2013.05.06. Андрій Середа: «Людина, яка боїться розчаруватись, – не робить нічого»

2013.05.06. Андрій Середа: «Людина, яка боїться розчаруватись, – не робить нічого»

Лідер легендарного гурту розповів про любов українців до «халяви» та мертвих героїв

Андрій Середа, лідер гурту КОМУ ВНИЗ, є улюбленцем львівської публіки усіх вікових категорій. Музикант має репутацію людини строгих переконань, зі сформованою ідеологією та власною філософією. Проте навіть суворий Середа не позбавлений авантюризму. Співак приїхав у Львів, аби взяти участь в ексцентричній виставі Леся Подерв’янського «Павлік Морозов». Кореспондент «ВЗ» поцікавилась, чи не планує Андрій Середа повернутись до акторської кар’єри.

— У п’єсу я потрапив по блату, — сміється Середа, — бо в оригіналі твору Подерв’янського мого персонажа Танатоса нема. Колись я навчався на акторському факультеті разом з Андрієм Крітенком, режисером «Павліка Морозова». Його після першого курсу викинули з факультету, і він перейшов на режисуру. Акторством я займався на початку 90-х, знімався в хороших і не дуже фільмах. Найприємніші спогади пов’язані зі стрічкою Бориса Романова «Натурник», там є багато цікавих моментів, наприклад, коли з ранку до ночі по телебаченню крутять суцільне лайно, і лише пізно вночі в ефір вривається голос істини. Тоді ж виступав на сцені Київського академічного драматичного театру, проте не склалися стосунки з режисером, і на цьому моя акторська кар’єра припинила своє існування. Тому участь у п’єсі є швидше забавою, принаймні таке склалось враження у акторів на першій репетиції. У виставі беруть участь і актори, і журналісти, і музиканти... Це таке «кодло», яке не підконтрольне нікому і нічому.

— Ви комфортно почуваєтесь на театральній сцені після значної перерви?

— Моїм виходам на сцену, навіть музиканта, завжди передує нервозний стан, який я щоразу намагаюсь пересилити. Не маю якоїсь внутрішньої необхідності перебувати на сцені, з більшим задоволенням я лежав би у ванні зі своїми записниками і хорошою книжкою в руках. Намагався сам собі пояснити, чому я на неї виходжу: з одного боку, перебуваєш серед людей, а з іншого — це твій приватний простір, де нікого, окрім тебе, немає.

— Чому погодились взяти участь у скандальній виставі?

— Вистава порушує проблеми, які переслідують людство з початку існування, і навіть тепер середовище не стало моральнішим. П’єси Подерв’янського показують людину радянську і пострадянську: з’являються особи, що самовдосконалюються, розвиваються, але 90% населення живе лише хлібом та видовищами. Тож проблема не у матюках, а у людях, котрих спотворила прогнила система. «Павлік Морозов» — епічна трагедія, бо показує, як хлопець з хорошими, Богом даними можливостями, деградує, знищує себе і оточення. Крім того, порушується страшна проблема нашого суспільства — тема зради.

— Як реагуєте на те, що вас називають «золотим голосом української реклами»?

— Не знаю, чи мій голос є «золотим» у рекламі, але я озвучував багато роликів. Бувало, працював на конкуруючі фірми. Мій батько досі переконаний, що вся українська реклама, записана чоловічим голосом, належить мені — щоразу телефонує і вказує, де я неправильно поставив наголос. Озвучування рекламних роликів для мене заробіток, і водночас продовження театральної діяльності. Хоча не всі актори можуть охопити принцип цієї роботи. Я належу до «старої школи», коли сфера реклами була зовсім незаповнена, працював з багатьма цікавими, неординарними особистостями. Це дуже швидка скажена робота, багато людей відсіюються, але ті, що залишаю­ться, — не випадкові особи, у них є відчуття темпу, внутрішня жорсткість.

— В Україні можна заробляти на альтернативній музиці?

— Ні, бо в Україні немає ідеологічної бази, як в інших країнах. Наприклад, в Америці музика кантрі займає у рейтингах перші місця. На початку 90-х, коли ми зібрали свій гурт, мали велику надію, що музичний простір буде еволюціонувати і можна буде жити з музичної діяльності. Наразі альтернативну музику розвивають приватні особи, які щиро вірять у те, що вони роблять. Влада не дбає про ідеологічне виховання народу, тому в музичні топи в нас потрапляє сміття. У зв’язку з цим так звана непопсова музика, якою займаються, між іншим, розумні освічені люди, залишається малозатребуваною. За кордоном альтернативна музика не отримує колосальних прибутків, але музиканти отримують достатньо, щоб розвиватись, нести свої ідеї і не пропасти з голоду.

