2016.10.27. Лідер гурту КОМУ ВНИЗ: всі лікарі матюкалися, коли я народжувався

2016.10.27. Лідер гурту КОМУ ВНИЗ: всі лікарі матюкалися, коли я народжувався

Актор, лідер гурту КОМУ ВНИЗ Андрій Середа у програмі «За ЧАЙ.com» на «5 каналі» розповів про те, що нація там, де ти в даний момент знаходишся, вплив війни на людей та бажання стати диктатором

ЗАВЖДИ ТРЕБА РОЗУМІТИ, ЩО НАЦІЯ ТАМ, ДЕ В ДАНИЙ МОМЕНТ ЗНАХОДИШСЯ. ТОМУ ЩО ТИ БЕРЕШ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЦЮ НЕВЕЛИЧКУ ТЕРИТОРІЮ ЧИ БІЛЬШУ ТЕРИТОРІЮ, СЕРЕД ЯКОЇ ТИ Є

— Андрій Середа — народився на Подолі, це найближчий мій гість, який в мене був у цій студії, от два кроки від нас.

— Там пологовий будинок, я там жив.

— Ми ще не дивилися от такий... Вступне слово з «Павліка Морозова» — це Леся Подерев’янського. Я завжди думаю, чого ти там Танатос?

— До речі, цукерку хочеш?

— «Тузік, вкусно очень», як казав Лесь Подерев’янський. Тоді візьму, дякую. Потім закуску. Дивись, я все думав: а чого ото Гудеріана грав Вересень, а не Середа?

— Ну тому що Вересень націонал-соціаліст.

— А ти?

— А я гуманоїд.

— Ти думаєш так?

— Я демон смерті, мені до...

— Я думаю, що не так. От ти про себе любиш читати?

— Про себе? Ну якщо ніхто не бачить.

— Ну добре, я тобі зараз покажу. Я коли заліз в енциклопедію таку «Вікіпедію», там про тебе так гарно написано, про групу КОМУ ВНИЗ супер написано. А потім я вирішив зробити інакше: треба залізти у «Вікіпедію»...

— Російську.

— Ага, слухай про себе. Значить, слухай: «Эмблемой группы является стилизованная свастика. Группа сотрудничает с праворадикальной партией  «Свобода» с 1995 года, и музыканты явно разделяют ее взгляды. Сама партия также высоко оценивает вклад КОМУ ВНИЗ в агитацию. Современные украинские националисты растут на произведениях КОМУ ВНИЗ, музыке, воплощающей дух национальной революции. Андрей Середа считает, что украинцы и русские — представители разных миров, которые никогда не поймут друг друга. А еврейская нация в целом — агрессор». Ось про тебе що написано. Ні, ну я знав...

— Ми ще входимо, як одна з кращих команд у список blade honor, міжнародний.... Є що почитати.

— Слухай, я знав, що ти точно...

— Це я там також, до речі, прочитав.

— Що ти фашист, але що ти антисеміт, я вперше дізнався.

— Я вибірковий антисеміт, і я сам вибираю. Знаєш, як казав один із гарних людей: «я сам буду вибирати — хто тут єврей, а хто ні».

— Зрозуміло, а от на твою думку, якщо тебе так бачать по той бік кордону, в країні-агресорі...

— А тебе як бачать там?

— А я не знаю, я про себе ще не читав у «Вікіпедії». Це заслужено чи ні? Скільки разів уже вам кричали у спину, що ви «фашиствующая группа»?

— З того часу як ми створені, певно, років 20 тут, ну якщо читати, то всі 27 років чи 28.

— А якщо ти отим, що тобі кричать, скажеш, що перший альбом ми записали російською мовою? То що будуть там.... лопатись мікросхеми?

— Це не має ніякого значення, ти хоч на івриті напиши, не має значення. Є просто люди, які розуміють, які логічно мислять, а є алогізми. У мене є частина російської крові. Я тих сволот знаю не по книжках, я знаю, я просто їх відчуваю. Я давно казав, що я як Блейд: я ж напівлюдина, а напівкацап. І мені треба робити ін’єкції, щоб залишатися у нормальному стані.

