2013.12.28. Андрій Середа: «Хочема жити - от і вся культовість»
«Кому Вниз» — український рок-гурт, що давно й заслужено набув статусу культового. Колектив є особливим для вітчизняної музики за стилем виконання та глибинною семантикою текстів. В останні роки критики визначають творчість «Кому Вниз» як фолк-готику.
Цього року гурт відсвяткував своє двадцятип’ятиліття. Для нашої доволі мінливої рок-тусовки це значний термін. А якщо пригадати, що за всі ці роки склад групи залишився незмінним, така стійкість у межах однієї творчої спільноти здається взагалі неймовірною. До ювілею гурт відіграє тур «Шлях. XXV» по Україні.
«Галицький кореспондент» зустрівся з лідером «Кому Вниз» Андрієм Середою.
— Минув 2013 рік — ювілейний для групи. «Кому Вниз» — одна з найбільш безкомпромісних українських груп. Такий збіг — ваш ювілей і масовий резистанс в країні, як ви це сприймаєте і розшифровуєте для себе?
Як дарунок до ювілею. Так себе тішимо. Шевченко вже сказав:
«Великі дні, великі ночі.
Великі люди... Із руїн
На світ виходять і говорять,
Говорять страшно...»
Лицарство духу, «козацтво преться без ваги». Відродження церкви — вона йде до людей, а не люди до неї. Дітям малим подобається — отже, Бог поряд. Сприймаємо, як знак і символ.
Пролиття української крові — маємо повне право на удар у відповідь. «Без милосердія і зла».
А також розшифровуємо це як пересторогу. Недаремно ж наш екс-адміністратор Кварк написав: «Кому Вниз», де нові пісні? Народ уже бунтує«.
— Серія концертів «Шлях. XXV» — такий собі міні-тур. За яким принципом підбирались міста виступів?
За принципом Святослава Романа з «Нашого формату» — організатора туру. Довіра до нього, він ті шляхи і обирає. А для нас, сибаритів, — це міста, в яких є шматки нашого серця. Соковиті. Нас же переконали, що 25 років — це ювілей. А на ювілей несуть дарунки. От Святослав і несе.
— «Кому Вниз» — не надто концертуюча група і водночас одна з найкультовіших в Україні. Як пояснити цей парадокс?
Як сказав Бред Пітт, головне не талант, головне — імідж. Ні, не підходить. Чи, може, у спробі подолати час? Час обмежує та обтяжує... Теж не дуже. Один наш прихильник якось сказав: «Ви граєте депресняк, від якого хочеться жити». Хочемо жити — от і вся культовість.
— Ви вже дорослі, зрілі дядьки... Мабуть, маючи такий суворий підхід до того, коли, як і де зіграти, ви все-таки користуєтесь якимись нефінансовими підходами. Що для вас є вирішальним?
Поважний вік — яйця перетікають у серце. Кардіоцентричність у всій своїй мінливій красі. Але є й інше. Слухаєш. Інтонацію, тембр, вимову. Потім бачиш. Якщо ці світи стають одним, то цей світ — наш. Ми рідко впускаємо до себе і тому ціну відчинених дверей знаємо. Нібито.
— Як це — бути моральним авторитетом? А те, що так воно і є, немає сумнівів — варто побувати на ваших концертах...
Є відкрите серце, а є й покара за гріх. І у кожного своє бачення цього і вага цього. На світі немає моральних явищ, є тільки моральне тлумачення явищ. Є природа. Коли важливе стає вчасним — ото природа, ото радість. Займатися треба всім. Аби вчасно. Тоді все стає важливим.
Ми — однозначні. З нами все просто. Як сказав Еліс Купер стосовно підтримки смертної кари, якщо через спалення на площі — тоді «за», а якщо ні — то «ні».
— Іронія і «Кому Вниз» — наскільки ці поняття співвідносні?
Е ні — почуття гумору в нас нема. Зараз доведу. Коли запитують, чому така назва групи (і це через 25 років її існування!), ми маємо два варіанти відповіді. Для осіб чоловічої статі — відразу посилаємо на...й. Жіночої — не відразу. Розказуємо, що в перекладі з англійської «Going down» (так назвали нас у Канаді, це ми вже потім дізналися, що, наприклад, у Нью-Йорку так звертаються до повії з вимогою мінєту) назва звучить як «Відсмокчи». Отака ми, дівчино, культова група «Відсмокчи». Ну хіба це іронія, хіба це гумор?
— За 25 років у вас 5 альбомів. Це перфекціонізм чи лінь?
Тримай вираз розумнішого дядька: «Найдіяльніші несуть у собі найбільшу втому, їхнє хвилювання є слабкість — у них немає достатнього змісту, щоби чекати і лінуватися». Вдихнути треба перед тим, як видихнути. Я хоча б бачити навчився, а то тільки відчував.
— Творчість в «Кому Вниз» є найбільш важливим фактором у вашому житті, чи це одне з багатьох важливих і прекрасних занять чоловіка?
Важливе й прекрасне заняття чоловіка — родина. Бо родина — це природа. А «Кому Вниз» — це як проорати в природі тракт. Тому немає важливого фактора, є фатальне співіснування, яке нагороджує тебе здатністю бачити щось і в щось.
— Час зараз тяжкий, дивний і непевний, і водночас події останніх днів вселяють надію, як ви відчуваєте?
Казав же Кузя Гадюкін: «Надія — істина дурнів». Вірити треба! Віра — понад усе. Стає краще. Відвертіше. У такому світі світло й темрява не перетинаються. Чисті у своїй одинокості. А час завжди тяжкий, особливо з бодуна.
— Ідуть великі свята для всіх християн, людям потрібні сили і хоч якась втіха, ви б могли знайти такі слова на допомогу тим, кому тяжко?
А в християнстві є і сила, і втіха. Тяжко, як не відаєш. Я згадую малечу у Львові, яка ретельно готувалася до різдвяного співу. Бог — у наших дітях. Слухаймо старійшин, а дивімося на дітей. Слухаємо — дивимось. Отака гра.
Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ, Суспільно-політичний тижневик «Галицький кореспондент», 2013.12.28