати з рахунку? Навіть не в антиглобалізмі річ. Мені подобається футбол, коли там є національні команди, а не гамуз легіонерів. Тоді це цікаво. Я хочу бачити, як різні нації змагаються між собою, інакше чим же іще один перед одним хизуватись? Це ж природа! Людьми, національними здобутками й генетикою. Коли я їду до Болгарії, то хочу їсти їхні національні страви, щоб навіть шлунком відчути смак країни. Я не розумію, що таке «глобалізм». На рівні наукового поступу – так. Але гуртожиток - це для бідних.

26 років – це час, за який можна було багато що зробити. Це як в музиці, якщо ти на сцені стільки часу – сцена вже є твоїм рабом. Тому я не слухаю молоді групи, нехай років бодай п'ять спільно пропрацюють, тоді це команда. У «КОМУ ВНИЗ» не було ні тактики, ні стратегії, ми в останнє десятиріччя стали дещо воєнізовані, але ми і панк грали, і арт-рок, тобто проходили, бо ходити вміємо. Як казав Бред Пітт? Головне – не талант, а імідж, блядь... тобто як ти себе поводиш, чим би ти не займався. Можна завжди знайти причини, чому хтось щось дурне бовкнув, але якби він щось мудре сказав, то вже була б інша історія. Бодай спроба до чесності - і це вже перший щасливий крок у світ широкий. Я однаково спілкуюсь і зі щільною залою, і зі своїм сином. І тоді не треба шукати розумних людей – вони самі прийдуть. Музика допомагає людині відкритися і людина, яка тебе чує, теж розкриває себе. Люди ж ідуть до тебе не як до музиканта, а як до однодумця, спільного поступу. Я ж співати почав через те, що ми не знайшли вокаліста.

Чим відрізняються українці від росіян? Мовою, блядь, але декому ще треба це пояснювати. Є славний Андрій Головатий, зі своїм гуртом «Люті гуцули» дуже кайфово переспівував Моррісона «The Doors», перекладав тексти пісень українською та співав, наслідуючи манеру Джима. Одного разу в Запоріжжі у готельному номері, де він зупинився, побачив план евакуації під час пожежі... та щоранку брався читати його – текст був російською – і нічого не міг второпати: «Що там написано?» Бо він з Канади, говорить українською, це мова його батьків, для нього російська незрозуміла. Це нам може видаватися, що ці мови подібні. Нітрохи не подібні. Не кажучи вже про мізки. Націоналіст у нас має позитивну конотацію, в Росії – негативну. Страшніше, ніж націоналізм, не буває, як каже Андрєй Макарєвіч. Казав мій дід, який мав семеро дітей, а на прикладі своїх дітей багато що спостеріг: «Не одружуйся з росіянкою». Українці та росіяни – різні. Там, де люди однієї крові та мови можуть порозумітися, в інших навіть маленька проблема може обернутися горем.

Боротьба триває вічно, бо кожен по-своєму розуміє, що таке «боротьба». Світ, який ти бачиш, – ти тільки один його таким бачиш. Істина існує, але,як кажуть ті ж аґностики, ніколи твоє відчуття істини не стане таким для іншого.

Що б я сказав молодшим за мене (типу ґуру, чи що?), які б мене спитали, що їм робити? Стріляйте цигарки правильно! Вчора один підійшов до мене... Бачить, як я витягнув пачку цигарок і підходить з питанням: «У вас сигаретки не знайдеться?» Ти що, не бачиш, що я тримаю пачку цигарок?! Навчися ставити питання! Коли навчишся, тоді все буде в тебе прекрасно.

Юнацький максималізм перевертає гори. З часом стаєш обережніший, підозріливіший, самовразливіший... Як у вестернах: «Не довіряй нікому». Бо маєш дуже ретельно відноситись до всіх і всього. Маленькі діти – такі цікаві, коли починають ставити свої перші питання – це диво, соціум це ламає, заборони, батьківські переживання, потім ту дитину можна перетворити просто на виконавця. Винятки якимсь дивом бувають. А ще, як казав Донцов, в однолітровий глек два літри не наллєш. Коли хтось народився вправно підмітати вулиці, йому не треба йти в президенти. Шана за кожну фахово зроблену справу. Кожне твоє слово – ти за нього відповідаєш, навіть якщо цього українського слова інші українці не знають. Кажу, як людина, що працює в рекламі. Є такі, що, не знаючи чогось, вірять, що цього не знає ніхто. Цього слова, мовляв, люди не знають! Знають. Як диктор я не можу начитувати бозна-що. Це принцип. В Україні мова рідна одна – українська. Знання рідної мови – це здобуток, це краса, це цінність, це не просто побут. «Єдіная страна» – я такого не розумію. Не знаєш мови країни, в якій живеш, бо єдіная страна?