— Давай ще одну дозу ін’єкції.

— Ти розумієш, у упирів, у них немає ніякої логіки — нічого. Вони просто жерти хочуть. Тобто немає ніяких...

— А з другої сторони, якщо подивитися на те їхніми очима, як вони дивляться зараз на зовнішній світ, вони ж усі в облозі. А тут вони відкривають так, наприклад, YouTube, і дивляться. Рок-гурт КОМУ ВНИЗ оприлюднив — чуєш якими словами написано — кліп на пісню «Ми випрягли волів» до річниці створення організації українських націоналістів ОУН, і присвятив її «Правому сектору». Ти уявляєш собі, що робиться в їхній голові, коли вони прочитали: Середа, ОУН, «Правий сектор»?

— Готика. Суцільна кров і темінь.

— Фрагментик «теміні і страху» російського, глянемо?

— Давай, полякаємося.

— Це що ти їх попідбирав: одного «правосека», другого...

— Це не я підбирав, там ініціатор, до речі, Арсеній з «Сокири Перуна» уявляєш — це взагалі вже...

— Ну «Сокира Перуна», ну там «Правий сектор», Андрій Середа...

— Так, поляк...

— І от сидить там собі в Москві якийсь отой переляканий і каже: «Це страшніше чим Ісламскоє государство?», яким лякають. Хто страшніший?

— Тут хитрий хід, тут трійця була, щоб очі розлізлися в різні сторони, але щоб у три різні сторони розлізлися, не знаючи на що дивитися — це був хід.

— Я просто по тексту там, що нація в оточенні ворогів, про це ви співаєте фактично?

— Ну звичайно.

— Так, але я хочу, щоб ти мені показав, де у нас тут є нація, а де є вороги? Всі такими словами розкидаються, ніхто не хоче показати.

— Завжди треба розуміти, що нація там, де ти в даний момент знаходишся. Тому що ти береш на себе відповідальність за цю невеличку територію чи більшу територію, серед якої ти є. Інакше, якщо ти не береш відповідальності — ти ніхто, ти просто демос: «хліба і видовищ», більше нічого. Нація — це відповідальність.

— Тобто за твоєю теорією...

— От ми зараз тут знаходимося, тут нація існує.

— Так.

— Я піду — не буде, ну якщо і ти підеш, так.

— А демос де?

— А сюди тоді зайде демос, демос завжди потім заходить.

Я НОРМАЛЬНИХ ПОГЛЯДІВ ЛЮДИНА. Я НЕ ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ПРАВОРАДИКАЛЬНІ ПОГЛЯДИ

— Ага, дивися, я хотів просто зрозуміти простий момент: ти праворадикальних поглядів людина, правильно?

— Ні, я нормальних поглядів, я так думаю. Я не знаю, що таке праворадикальні погляди.

— Ті, що класифікують, так пишуть, праворадикальні... Добре, коли ти бачиш, наприклад, молодих лівозвернутих, знаєш? Ліваки, є такі цілі ліві рухи в Україні. Необов’язково комуністи. Там всяких інших ліваків: марксистів, анархосиндикалістів, їх тут дуже багато є. От я хотів зрозуміти: як ти за 5 хвилин можеш їх переконати, щоб вони тим не займалися, тою лівацькою хворобою.

— Ні, я ж не вчитель, я ж не священик. Я хочу як створювати, так і знаходитися в гарному оточенні, і потребую гарного оточення.

— Але наше суспільство, як ти казав, «нація плюс демос»...

— Якщо поряд зі мною так зване «створіння», так звана «людина», яка має, наприклад, стільки ж років як я, може трошки менше. І до сих пір вона знаходиться десь на роздоріжжі, то я не вилікую.

— Чого на роздоріжжі? Дивися, соціологи кажуть, що у нас суспільство масово лівацьке, воно таке соціалістично-очікувальне...

