2014, листопад. Андрій Середа: Ми призвані Богом бути кордоном між світлом і темрявою

Навіть якщо ви не фанат української рок-музики, існує велика вірогідність того, що ви чули голос Андрія Середи. Вокаліст гурту «Кому Вниз» озвучував передвиборні гасла президентської кампанії Віктора Ющенка, документальні фільми, рекламні ролики засобів від кашлю і навіть мультсеріал «Телепузики». За освітою Андрій Середа актор і зараз грає у виставах театру КРОТ за п’єсами Леся Подерв’янського. Зустрілись ми з Андрієм у Львові, куди музиканти «Кому Вниз» приїхали виступити на фестивалі «Народжені Майданом». З теми Майдану і почалася наша розмова у мікроавтобусі за сценою.

— Фестиваль називається «Народження Майдану». Як ви вважаєте, що народилося в результаті Майдану?

— На Майдані народилося якнайменше те, що до цього було таким пафоcним, пов’язаним з історією, а потім стало просто дуже буденним. Я по собі відчув, коли привітання «Слава Україні — Героям Слава!» зазвучало природно — настільки все стало на свої місця. Є такий гандж: коли описують історичні події в Україні, завжди кажуть «українці», а просто треба замінити на слово «ми». МИ потерпали, МИ боролися, МИ гинули — і це є свідченням того, що ми — це вся Україна, тоді як раніше наче був такий відсторонений стосунок. А тепер все стало на свої місця. Гімн стало природно співати — воно все стало рідним, і це дуже добре.

Ще хотілось би, щоб змінилась ситуація з мовою, тому що зараз у Києві українська — це здобуток, дорогоцінність. З однієї сторони, це дуже добре, але з іншої — треба добиватись, щоб вживання української мови стало буденною річчю.

— Як ви гадаєте, на Майдані народилася українська політична нація, до якої входять не лише етнічні українці, а й росіяни, білоруси, вірмени, євреї?

— Як політична — безумовно. Ось, скажімо, з нашого прикладу — ми як гурт уже 26 років разом, наш гітарист Славко Малюгін — етнічний росіянин, народжений у Казахстані, — одним із перших запропонував зробити великий плакат «Кому Вниз», щоб два гелікоптери підняли величезний національний прапор, а ми внизу стояли як мурахи.

— Будь-хто може стати членом української політичної нації?

— Так, будь-хто. Потім розберемось. Головне, щоб люди поділяли погляди на те, як має розвиватися країна. Власне, у тому і є політична спільнота.

— Ви часто виступали на концертах і фестивалях за підтримки ВО «Свобода». Фестиваль «Народжені Майданом» організовував «Правий сектор». Ви поділяєте ідеї цих політичних сил?

— У нас добрі стосунки зі «Свободою» ще з того часу, коли вони були СНПУ, ми є лицарями «Пустельного хреста» УНА-УНСО. «Кому Вниз» завжди були, так би мовити, з правого боку і продовжуємо підтримувати праві сили. Треба розуміти, що, якщо 350 років нічого не відбувається, не можна за два роки добитися від людей меду. «Свобода», як на мене, нині займається сатанинською діяльністю, в тому сенсі, що це єдина з правих партій, котра потрапила до цього свинячого парламенту. І вони, з одного боку, залишаючись вуличними бійцями, одягнули на свої чоботи лаковані черевики, але з іншого — все одно всередині сидить людина природна. Вони вчаться звірячої мови, поки не буде вичищено, вибито з парламенту всіляких мудацьких речей. Для них це тяжко — вони цьому ніде не вчилися, тому ми зі свого боку даємо їм карт-бланш, щоб вони в тому розібралися. Тому нам потрібна «Свобода» в парламенті, а поза межами в нас до біса гарних людей: є і «Правий сектор», і багато інших.

— Питання люстрації. Є люди, які кажуть, що не можна кидати депутатів в сміттєві баки. Видається, дехто просто не зрозумів, що країна змінилась. Закон ухвалено, але, якщо він не запрацює так, як очікується, може дійти до якогось народного суду?

— Зі сторони народного суду, якщо будуть якісь нормальні організатори, котрі об’єднають цей рух в одне ціле, то це вкрай необхідно. З нашого боку вітаються навіть жорсткіші методи, тому що тут потрібне хірургічне втручання. Уже не вилікуєш, потрібно просто відпанахувати зайве.

— Вважаєте, певна жорсткість доречна?

— У нас на Сході зараз вбивають наших людей, і говорити про лояльність не доводиться. Щоб ти не зробив з цією сволотою, яка, як Лєна Бондаренко, казала, що ще мало вбили наших дітей, все одно цього буде недостатньо. Хоч як жорстко з ними вчинили би.

