Усі концерти відбудуться в культурних центрах вищих навчальних закладів Кіровограда, Кривого Рога, Херсона, Одеси, Сум, Харкова і Дніпропетровська (вони пройдуть безкоштовно). Публіка почує класику української поезії у виконанні рок-музикантів.
Українську націю називають «нація філософів та поетів». Адже саме вони, поети, спонукали українство до боротьби не тільки політичної, а й духовної — за самих себе, до самоусвідомлення себе як нації. Імена Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Богдана-Ігоря Антонича, Євгена Маланюка, Василя Стуса створили нас і заявили на весь світ про Україну.
Наскільки сьогодні потрібне справжнє поетичне слово молодому поколінню? В умовах не надто високого рівня сучасної музики, на жаль, усю модель поетичного слова спотворено і фактично знищено. Тому звернення до найкращих зразків української поезії є необхідним. А музична стилістика класичного року є саме тією формою, що повинна стати близькою та зрозумілою сучасній молоді. Українські рок-гурти «ТЕЛЬНЮК: Сестри» та «КОМУ ВНИЗ» вже давно та плідно працюють саме в цьому напрямкі. Музичне життя, яке вони подарували відомим ще зі школи віршам «Суботів» Тараса Шевченка чи «Досадонька» Лесі Українки, «Ворони» Олександра Олеся чи «Назавжди» Богдана-Ігоря Антонича, по-новому торкнулося сердець слухачів.
Про майбутню масштабну акцію, яка пройде з 8 по 17 грудня, розказують «Дню» її учасники — Леся і Галина Тельнюк (гурт «ТЕЛЬНЮК: Сестри») та Андрій Середа (лідер рок-гурту «КОМУ ВНИЗ»).
— Ідея «Вітру століть» належить нашому дуету, і виникла вона ще 1999 року, — розказала Леся Тельнюк. — Тоді Галя написала проект масштабного українського фестивалю, який через сучасну музику, живопис, мистецтво познайомив би з кращими зразками української класичної поезії, яка спонукає до переосмислення власного буття, відродження своєї душі. Однак цей проект так і не вдалося реалізувати.
До розмови підключається Галина Тельнюк:
— Я впевнена, що його і не розглядали, а тодішні керівники лише посміялися. Ще б пак — бюджетний проект, який лягав на плечі некомерційного гурту «Сестри Тельнюк», зібрання понад 30 митців у фестивалі, повне технічне меценатство від компанії «Комора»... Нас тоді проігнорували. Дев’ять років тому фестиваль не відбувся, і від наших запропонованих учасників «некомерційними» і зі своєю позицією лишилися тільки «КОМУ ВНИЗ».
— Наш гурт просто відірваний від життя, — сміється Андрій Середа. — Насправді нам приємно, що сестри Тельнюк запросили нас у «Вітер століть». Це свідчення того, що ми чогось таки досягнули. Перед собою ми поставили мету прокласти шлях, стати своєрідними будівничими доріг. Політики розділяють Україну, бо їм це вигідно. Наприклад, на півдні чи сході нашої держави не знають не лише про культурну ситуацію на Заході України, але й про те, що там досьогодні збереглися замки й фортеці. І навпаки. Музика і класична поезія нам допоможе у цій акції.
— Чи не боїтеся того, що класична поезія навіть у рок-виконанні не буде сприйнятою молоддю, вихованою переважно на маскультурі?
Андрій СЕРЕДА: — Якби ми були армією, то вирішували би проблеми зброєю; а якби державними керівниками — законами, заборонами, дозволами. Ми ж маємо іншу сферу діяльності. Нас можна назвати гайдамаками, які перед кожною битвою освячували власну зброю. Ми добре розуміємо, що не всі глядачі сприймуть повністю те, що від нас почують. Я вважаю, якщо ти перебуваєш у конфлікті із залою, то будь-який конфлікт породжує істину. А повне сприйняття називається шоу-бізнесом.
Леся ТЕЛЬНЮК: — Поезія, використана нами, творена з особливими посилом і енергетикою. Це слово лягає в душу, працює на свідомому й підсвідомому рівнях, а тому воно необхідне. Нехай це спочатку відчують хіба одиниці наших слухачів. Класична поезія завжди робить тебе кращим...
Галина ТЕЛЬНЮК: — Подібний літературно-музичний експеримент ми з Лесею мали ще в дитинстві. Наш батько (Станіслав Тельнюк) вів програму «На допомогу школі». У дев’ятому класі ми вивчали Тичину і водночас мали вже написані перші музичні роботи на його слова. Це «Яблуневоцвітно» «Арфами, арфами», хоровий цикл пастелей. Батько, почувши наші творіння, запропонував поставити їх у програму. До речі, виконували ми ці пісні у такій собі шкільній команді — Леся, Діма Бірюков, Олена Сапенко і я. Прийшли на студію, записалися з першого дублю. Ефект же від програми був як від бомби, що розірвалася. Усі мої однокласники дуже здивувалися: «Ми нє думалі, што Тичина, што ето возможно». Для них в одну мить все стало живим, яскравим. А до того образ і української літератури, і, зокрема, нашої вчительки літератури був не найкращим (вона істерично заливається слізьми при будь-якій згадці про «великого Кобзаря» або ж байдуже відчитує нецікаві твори нецікавих людей). Після телепрограми разом із батьком ми почали своє «дисидентське» життя: приїжджали до київських шкіл, розказуючи своїм одноліткам про українських поетів і письменників. У батька завжди були цікаві розповіді, він ніколи не боявся оповідати «КГБістські подробиці» поневірянь своїх колег, а ми з Лесею заспівували для школярів власні пісні на слова цих поетів. Ці зустрічі стали першим свідченнями нашої нонконформістської позиції. Ми робили те, що було неприйнятним, навіть забороненим у ті часи. Наші ровесники, якщо й не співали на «общепонятном русском языке», то використовували англійську мову. Так склалося, що ми від початку свого становлення не сходили зі своєї, часом неприйнятної загалом, позиції. Не зійдемо, звісно, й тепер.
— Турне пройде переважно технічними вищими навчальними закладами. Це ваш вибір?
Леся ТЕЛЬНЮК: — Ми до вибору навчальних закладів не мали прямого стосунку (він ліг на плечі місцевих співорганізаторів концертів). Звісно, цей проект розрахований на аудиторію досить окреслену, але не в плані філологічної підготовки.
Галина ТЕЛЬНЮК: — «Готова» аудиторія — це своєрідна підміна. Коли ти зустрічаєшся із «готовими» людьми, які люблять Шевченка, здатні розплакатися від однієї згадки про життєву боротьбу, то розумієш, що це маски — рушнички, вареники, шаровари...
Андрій СЕРЕДА: — Аудиторію класно готують в шоу-бізнесі. Плакати, купа ЗМІ, людям крутять ролики, розповідають, що це дуже круто. Ми ж працюємо, як козацький підрозділ. Побачимо, кого захопимо і чи надовго...