— Воно дурне.

— Для того щоб давали їм зарплати, пенсії ні за що і так далі. Це не Швейцарія, яка голосує на референдумі проти...

— Це не лівацьке, це просто бидло, просто лінь і все, і більше нічого: «Дайте мені гроші і тоді я щось зроблю».

— І що за 25 років нічого не змінилося?

— А воно нічого не зміниться. Я думаю, що війна змінить ситуацію у країні. І зрозумів, що війна робить тільки одне: свідомі люди, яких там меншість, ну як там звичайно у кожній країні, у всьому світі — свідомих національних праведних людей, вони стають ще більш праведними, завдяки воєнним діям. Тому що це прискорений просто розвиток всього всесвіту навколо тебе. Вони робляться більш свідомими, більш праведними. А от ті, які створені тільки задля того, щоб просто працювати, я не знаю, як Корчинський сказав, пам’ятаєш: «Для веселих людей Бог створив веселля, а для тих, які люблять працювати створив працю». Отак. І, розумієш, вони стають ще більшими дебілами, тому що вони чомусь вважають, що нарешті можна щось, якісь свої сумніви, знаєш, виразити, якісь свої чаяння. Вони починають...

Мені таксисти починають розповідати всілякі історії, як, наприклад, проспект Бандери знову будуть перейменовувати. Тому що ми маємо подивитися на Польщу, а Польща не дуже добре відноситься до Бандери. Ми чомусь маємо дивитися на Польщу. Тобто там же метрополія у нас. Якщо до них прислухатися...

— А ти відкрив секрет київських таксистів? Чому вони весь час «насідають тобі на вуха» і дають свою візію трактування політики? От чому?

— Щоб сплавити мені наркоту. Я тобі серйозно кажу. Вони так перевіряють.

— Я от хочу, щоб ми в деякі речі такі погралися. От я відкручу зараз «машину часу», без Макаревича, так вдвох ми відкрутимо до 2004. Голос Андрія чути скрізь і цей голос нам казав: «Кожен із нас вже роками живе з цим відчуттям у серці. Кожному з нас потрібні зміни і зміни будуть: Ющенко іде в президенти». Пам’ятаєш це?

— Жодного слова неправди. Зміни хіба не відбулися? Відбулися. Пішов у президенти? Пішов у президенти.

— Ми ж показували ці зміни збоку, бачив там: Вітя і Вітя цьом-цьом.

— Він мені винен... Ну і що? Вітя і... Нинішнього Президента як звати? Також цьом-цьом, ну і шо? Також учень Ющенка.

— Ну всі Президенти цьом-цьом. Я хочу повернутися до того моменту: от коли... Праця є праця, то ти підійшов до цього цинічно? — «Оце мені замовлення, я його озвучив».

— Ти не роби мені якісь виправдання на мою адресу, а просто запитуй давай.

— А запитання: чи було це ідеологічним вибором — озвучувати виборчу кампанію Ющенка, чи це була просто робота?

— Якщо порівняти з роботою, то я, наприклад, раніше завжди дикторам, — ну як я і зараз намагаюся, просто зараз інша трошки ситуація, кризова — за політичні ролики платили в три рази більше, ніж як за звичайні ролики.

— В три рази більше?

— В три рази.

— Ну добрі....

— За ці роботи я отримував спеціально, як за звичайний ролик, тому що я витрачав час. Це гроші були витрачені... час, моя згода була безкоштовною. Згода була стовідсотковою.

— Тобто ти був всією душею за це?

— Всією душею, звичайно. Я і тоді ще казав, що ніхто не буде пам’ятати ні Кучму, ні Кравчука, тому що зрозуміло звідкіля вони вилізли. Ця людина — на нього дуже багато було сподівань, дуже багато людей молилося, навіть тих, які самі вміють розбиратися в житті, які не чекають, поки їм дадуть і за них зроблять. Всі, всі, і я казав, якщо він почне щось робити щось не те, навіть просто не почне нічого робити, він буде відповідати взагалі перед...