Про символи. Яйце-Райце. Пізнаєш Яйце-Райце - пізнаєш Україну.

З погляду геральдики, колористика символів незмінна. Споконвічно навіть на християнських іконах небо писали золотим кольором. Колір духовний, синій – це допоміжний, який «тримає небо». Якщо перевернути догори дригом, тоді, як би сказали китайці, світом правлять немічні. Перевернутий прапор, за американськими традиціями, означає одне – тобі потрібна допомога. А у нас перевертали прапор ще за часів Скоропадського, який не дуже тямив у вексикології, хоча немало доброго зробив. Містики в тому дійстві не було, просто типу символ нового устрою. Призвичаїлися. Але звичка - це просто звичка. Це не звичай, не щось сакральне, це просто звичка. Можна призвичаїтися в носі длубатись – і що? Можна сказати, що це нормально, бо така звичка активізує розумову роботу. Щодо кольорів. Я свого часу з'ясував, що мій найкоханіший колір – салатовий. Для чоловіка, лисого, зростом понад 1,80 - і такий дивний колір... я так мучився з цим. Як такий колір зреалізувати? У підземному переході знайшов гігантські салатові шкарпетки... Зроблені зі скловати. Я ввечері їх вже викинув, але то було чудове відчуття – весь день у шкарпетках того кольору, який хотів! (Сміється. – Ред.). Потім намагався зрозуміти, чому салатовий? Суміш жовтого й блакитного, зелений колір, сублімація.

Про місця сили. Безкінечні намагання зайд порушити енергетичні стовпи. Холодний яр. Там неподалік спиртовий завод. І від нього бздить так... оцей віджим безвідходного виробництва розкидають по полю – якщо звідтіля дме вітер – тобі смерть. Стоїть СТО тракторне, стоїть халабуда в стилі Тарантіно: «Добро пожаловать!» Пропозиція попоїсти посеред океану гімна. Знищення фізичних символів - чоловік на Грушевського стійко, по-козацьки витримав наругу, стоячи роздягнутий мордехаями на лютому морозі - його суки зумисно роблять депутатом - і ми бачимо, який же він недорікуватий. Все, кінець символу. Чудовий боксер, гордість нації - мер - смерть символа. Про місця сили... Червоненко, видатний діяк України, намагався провести міст через Хортицю, різонути ще по одному витоку сили, інопланетянин... На місці Десятинної церкви в Києві, а до того верховного капища, не даремно ще наші князі поряд зачинали дітей. Від тих стовпів розходяться кола - позитивне-негативне-позитивне, як хвилі по воді, чередуються. Подивіться на старі карти міста - де позитивне коло, там на місці капищ церкви. Де негативне - цвинтарі, тюрми. Нині ж, як в юдо-християнській церкві - тільки форма - всі знають, як сидіти, як стояти, як на голову хустку і як їсти плоть бога і пити кров його. А євангеліє не кожен і знає. Зовсім нещодавно зникають свастики, символи Сонця, Щастя, зі стін Київської Софії. Видавлене параноїдальне пояснення - "нашому народу це не притаманно". Про який народ мова? Світом правлять знаки й символи, а не люди. Казав колись Конфуцій. До цього треба як мінімум ввічливо ставитися. Погоджуєшся ти з цим, чи ні.

Бог завжди з тобою, якщо ти цього потребуєш, де б ти не був. Християнські споруди - подекуди витвір мистецтва, а на загал - інфантильні атракціони. Не просити в Бога, а нести йому дарунки, бо створений за взірцем його. Кожна радість, привнесена на цю Землю, є усміхом Вищих, а ти є другом їх.

Віра в Бога - це тотальний інтим. Хто виносить це на люди - позбавлені душі.

Свого часу озвучував від ВО «Свободи» матеріали про голодомор. Там було «українці потерпали від...» Пропозиція - не "українці", а «МИ». Не дивитися на себе збоку. Не те, щоб то було навмисно, просто та ж підкинута ззовні "звичка". Ми українці? - Кажемо "МИ". І стається диво. Стає все близьким і тільки твоїм. Ми потерпали, ми боролися, ми гинули, ми перемагали. Це ті найперші чинники соціальної системи розпізнавання , на яких будується соціум, релігія, ідеологія... Коли на державному рівні усвідомлять це «МИ», тоді почнеться вирішальний марш України.

Київ, 15 березня 2017 р. Розмовляв Антін Мухарський, Записала Інна Корнелюк

2017.03.15. Андрій Середа: «Деталі» (з книги Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України»)

2017.03.15. Андрій Середа: «Деталі» (з книги Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України»)

 

Надруковано: 2017.10.04 в 20:04 || Кількість переглядів сторінки: 170