2012, січень. Роздуми про татуювання під час репетиції

... Ми найперша група в Україні, котра зробила татуювання своєї символіки? Коли ми робили собі тату, ми й не думали — першими ми це зробили, чи не першими. Ми думали про символіку нашої групи, що вже була придуманою. Не зразу. Через певний період часу. До цього ми прийшли свідомо. В нас не було конкретного плану — те зробити, чи інше. В нас це відбувалося природно, еволюційно.

Свої татуювання ми робимо як обереги. Що ми носимо каблучки — що ми носимо тату. Це, все одно, що ти носиш залізо у вухах, на пальцях чи на шиї. Ти ж його не будь-яке носиш — ти вибираєш знак, що оберігає тебе від чогось.

Татуювання, звісно, впливають на людину — це як одяг. Тому що, одна справа, коли ми виходили на сцену у фраках — такий собі напіввоєнний, мілітаристський рухняк — він страшенно впливав і на переміщення по сцені, і на нашу музику. Коли ж наш одяг став більш вільним, то, звісно, й наша музика змінилася. Це те ж саме, що й зовнішність — раніше ми були худі, а потім стали грубшими... Звісно, ти не можеш грати музику, котра достойна худої людини.

Чому ми зробили наш символ, і він знаходиться у нас, як татуювання, на руках та інших частинах тіла? Він надлежить нам, а ми, звичайно, належимо йому. Логотип докорінно є нашим, його нізвідки не взято. Хіба що — це одна з складових Сварги. Вона ніколи — за все свое багатовікове існування — нікому не приносила нічого поганого.

Наш логотип на тілі — це рухняк, конкретно, комувнизівський. Коли ти не можеш придумати нову музику, ти показуєш своє тату. Навіщо та музика, якщо таке класне татуювання...

Команда ж займається не лише музикою. Якщо б ми зробили, наприклад, каску, військову — це ж також продовження руху конкретної команди, яка використовує чи не використовує якусь графіку. У всіх командах це проявляється по різному. Навколо кожної команди існує певна кількість художників, котрі відчувають цю музику й, на її основі чи в її продовження, чи, випереджаючи розвиток музики даної команди, переносять цю музику на полотно, на папір, на фарбу... Це взаємозамінність. Це продовження. На одній музиці прожити просто неможливо.

Наші татуювання — це нагадування. Вони постійно перед очима. В скрутні часи ти їх плекаєш, наче дітей своїх на своєму тілі, ніби коала, котра носить своїх дітей на собі. Є моменти, коли ти носиш тату, деколи воно тебе підтримує, і тебе піднімає, і веде кудись далі. Ми ніколи не використовували татуювання, загалом, як певний декор. І з іншої сторони, у нас немає певного містичного відношення до них. Ми, хіба що, можемо використати той же самий Тризуб, і то, лише, через те, що це споконвічне, просто вкарбоване в цю землю зображення. Наша земля й Тризуб — це одне й те ж. Це підтвердження знаходження нас на цій землі.

Татуювання «Кому Вниз» і група КОМУ ВНИЗ — це також одне й те ж.

Люди носять татуювання с нашим логотипом. На здоров’я! Це їм допомагає.

Є ж люди, у котрих в татуюваннях руки, ноги... повний безлад. А є люди, котрі свідомо продовжують від одного тату до іншого взаємозв’язок. Там цілі картини малюються.

Сергій Little Литвинюк для журналу «Планета TATOO» #12, січень 2012

КОМУ ВНИЗ. Фотосесія для журналу «Планета TATTOO», 2011.11.08, ФОТО: Макс Требухов