— А щоб ти йому сказав, якби зустрілися так тет-а-тет, без камери?

— Я сказав би: «Віддай, падло, віддай».

— Віддай що?

— А немає різниці.

— Віддай.

— Просто віддай. Це як до політика. Як людину — я його не знаю.

— А я зараз як до суспільства от. Ти ж сам сказав, що була надія на те, що оця російська агресія, війна, вона змінить людей, але ми бачимо, що вона не змінила. Вона згуртувала тих, кого ти називаєш нацією, вона абсолютно не змінила тих, кого ти називаєш демос. І більше того, люди, які моніторять це все, знаєш, там у телевізорі і в газетах, радіо, кажуть, що навпаки. Що навпаки відбувається якась така повзуча русифікація — це раз. А, по-друге, герої Леся Подерев’янського стають аудіодоступними, вони довкола.

— От я кажу: треба відповідати за кожне слово, воно реалізується, от ... вистави, і вони починають реалізовуватися.

— Ні, а я про цей феномен...

— Ти казав, що ці вистави треба знищити, вони реалізовуються у слова.

— Не рухай Леся. Я зараз добрався до найстрашнішого. Знаєш, оце аудіосередовище: не російське і не українське, а такий суцільний суржик. Чубай разом із Бондарем колись непогано це зробили. Фрагмент «Матриці» хочеш подивитися державним суржиком? Давай подивимося.

— Прекрасно: «Не знаєш, а воно є».

— Скажи мені: а чого суржик наступає, замість того щоб відходити?

— А тут немає різниці: суржик чи взагалі все інше, ніж українське. Як я почув, не пам’ятаю, хтось із ведучих, не пам’ятаю з якого каналу, стосовно питання мови, стосовно питання державності, об’єднувальної взагалі системи там, цього руху, каже: «Ну дивіться, он Аваков російською спілкується, нікому ж це не заважає, всі розуміють». Оце поняття розуміння, воно знівельовано, як знівельовано дуже багато слів. Загляни на телебачення, і коли терористів, бандюганів називають сепаратистами. Там же не інша нація, не інший народ, чому вони сепаратисти? Це просто терористи в м’якому виконанні. Теж саме нерозуміння слів, нерозуміння значення, вони не розуміють...

— Ти часто говориш про націю. Може відбуватися оця кристалізація нації суржиком?

— Ні, звичайно.

— Так а він наступає. Тобто я пам’ятаю, коли я з Лесем Подерев’янським зайшли...

— Це все рівно, як щось хреново зробити, ну машину спаяти, погано щоб вона розвалилася, щоб вона зогнила, сталь погана — це те саме.

— А суржик можна зупинити? Його наступ.

— Можна все зупинити. Я нещодавно читав автобіографію Беніто Мусоліні, він сам її написав перед тим, як він прийшов до влади. Він описав тодішній стан Італії. Так от «Майн кампф», коли Гітлер описував Німеччину до його приходу, то були просто якісь дитячі...

— Слухай, що ти читаєш по ночам? Мусоліні, «Майн кампф»?

— Ні, це я якраз вдень читаю, вночі я тебе дивлюся. «Майн кампф» — це просто якісь дитячі забавки порівняно з тим, як він описав Італію: продажність правителів, здача кордонів, заходи чужоземних армій. Все, що тут в Україні твориться. Тільки я прочитав ще до того, як відбулося зараз в Україні. А в Україні це відбувається періодично там тиждень, день, те що було. Але в кінці до тебе приходить думка: хто ж це? Це ж хтось змінив? А таке враження, що: «е, це довгі роки життя, ви розумієте, там таке корумповане кодло, нє, там о, там дуже багато...» Оце теревені, оце власне...

— А в еволюцію ти не віриш?

— Звичайно, не вірю в еволюцію. Я вірю в роботу тих... У біохімію.