— Є думка, що таким чином ми породжуємо нових Шарікових.

— Це позиція слабкої людини. Це те ж саме, що сказав наш нинішній президент: що менше ми підтягуватимемо наші війська до фронту, то менше, мовляв, кацапи будуть підтягувати. Це позиція не інтелектуала, а саме інтелігенції — залишка совдепії, людей, які бояться брати на себе відповідальність. Вони егоїсти, у них вибило пам’ять про те, що в них народжені діти, які мають тут жити. Вони хочуть спокійно здохнути, а ми хочемо нормально жити — в цьому і є вся різниця.

— Чим, на вашу думку, закінчиться конфлікт на Донбасі?

— Я не бачу перспективи швидкого завершення. Є великі розірвані фази конфлікту. Коли є постійний зв’язок з тими, хто зараз там, стає набагато легше, а коли виникає якась пауза, упродовж навіть тижня, стає достатньо моторошно. Живучи в Києві, ти бачиш, що державні структури нічого не роблять — іде торгівля. Війни немає. Поїзди «Київ — Москва» ходять до цього часу. Влада хизується тим, що ми виплатимо частину боргу за газ. А скільки коштує Крим? Оця незрозумілість спонукає до того, що ти не задумуєшся про перспективи, ти просто бачиш гівно, яке зараз є, і опікуєшся нагальною проблемою.

— Яку сторону ви займаєте в дискусії про те, чи потрібен нам Донбас взагалі? Чи, може, варто його залишити, бо люди там ненавидять Україну і їх уже не перевиховати?

— Річ у тім, що в будь-якій країні 80% людей потребують тільки хліба і видовищ. Особливо — люди неначитані, малограмотні, маловиховані. Вони думають, що вони місіонери, а вони просто функціонери. Є людські істоти, яким треба дати тільки роботу, розваги і платити гроші — все. На більше вони нездатні. Крім того, це наша земля. Якщо хтось хоче кудись їх вигнати нахєр — нехай їдуть і там чинять бєспрєдєл, а не влаштовують Росію на моїй землі.

— Що нам чекати від Заходу?

— Ми зможемо отримати допомогу, тільки коли зробимо щось самі. Захід прагматичний. Для них головне, щоб на їхній території не було війни. Після Другої світової Америка стала найсильнішою, тому що скупила все і продавала все. Їй була необхідна війна за межами країни. Захід дивиться на все з погляду торгівлі. Чекати нам звідти нічого не треба. Нам потрібно робити своє.

— Ким ви вважаєте Путіна? Він хто — шизофренік чи великий стратег?

— Думаю, як у багатьох людей невеликого зросту — не у всіх, звичайно, бо історія показує і інші приклади, — у нього комплекс меншовартості. Він дуже озлоблена людина від виховання часів КДБ. Вони таким чином виживають.

З іншого боку, я не знаю нормальної людини, яка довго живе в Росії, — у них поняття зовсім нам незрозумілі. Навіть той же Грєбєнщиков, що наче проти війни, водночас каже: «Мы же единый народ, одна земля». Вони ніх@я не розуміють. І Путін — породження тої країни. Це дуже придуркувата позиція, коли все спихують на одну істоту: сталінізм і таке інше, а насправді це територія — вона породжує таке гівно.

— Тобто Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація — це все одне і те ж.

— Ніякої різниці. Вони навчені на псевдоісторії, у них колективна свідомість, на противагу українцям, у яких індивідуальна свідомість. Українець може жити сам по собі.

— Українець без держави існувати може і старається спілкування з нею обмежити до мінімуму.

— Так, а росіянин на це не здатен. Він не може брати на себе відповідальність, а просто обирає собі державну структуру і більше про це не думає.

— Це як після скасування кріпосного права селяни не хотіли йти від поміщиків, бо в поміщика можна було ні про що самому не думати: тепло, дають поїсти і кажуть, що робити.

— Вони вже зараз кажуть, що при кріпосному праві кріпосні жили дуже добре. Багато нормальних людей намагались зрозуміти цей феномен.

— Умом Росію нє понять?

— Думаю, Росія — це творіння богів, такий спеціальний баланс: що страшніший цей жупел, то сильніше кристалізується нормальна свідомість і відчуття людей, які живуть за межами Росії. Не може бути вся земля прекрасною — повинно бути якесь гівно. Ми призвані Богом, який нам дав свою кращу землю, бути кордоном між світлом і темрявою. 

Микола Воськало, Публичные люди, № 11 (130) 2014