2013.12.03. Андрій Середа (КОМУ ВНИЗ): «Крім таланту видобування звуку має бути талант співіснування»

2013.12.03. Андрій Середа (КОМУ ВНИЗ): «Крім таланту видобування звуку має бути талант співіснування»

Кажуть, що ми жорстокі лише з тими, кого любимо по-справжньому. Для музикантів «Кому Вниз» це правило працює безперебійно: під час репетиції вони спілкуються між собою переважно за допомогою недрукованої лексики, а перед початком нашого інтерв’ю Андрій Середа не надто ґречно просить хлопців залишити приміщення. І треба розуміти, що це не взаємна нечуйність, а стиль спілкування — інакше як «Кому Вниз» вдалося би стати єдиною рок-командою «старої школи», яка і до сьогодні збереглася в первісному складі? А сьогодні музиканти відзначають 25-річчя, і з цього приводу фронтмен групи Андрій Середа поспілкувався із «Молодим радіо» про нелюбов до столиці, довіру до мертвих поетів і цинізм у музиці.

«Альбоми — це стандартні штуки»

Своє 20-річчя «Кому Вниз» вирішили не святкувати. 25 років — дата ніби не кругла, але з цієї нагоди маємо від вас аж цілий тур. Чому група відзначає свій цьогорічний день народження таким чином?

Цей вояж називається «Шлях. XXV», і в цьому вся відповідь — ми вирішили дістати зі своїх закапелків речі, які допомагали нам жити раніше. Я би не називав це туром — декілька добрих концертів у декількох добрих містах (хоча, з огляду на те, як «часто» «Кому Вниз» виступає — справді, тур). Єдине, що у нас змінилося за ці п’ять років — це адміністратор. Тепер з гуртом «Літл» (Сергій [Little] Литвинюк — «Молоде»), який раніше мав справу із групою «Вій», при цьому завжди був прихильником і нашої творчості. «Тур» — це його реакція на якісну співпрацю з промоутерською компанією «Наш формат», на роботу Святослава Романа зокрема.

Ви якось сказали, що число 25 має для вас сакральний зміст...

25 — це перехід з одного стану в інший. Та ми вирішили ввічливо плюнути на цю ну мерологію: думали протягом року зробити новий альбом, але елементарно не встигаємо. Бо приходить час, коли треба почути себе зсередини. Це може затягнутися дуже надовго.
Треба мати хороших друзів, які можуть з цієї ями витягнути.

У 2013-му на альбом чекати не варто?

Оля, прихильниця нашого руху, сказала: «Чому ви вимагаєте? Чому такий стандарт — вимагати від команди новий альбом. За цей час, поки ви вимагали, „Кому Вниз“ зробили одну пісню, другу, третю, четверту»... Альбоми — це просто стандартні штуки. Звичайно, якщо ти граєшся в цьому соціумі, треба якось притримуватися його правил. Але можна і послати все на хер.

Відзначення 25-річчя триває для вас не без проблем. Запланований на 30 листопада київський концерт «Кому Вниз—25», на жаль, не відбудеться. З якої причини?

Він і не мав відбутися. Це було самоуправство одного з наших. У нас ніколи не йшла розмова стосовно подібного концерту — говорили лише про виступ з нагоди виходу нового альбому.

Так чи інакше, але у розкладі туру «Шлях. XXV» немає Києва. Це не випадково? Чи столичним слухачам все ж варто чекати на концерт?

Зараз не варто. Київ поки — репетиційна база. «Сокира Перуна» святкувала свій ювілей не в Києві, а в Харкові, хоча Арсеній — киянин (Арсеній Білодуб, лідер групи «Сокира Перуна» — «Молоде»). Тому, що там люди лояльніші та ціни дешевші. Крім того, незалежно від географії з’являються люди, які ВМІЮТЬ організовувати концерти і знають, як треба ставитися до музикантів, яка апаратура їм потрібна. Зараз це єдиний поступ, що відбувається незалежно від державних чинників.

Тобто, якщо знаходите таку людину — концерт відбувається?

Люди нас знаходять! 25 років мають купу переваг: тобі не треба бігати — це ПО ТЕБЕ прийдуть!

От роздивляюся вашу репетиційну базу, і розумію, що ви будь-кого зустрінете як годиться. Розкажіть, як «Кому Вниз» знайшли це місце і чим воно особливе.

Цю репетиційну базу знайшов наш бас-гітарист Сергій, оскільки він у нас паралельно займається продюсуванням. Тут орендують місце для зйомок кліпів, за парканом — ресторанчик. Тут у кожній дірці якісь цікаві люди.