— Це пас мені, добре? О’кей, про цикл трикарбонових кислот не говоримо, продовжимо говорити за... Ставимо крапку з суржиком. От коли ти чуєш довкола в аудіосередовищі, от коли чуєш за спиною, що фактично говорять герої Леся Подерев’янського таким суржиком, але це реальні люди. Перше — твої відчуття. Перше що? Які емоції?

— Російські матюки.

— А вивчив їх?

— Так, я ж на Подолі народився.

ВСІ ЛІКАРІ МАТЮКАЛИСЬ, КОЛИ МЕНЕ ВИЙМАЛИ

— А що на Подолі найбільше матюкалися?

— Там лікарі всі матюкалися, коли мене виймали.

— Є ще одна дуже цікава сторона: ти фактично є в кожній хаті, і з ранку до ночі.

— Не кажи це моїй дружині.

— Я в доброму розумінні, якщо не реклама, то у вигляді озвучених різних речей. Є навіть цілий сайт, де ми можемо показати його.

— Нє, то брехня.

— Та як? Там навіть написано, що от є у нас такий Андрій Середа...

— Це хтось заробляє.

— От дивись, бачиш: Середа Андрій Вікторович. До речі, знову карма — Вікторович, бачиш.

— До речі, тут показано фрагмент фільму, який я не озвучував, там взагалі голосу не існує.

— А там написано, що ти озвучував. Ти розумієш, я не знаю, це серйозна фірма, так? Вона озвучує. І я хотів тебе запитати: а ти міг би озвучити...

— Я знаю цю фірму, але там було щось інше.

— Ну от бачиш, так що ти працюєш. А ти можеш озвучити таким голосом, яким у тебе там замовляють, озвучити одну просту річ: я маю на увазі от зараз серед ночі звернемося до нашого спільного знайомого генерального прокурора — Юрія Луценка. Я тобі даю фразу, а ти її мені просто озвучиш, добре?

— Ну давай.

— «Пане Юрію, посадіть, будь ласка, негайно всіх єфремових, вілкулів та інших бойків». Ну таким голосом, щоб воно сприймалося як би...

— «Пане Юрію, посадіть негайно оту всю сволоту, що казав Чайка, от туди, де ви раніше сиділи, і почастіше їх відвідуйте».

— Ти дуже добрим голосом це сказав, а як ти робиш, коли такий сильний голос?

— Сильні люди, вони добрі.

— Добре, я про озвучку. Дивіться...

— Я ж поки що бажаю.

— Як тост прозвучав, ти знаєш, як наказ: Ющенко іде в Президенти! Все таки це дуже...

— Це потім.

— Є дуже цікава власне ініціатива. Я пам’ятаю, з Лірником Сашком ми про це говорили, він про це був готовий розповідати довше, ніж всі казки читати дітям. Про народний серіал, народним коштом, казка про «Чорного козака», фрагментик зараз нашим глядачам і тобі нагадаю. Ну от, тут збирали, тізери випустили: де казка про «Чорного козака»?

— Я спробую тобі відповісти, якщо ти мені відповісиш, чому ці кадри, якість цих кадрів така ж сама, як у 65-50-40 роках?

— Тому що в мене так от показує ця річ. Там...

— А я думаю, ні.

— Ти мені скажи: він вийшов вже чи ні? Десь лежить на торрентах у підпільному андеграунді українського кінематографа чи його нема?

— Я ж всього там актором там був. Що ти мене запитуєш?

— Ти перший мав би отримати, давай подивимося. Ну так все таки є він чи ні? Чи ще його немає?

— Ну я би побачив, якби він був би. Я думаю, немає. І це дуже добре.

— А чого?

— Це те саме, коли свого часу нас запитували: «Чому ви дуже часто не виступаєте, а ось ви знаєте — ну хто знає — а ви чули таку групу, як «Мертвий півень»? Чули про групу, так. «А слухали?» «Ні, я не слухав». Людина домислює, вона фантазує, і їй ця група подобається все більше і більше.

— З групою — це легше, з фільмом гірше. Я б хотів його подивитися.

— Що ти там такого зараз побачив, що захотів би подивитися?