Часто депутати виправдовуються, коли піднімаю питання ідеології. Кажуть, їхнє слово нічого не важить, от якби всі люди вийшли на вулиці, тоді питання зрушило б з місця. Це відверта брехня і страх тих, кому народ довірив свою долю. Самі люди часто не знають, в якому напрямку рухатись. Візьмімо, наприклад, Північну Корею, де народ абсолютно оскаженілий у своїх діях і намірах, — винні не корейці, а керівництво республіки, котре нав’язало їм хибну ідеологію.

— Ваш колектив незмінний протягом багатьох років. Що тримає разом КОМУ ВНИЗ?

— Гурту цього року виповнюється 25. Часто жартую, мовляв, ми такі ледачі, що й розійтися не можемо. Коли ми п’ять років тому виступали з легендою шотландського хард-року Nazareth, вони сказали, що ми порівняно ще дуже молоді, і у КОМУ ВНИЗ все тільки почи­нається. Гурт тримає разом те, що ми різні і доповнюємо одне одного. КОМУ ВНИЗ — це маленька держава. Кожен учасник колективу незамінний, займає­ться своєю частиною роботи, не втручаючись у справи іншого. Якщо я раптом забуду текст — жоден з музикантів не згадає слів! Це свідчить також про стовідсоткову довіру одне одному. Зауваження бувають, але вони завжди резонні, наприк­лад, наш барабанщик, який стежить за ритмічною частиною композиції, інколи каже мені, що певне слово в тексті зай­ве, і він ніколи не помиляється. Єдине, в чому ми абсолютно однакові, — це у своїх переконаннях.

— Ваші переконання відповідають тому, про що ви співаєте, чи це лише висока ідея?

— Вірю в те, що роблю, і передаю цю віру через пісні іншим. Те, чим я займаю­ся, не розраховане на швидкий результат. Якщо розглядати мовну проблему, то вважаю, що українська мова в столиці повинна бути не лише предметом хизування, а й простою побутовою річчю. Наш гітарист Влад Малюгін, росіянин за національністю, вивчив українську за один вечір в Канаді. Після такого — Азаров ховається! Стосовно громадської діяльності, то, порівняно з Сашком Положинським, ми дуже мало робимо. Повинні спочатку ретельно перевірити інформацію, щоб не підписатись іменем групи під непевною справою. Наприклад, на захист Павліченків я виступив, бо ця справа є відвертою несправедливістю, людей грубо підставили. До таких речей не можна залишатись байдужим.

— Не боїтеся розчаруватись?

— Ні. Людина, яка боїться розчаруватись, — не робить нічого.

— Що ви мали на увазі, коли казали, що українці хворіють на некрофілію?

— Талановиті люди часто не отримують за життя тієї підтримки, на яку розраховують. Лише після смерті їх починають любити і цінувати. Щоб продовжувати творити — необхідне певне схвалення, без нього митець зневірюється. Загалом в державі панує тотальна недовіра, у зв’язку з цим не можемо підняти власну банківську систему, не маємо свого телебачення. Ми ставимось до всього з підозрою, боїмось, що хтось не виправдає наших сподівань. А мертві — не зрад­жують, ними можна захоплюватись. Це яскраво ілюструє любов до Тараса Шевченка. Ви не уявляєте, як би мені хотілось, щоб Шевченко нарешті перестав бути пророком, залишився просто хорошим українським поетом. Мрію, щоб ці страшні пророцтва перестали бути актуальними для нас. Крім страху довіри, українці мають ще дві напасті — любов до «халяви» і цинізм. І якщо цинізм ще можна допускати в незначній мірі як захисну реакцію, то думку, що замість нас хтось усе зробить, — треба викорінювати одразу.

Довідка «ВЗ»

Андрій Середа — український співак, артист, лідер гурту КОМУ ВНИЗ. Народився і живе у Києві з дружиною Світланою та сином Олександром. Закінчив Київський театральний інститут, за фахом — актор. Першу пісню на слова Тараса Шевченка «Суботів» написав до батькового дня народ­ження. Організував гурт «Кому Вниз», котрий за рік часу став лауреатом фестивалю «Червона рута». Працював телеведучим на ТРК «Ера», озвучував документальні та анімаційні фільми, рекламні ролики, політичні гасла президентської кампанії Віктора Ющенка. Став кавалером ордену «Пустельний Хрест УНСО», але відмовився від місця у виборчому списку УНСО.

Олена Гутик, «Високий Замок», 2013.05.06

 

Надруковано: 2013.05.07 в 07:15 || Кількість переглядів сторінки: 303