І психлікарня недалеко :)

Психлікарня — класно. Це тотальний символ. От тільки запитання, де вона: там чи тут?

А колись «Кому Вниз» репетирували на кіностудії Довженка...

Був такий етап. По-перше, це місце було для нас гарантією безпеки, бо людина з вулиці туди б не зайшла. А ще там сиділа купа дуже лінивої кінобогеми. Замість того, щоб проводити кастинги, вони ловили людей просто в коридорах і казали: «О, те, що треба! Давай до нас!». Ліниві класні люди. А потім на кіностудії змінилося керівництво, яке зробило, можливо, правильну річ, але занадто жорстку — повністю ліквідувало в їдальні продаж алкоголю. Там стало нецікаво, все пішло на продаж, і нашому гурту в тих стінах вже не було місця.

«Ми більше віримо мертвим. Вони не зраджують»

Оскільки вже згадали про кіно: на початку 90-х «Кому Вниз» засвітилися в декількох українських фільмах, прозвучали в них і деякі ваші пісні...

Оце ж ми по дурі і з ліні режисерів потрапляли на екран! Зараз кажуть, що раніше актори хотіли стати зірками, а тепер все навпаки. От Скрипка: він ні хріна не розуміє, що акторство і музика — різні речі. Подумав, що може все: співає романси — хріново; попрацював у театрі — хуйово. Тобто, є люди, які думають, що якщо вони поекспериментують, може, в них щось і вийде. Ніхріна не виходить! Якщо людина не пройшла науку і довго не перебувала в потрібній сфері — це туфта.

Останніми роками у нашому прокаті починають з’являтися нові вітчизняні фільми: «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Іван Сила», «Тіні незабутих предків». Як до них ставитеся?

«Силу» ще не дивився — треба звикнути до того, що Андрієнко став режисером. Паяц він класний — його «Довгоносики» у свій час були революцією в українському гуморі. А це художній фільм?

Так, дитячий.

Ще й дитячий! І там головну роль грає Вірастюк? (насправді — спортсмен Дмитро Халаджі. Василь Вірастюк виконує роль його супротивника — Велета. — «Молоде»). Бляха-муха, який з нього актор?! От мені треба звикнути, що людина з вулиці може стати актором тільки через те, що вона дуже сильна. Хотів повністю подивитися «Той, хто пройшов крізь вогонь», але коли почув цей жлобський вереск довкола номінації на Оскар...Люди! По-перше, треба знати про продажність Голівуда і про силу тих можливостей, що застосовуються в кіно. А тут роками робили і ледь-ледь доробили...Це для України подія, але ще не для світу! Мій фільм з дитинства і до смерті — це «Пропала грамота» з Миколайчуком. «Захар Беркут» — бойовик! Зараз його дивитися тяжко, але тоді це був завал!

Якби попросили зробити саундтрек до нового українського фільму — погодилися б?

Я свого часу пішов із театру, музиканти пішли зі своїх робіт...Ми не любимо начальства, яке пропонує нам свій світогляд. Можливо, частково через те, що не зможемо його оцінити повною мірою.

Ну і про літературу :) На першому україномовному альбомі «Кому Вниз» звертається до текстів Шевченка, Олеся, Самійленка. Гурти «Плач Єремії», «Мертвий півень» — ваші побратими по «Червоній руті» — теж писали музику на вірші поетів, але модернових і на той час більш актуальних. Чому «Кому Вниз» обрали тексти корифеїв на фоні того, що всі писали на літературний мейнстрім?

Коли ми починали, мова про молодих поетів не йшла зовсім. Якщо вони і з’являлася, то ця срана совдепія все одно забороняла друкувати про актуальне. Тому взяли, наприклад, Шевченка, хоча ще від батьків чули, що деякі його рядки за радянських часів виправляли чи прибирали. Та й взагалі ми більше віримо мертвим — вони не зраджують. А ще у них добрі біографії. Нещодавно були на фестивалі, присвяченому Франкові («Франко. Місія» — «Молоде»). Для виступу спеціально взяли його твір, який не мав ні рими, ні темпоритму. Точно ніхто не брав! Ми його назвали «Орач» (цей вірш починається словами «Гріє сонечко...» — «Молоде»). Не поезія, а чортзна що — крім думки там нема нічого. Щоб взяти такий твір, треба бути або дуже дурним, або дуже розумним. І ми зрозуміли, що мусимо це зробити.