— Я побачив багато хороших людей.

— Коні, озеро, хати, воно ж є у кожному другому фільмі.

— Я Капранова побачив, Середу побачив, я хочу побачити їх в ролі. От 1690 рік, що вони...

— А кого з Капранових ти там побачив?

— Брат-2, я не знаю, який з них.

— Я не знаю, я сів з ними в одну машину, а потім сів в другу і нічого не помінялося.

— Ну ти їх не розрізняєш?

— Грішний, так.

ПРОЩАТИМЕ ТІЛЬКИ БОГ, МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ПРОЩАТИ

— Є інший варіант: коли ти приходиш до дітей у вигляді мультфільмів. Я вже не говорю, що там у «Тачках» тобі дали найгіршу машину озвучувати...

— Ну я мало там горло не зірвав, тому що вони переплутали, певно, актора, який мав би озвучувати — верещав безкінечно.

— Супер-мультфільм, рекомендую навіть дорослим, називається «Бабай». Тільки не той, порізаний на кусочки, такими маленькими випускають, а той повноцінний. Так ти там самого Вія зіграв, а ще зіграв одного цікавого персонажа, давай подивимось.

— Жида якогось зіграв.

— А давай зараз подивимося. Слухай, я би відро чаю випив, і не вгадав, що це твій голос. Що реально, чи то якісь ефекти робили?

— Ні, я просто талант.

— Ану попробуй таким самим голосом щось мені сказати — не вірю.

— «Що ти хочеш?»

— А ти розпальцовку робив, коли це озвучував?

— Ні. Відразу починається. Ти ж знаєш, що навіть коли клавіатура не працює на стейшені. Але коли ти натискаєш, ти можеш вловити повністю тональність.

— Знаю. Але скажи мені, коли говорять... Чому, коли людина говорить отак з «феньою», в неї зразу автоматично розчепірюються пальці. Як це пов’язано?

— Щоб не впасти, тому що вона відразу лізе в різні сторони, вона як гівно, воно ж не йде сморід в одну сторону. Ось так... і щоб не впало воно.

— Ці вектори, напрямки руху.

— І взагалі основа всього.

— Зараз перевіримо твою пам’ять.

— Ні.

— Реально. Ти людина, яка за словом в кишеню не лізе, ти людина, яка дуже часто жорстко, не добираючи слів, дає певні коментарі і оцінки. Так знаєш, ... припечатав і все. Я зараз цитату тобі даю з однієї прес-конференції твоєї. Ти скажеш мені про кого ти говорив, нагадати тобі?

— Давай.

— Ти про кого говорив?

— Знаєш, он поряд сидить мій побратим Арсеній Білодуб. Коли його запитують от про таких подібних істот або що там відбулося...

— Так про кого ти говорив? Пам’ять твою перевіряю.

— Про всіх, про Ані Лорак. Ані Лорак — це ж не ім’я, Ані Лорак. Це стан, от я про стан і говорив. Арсеній свого часу сказав: «Що ви мене запитуєте про якісь там, я не знаю, що там творилося в телевізорі, та ж сама Лорак. В мене стільки роботи, щоб я мав ще якусь фігню вислуховувати і оце аналізувати? В мене купа роботи».

— А для себе ти відкрив цей ключик, за яким можна написати формулу: чому одні наші артисти, які, до речі, заробляли і працювали там, повернулися і допомагають як волонтери, помагають, з концертами їздять. А інші, які ніби були наші пацани і дівчата, раптом стали ані лораками?

— Ну тут достатньо, знаєш, така... Люди дуже в багатьох речах не хочуть до цього звертатись і мають спеціально, при тому, що всі ми, українці, маємо довгу пам’ять і величну історію, але є захисна система — коротка пам’ять. Тобто включається коротка пам’ять. Тобто те, що вчора було гівном, на наступний день чомусь забувається. Знаєш, як з Яценюком: ну от лузер тотальний, все, за що він брався в його політичній, соціальній кар’єрі — все ні до чого не призвело. Тільки погіршення результатів. Тим не менше, знову таки його колись вибрали... Знаєш, зараз він знову з’являється, тому що вже призабулося. Те ж саме, що значить...

— Стоп, стоп, а от тут нечесна паралель. Дивися, ми говоримо про своєрідний спосіб зради. А Яценюк, тобою згаданий, не був зрадником ніколи.

— От я ж кажу: ці персонажі, які натворили біду... Можу взяти яскравий приклад талановитої людини, але в людському відношенні геть знівельованої, а взагалі дуже страшна його доля з точки зору якоїсь моралі, так званої. Це Кузьма Скрябін, людина, яка підтримувала Януковича, яка заробляла на цьому гроші, який вклав краплю своєї енергії, краплиночку енергії в той стан, в якому почав знаходитись той самий Янукович, зміцнювався, завдяки...

— Він за це потім покаявся, він визнав свою помилку.

— Я знаю. Але прощатиме тільки Бог, ми не маємо права прощати. Людина, яка була поряд із тими, хто нарешті організував цю бійню, вбивство дітей наших, людей на Сході і весь цей стан, він приймав у цьому участь, не можна це відмити. Це тільки Бог вирішить, розумієш? Добре, що він потім допомагав, але він допомагав... Що ти хочеш сказати, що він вирішив «по-жидівськи» відмитися, допомагаючи. Ні. Гріх на ньому так і висить. Те, що він допомагав — він допомагав, але це не є бартер, це ж не зеківщина, як по телевізору показували: «Я вбив там маму, тата, я там зарізав, з’їв дітей, а тепер я «уверовал у Господа Бога». Ти пам’ятаєш це у 90-х роках, там на кожному каналі показували цих зеків?

— Було так, але вони потім...

— Але це... Вони розказували про бартер, а тут бартером і не пахне.

— Ти сам зачепив оцей дуже кривавий кусок нашої історії, він, правда, кров’ю тепер на фронті продовжується, але ти сам згадав цей момент. Я зараз пропоную тобі інший варіант.

— За все треба відповідати.

— Так.

— Відповідальність — це шлях до...всього.

— Андрію, зараз мусиш бути дуже відповідальним. Уяви собі, що саме тобі доведеться написати розділ у підручник з історії для українських дітей, який буде стосуватися тих подій. І почнеш ти писати його після того, як я тобі покажу один цікавий момент: на дворі 10 грудня 2013 року. І виходить двічі несудимий, легітимний, він же Вітя, він же Янукович, і ось що він нам каже: «Що стосується європейської інтеграції, цей шлях буде продовжений, він не зупинявся і не буде зупинятися. Ми будемо йти європейським шляхом». Ти розумієш, що пішло не так? Людина 10 грудня, після того як уже все повалилося, як Азіров там... Він каже: «Ми будемо продовжувати йти». І після того все сталося. Значить тобі, як автору підручника треба зараз написати, що «пошло не так».

— Ну я хіба що хотів тебе запитати: ти бачив по телевізору кролики, які стукають на барабанах? Ти впевнений, що вони розуміють, що вони роблять? А тим більше ти, наприклад, можеш бути впевнений, що вони отримують ще й задоволення від цього? Чи, можливо, вони страждають, вони свідомі того, що вони виконують, зовні?

— Кролики?

— Кролики.

— На барабанах?

— На барабанах. Теж саме, це людина, яка ж... Пам’ятаєш, як він звертався до людей: «Я звертаюсь до вас як людина». Уявляєш?

— Угу. То погано?

— Він трансформер, він може до стола звернутися «я звертаюсь до вас», розумієш? Він трансформується.

— Це ти сам собі пояснюєш, що це заєць і барабан, який не розуміє, що він і заєць і що він барабанить. Але я хотів би почути ті слова, якими ти напишеш, що не так пішло в голові цього зайця, що він говорив одне, а потім це все посипалося, і з цього все почалось.

— У нього все пішло так, як і при народженні.

— Тобто?