А із сучасної української літератури що читаєте?

Павло Вольвач. Сильно сиджу на його творчості. Дуже довго шукав цю людину і нарешті знайшов. Це геніальний поет — не знаю, яким чином з нього це зринає.

Будете щось писати на його тексти?

Справа в тому, що Вольвач для мене потрапляє в одну категорію поетів з Олесем і Маланюком — ти перед ними просто в шані, як перед янголами. Їхній темпоритм засмоктує, але я не знаю, як віднайти музичний супровід, щоб не зашкодити як мінімум.

«Класична музика дає відчуття того, що ти не один»

Ваш перший альбом «Падая вверх» був російськомовним, далі «Кому Вниз» співали виключно українською. У творчості сучасних українських гуртів велике місце займає ще й англійська. Наскільки мовне питання у музиці важливе для вашого гурту?

Ми заспівали російською, на той час у нас не було жодної соціумної команди, яка критикувала совдепію. Тоді йшлося ще не про повернення до рідного, а про панківське ставлення до дійсності. Це нормально, що ми використали російську мову, бо коли ти знаходишся в гівні, то маєш випльовувати гівно. Потім, коли з’явилися більш-менш сухі стежки, ми повернулися в сторону дому. Англійська...Для побуту це класно, але у нас вона розрахована на невелику клубну сцену. Це внутрішні забавки музикантів, які не виходять назовні.

Але ж у 2007 році «Кому Вниз» теж випустили англомовний реліз...

Ми зробили ці пісні на прохання німецької компанії, яка попросила підготувати такий реліз до нашого приїзду до Німеччини (того року «Кому Вниз» запросили на лейпцизький фестиваль готичної музики Wave Gotik Treffen — «Молоде»). Ми просто пішли назустріч. Ти ж не можеш приїхати в Німеччину і співати там німецькою — для цього є німці. А англійська — катить з будь-яким акцентом.

Не можу не поставити Вам традиційне запитання від «Молодого радіо»: які нові українські команди зараз слухаєте?

Нічого я тобі не скажу, бо ніхріна не слухаю. Я люблю живопис. А якщо б ти запитав мене про живопис, я б відповів: нє, живопис не знаю — слухаю музику . У нас в цьому добре розбирається вже згадуваний бас-гітарист Сергій — він співпрацював з декількома клубами в якості арт-директора, тому через нього проходить дуже багато молодняку. Боюся, що коли буду багато слухати молодих гуртів, із мене почне вилазити жлобський звір — чутиму не настрій пісні, а те, що хтось не так зіграв. До цього треба бути загартованим.

Тобто, Ви помічаєте, що технічно молоді музиканти не дотягують?

Ні-ні — це якісь окремі випадки. В Україну починає надходити більше інформації — совдепія не давала такої можливості. Якщо ти хочеш щось проспівати, але не вмієш тримати в руках інструмент, у тебе недоладно вийде — слухачі зрозуміють те, що ти хотів сказати, але не відчують цього. Нині українські музиканти грають все краще і краще технічно, але через це у них залишається мало часу для «творчих яєць». Є ще інша штука: команда, яка вважає себе нормальною, мусить виживати. А якщо вона виживає, то тільки тоді її назва закарбовується в людях. Бо крім таланту видобування звуку має бути талант співіснування. Тому ми даємо час: існуйте і доведіть, що ви команда, а не «проект»! Дурне, пиздувате слово — називати людей «проектом».

Не вірю, що Андрій Середа взагалі нічого не слухає.

Я слухаю Брукнера. Довго сидів на Моцарті. Едварда Гріга зі школи люблю. Якби я сказав тобі це 10 років тому, ти міг би подумати, що я понтуюся. Але це не понти! Класична музика дає відчуття того, що ти не один.

«Наша ситуація дика, тому і кайфова»

Після виходу другого альбому у біографії «Кому Вниз» розпочався не дуже сприятливий період у фінансовому розумінні. Знаю, що тоді Вам і музикантам довелося залишити основні роботи заради музики. Цікаво, що в останніх інтерв’ю Ви говорили, що зараз більшість із вас всеодно займається сторонніми справами: Ви — в рекламі, Сергій — в музичному менеджменті. Як поясните таке повернення учасників «Кому Вниз» до немузичної діяльності?

Я вважаю свою нинішню роботу основною, а музика — мій паралельний світ, який не має стосунку до роботи. Тоді ж наша держава перебувала у класній ситуації, і ми думали, що якщо вмітимемо нормально поводити себе на сцені, то зможемо це пропонувати людям. Це була віра в те, що ти і твоя держава — це одне ціле. Але не сталося. Поки!!

Після здобуття другого місця на «Червоній руті» «Кому Вниз» вирушили із іншими командами на закордонні гастролі. Виступи знімали на любительські камери, а на наступний день ці записи можна було знайти на прилавках. На початку 90-х Ви оцінили проблему піратства висловом: «Це — нормально». Із розвитком інтернету піратство стало і нашим локальним недугом. Чи змінилося Ваше ставлення до нього сьогодні?

Крадіїв треба пиздити — в будь-якому разі! Це несправедливо, коли одна людина щось створює, а інша привласнює чи видає за своє. Але без цього не буде цікаво. В умовах нашої економіки це одна зі складових, без якої вона не може існувати. Хочете боротися із піратами? Створіть умови!

А як прокоментуєте факт, що частину так і не виданого альбому «Кому Вниз» Idem можна знайти в інтернеті? Шість треків, серед яких — «Мажа-Віра», «Шива»...

Добре, що люди вирішили, що все це з альбому Idem. Коли «Кому Вниз» писали ці пісні, то не мали конкретики щодо альбому. Людям просто набридло терпіти повільний темп цієї, блін, команди, і вони пришвидшують нас. Кліпи роблять! Яке задоволення, коли бачиш, що якась дитинка, натиривши шматків з різних фільмів, зробила кліп на музику «Кому Вниз». А уявляєш, якби тут була поліцейська держава?! Наша ситуація дика, тому і кайфова.

Напередодні незалежності України «Червона рута» була чи не єдиним майданчиком для просування молодих гуртів. Зараз у цьому допомагає інтернет. На Вашу думку, чи може веб конкурувати зі сценою?

Можливо, є частина гуртів, яким і сцена не потрібна — працюють в інтернеті, також добре. Звичайно, така музика має інший присмак і несе інше навантаження. А сцена — це енергетика натовпу. «Франко. Місія» — такої картини, як там, ніде не побачиш: темінь, велетенське поле, яке йде кудись у ліс, гігантські сатанинські сковороди, на яких смажиться м’ясо, всюди дим... І чорний куб сцени, осяяний крізь дим і туман. Який інтернет?!

А що взагалі думаєте про сучасні фестивалі? Он та ж «Червона рута» досі існує...

Ні, вона повністю в гівні. Її так зване відродження — це був гонор керівництва, коли адміністратори раптом подумали, що можуть диктувати смаки. Але, слава Богу, ми поїздили по фестивалях, людей уважних більшає. Та ж українсько-польська «Франко. Місія» — 30 тисяч людей прийшли тебе послухати. Фестиваль у Зашкові пам’яті Коновальця...

«Наступає час, коли ти маєш оберігати людей»

За 25-років «Кому Вниз» ми чули переважно про ваші здобутки. А чи є речі, за які вам досі соромно? Щось таке, що ви змінили б, якби могли повернутися назад...

Ніфіга би ми не змінювали! «Кому Вниз» — це якесь таке співіснування...На зразок того, коли ти можеш довго не спілкуватися з людиною, але розумієш, що всеодно без неї не виживеш. Єдина річ — я нікому це ще не говорив, і навіть команда може не пам’ятати — колись ми дуже цинічно посунули одну групу з однієї студії. Ця студія обирала, в кого вкладати гроші з нас двох, і той гурт тоді був першим претендентом. Зараз я вже навіть не пам’ятаю його назви, але раптом через декілька років ці хлопці потрясли б світ? Тут нічого вже не зміниш: це не вина — це гріх.

Краще поговоримо про хороші спогади. Вам властиве почуття ностальгії?

Це нормальний стан кожної людини. Ностальгія виникає тільки тому, що раніше ти думав, що в світі багато веселого. Насправді ж ми з тобою раніше просто менше знали! Тоді було класно: ти ніхріна не робив, а світ крутився довкола тебе. Раніше тебе оберігали люди, а зараз наступає час, коли ти маєш оберігати. А це не дуже весела штука, хоча і екстремальна.

Дякую за розмову! Ще раз вітаю з 25-річчям...

Іди в сраку! Ти навіть не уявляєш, як це мало.

Текст: Пилип Пухарєв, фото: Ганна Головач, Хвиля української музики «Молоде радіо», 2013.12.03

 

Надруковано: 2013.12.03 в 23:30 || Кількість переглядів сторінки: 324