— Такий дебіл народився, ну що ти хочеш? Інша справа, чому пішло так, що оце створіння, оце диво природи, знаєш? Я не знаю, якась помилка, жарт Бога, навіщо? Чому воно опинилося у сфері такій широкій взагалі інформаційній...

— Ти закінчення в підручнику маєш написати: а чому ж тоді, з такими оцінками, стільки мільйонів голосувало за нього, як за Президента?

— Я тобі повторити можу: якщо люди, в більшості своїй, вони ведеві...

— Ведеві — це що?

— Має бути не ведучі, а ведеві.

— Яких ведуть, правильно. Я, щоб поставити тут крапку: ми сьогодні, коли передивлялися, щоб зрозуміти, що «пішло не так», подивилися оце дивне шоу, яке він зробив. Всі президенти...

— Ти тільки найперше, знай: я переживаю за те, що таке...

— Всі президенти сіли 10 грудня, уявляєш собі, це вже після побиття, після всього, що робиться, сіли за один стіл і щось там говорили пару годин нам з телевізора. І коли ми це подивилися, ну як би, з перспективи історії, то вийшло ось що, подивись. Так оце короткий зміст всього, що там відбулося.

— Здоровенної історії, так.

— І тут хочеться сказати, що після цього, з автографом Андрія Середи підпис до цього всього: чому так?

— А, мій в кінці підпис?

— Так, але перед тим є речення.

— Я відповім, звичайно. Підпис має бути, звичайно, так. Може, це контраст? Ми ж багато чого не розуміємо, що самі виробляємо, ми багато чого... Тобто ми знаємо, до чого ми йдемо, але ми не знаємо всіх шляхів. Ми думаємо, що так просто відкрити двері і зайти, так звикли, так? Раніше нам це без книг все це демонстрували.

— Ви що хочете сказати, що українці зараз помиляються чи що?

— Ні, не помиляються. У своїх думках скорочують шлях. А шлях довший і цікавіший. Просто з точки зору світової історії нашої планети подібні речі не заслуговують уваги, але ж з нашої сторони, заслуговують, звичайно. І якщо ми не будемо забувати, що через такі речі проливається багато крові, і не заради чогось, а просто проливається як непотрібна рідина просто, вважаю так. Отоді якщо ми не будемо про це забувати, тоді, звичайно, такі речі.... Я от що тобі кажу про коротку пам’ять українців...

— Я зрозумів. У нас дуже мало часу є, і щоб сьорбнути чаю...

— Одна людина зруйнувала Чорноморський флот, дозволила залишитися іноземному флотові.

— От ти і почав писати підручник.

— Після того починають говорити про НАТО. Яке НАТО нас візьме, якщо на території країни знаходиться іноземний військовий флот. Тобто це як фреон-3. Хіміки кажуть: «Не долазить він до неба, він тяжкий». — «Ні, він створив ту діру, давайте гроші».

— От просто дуже коротке питання — коротка відповідь. Якщо би раптом Андрій Середа, от на посаді Президента України, твій перший указ?

— Ти знаєш, я не те що думав про такі речі, як от Президентом... Якби я думав, що Президентом, можливо, я став би Президентом.

— Указ твій перший, який би був? Кожен актор має хорошу уяву.

— Я не геніальний, не можу одним словом це сказати...

— Загнав, так?

— Дуже загнав. Дуже багато одних слів, яких можна сказати.

— От ти би був диктатором чи демократом?

— Я був би, звичайно, диктатором. Тобто ти мене...

— Так як Надя Савченко?

— ...зрозумій правильно, як людина з маленьким членом купляє велику машину. Людина, якщо вона м’яка, вона мріє стати диктатором.

— Слухай, в тебе ж здоровенна машина?

— Навпаки, так.

— У тебе ж джип здоровенний, ні щоб у «Запорожець» сісти, або хоча б «Фіат» п’ятсотий.

— Дякую за розмову, це був Андрій Середа.

5.ua, 2016.10.27

 

Надруковано: 2016.10.27 в 23:37