2007.09.29. Андрій Середа: «Готика починає вкарбовуватись внутрішньо в духовну свідомість українців»
У п’ятницю, 21-го вересня, в «Хмільному домі Роберта Домса» на запрошення львівської публіки відбувся виступ гурту КОМУ ВНИЗ. Духовні аристократи української готичної культури вкотре засвідчили, що в Україні навіть в час «гарячкової підготовки» до виборів, є місце для самоусвідомлення себе як нації вільних, сильних та мудрих особистостей. Втішає те, що музикою «комувнизівців» «переймаються» українці різних вікових категорій, що в свою чергу допомагає відновити повноцінний зв язок між поколіннями, який є засадничою умовою зміцнення нашої держави. Думками про розвиток української готики, про літературу та... журналістику з нами поділився Андрій Середа.
Нещодавно КОМУ ВНИЗ виступили на фестивалях «Підкамінь», «ТуСтань!», а сьогодні концерт у Львові. Чи не бажаєте переїхати мешкати до нас на Львівщину?
(Сміється). Кажете Підкамінь? 130 км від Львова і 50 чи 70 км від Тернополя. Якщо говорити про Тустань, то нас найбільше хвилювала якість апаратури, що знаходилась на фестивалі. Мушу сказати, що апаратура на Тустані не набагато відрізняється від тієї, що є у «Хмільному домі Роберта Домса»... Тут більше звучать акустичні концерти. А ми акустичні концерти не граємо. Та се ж... Сказати чому зачастили до вас я не можу. Просто запрошення з львівської сторони, щоб ми виступили. В будь-якому разі це дуже приємно для нас.
П’ятнадцятого вересня у Києві відбувся IV Міжнародний фестиваль готичної музики «Діти ночі: Чорна Рада», в якому всі попередні роки КОМУ ВНИЗ брали участь. Яким є Ваше ставлення до цього фесту? Чи матиме він перспективи на майбутнє?
У нас достатньо велика кількість кров яних тілець ввічливості та подяки до Віталія Федуна (ідеолога та організатора фестивалю «Діти ночі» та Українського Готичного Порталу прим. Р. К.). Він свого часу вирішивши, що ми пасуємо до готичного руху, сприяв тому, щоб ми побачили і познайомилися з різними музикантами за межами України. Це по-перше. А по-друге, працювати в цьому напрямі, під гаслом готичної музики, КОМУ ВНИЗ було вдвічі приємніше, бо ми нічого не змінювали. Ми граємо те, що ми граємо. І на прикладі німецького фестивалю Wave Gotik Treffen ми переконалися, що наша музика відповідає тому стану, який коїться на готичних фестах. Тобто думка Федуна виявилася слушною. Щодо перспективи розвитку «Чорної Ради» сумнівів немає. Ще минулого року, коли фест відбувався втретє, він несподівано вийшов з нечіткої реґіональності на маленький, але дійсно європейський фестиваль. У нього з явилась родзинка, яка присутня і на Wave Gotik Treffen, і на польському Castle Party. «Діти ночі» стали більш вільними. Сьогодні, спостерігаючи за готичним рухом в Україні, стає очевидним те, що він, залишаючи зовнішні ознаки, притаманні готичному рухові, починає вкарбовуватись внутрішньо в духовну свідомість українців. Це нормальна ситуація, тому що це «вертання додому». Ми не втомлюємося говорити, що готи ходили по наших землях протягом трьохсот років. І вони не могли протягом цього часу не одружуватися і не народжувати дітей. В кожному українцеві є невеличка краплина готичної крові. Це цілком природня ситуація.
На сьогодні, виходячи з місця проведення «Дітей ночі», фестиваль можна назвати «клубним». Що потрібно для того, щоб він досяг масштабів польського Castle Party чи німецького Wave Gotik Treffen?
Власне, за ідейною спрямованістю «Чорну Раду» «клубним» фестивалем я не вважаю. Хоча організатори і використовують клуби для його проведення. Це просто залежить від фінансових можливостей. А взагалі фест далеко не є клубним. Наприклад, на Wave Gotik Treffen є достатньо залів, які за масштабами, метражем страшенно нагадують те, що твориться з «Чорною Радою».
Щодо масштабів, то по-перше, наш український фестиваль пройшов учетверте, а німецький вже відсвяткував своє шістнадцятиліття. По-друге, Німеччині у сфері готичної культури, музики ніхто не заважає розвиватися. Ляйпціг тільки виграє від того, що в них проводиться Wave Gotik Treffen. У нас же всі ці процеси проходять вайлуватіше як зі сторони фінансових структур, так структур зовнішніх, пов’язаних з готичною культурою. Так буде до того часу, поки вони не відчують, що в заходах такого роду є велика потреба. Тільки з часом, зі збільшенням кількості людей, яка занурюється в готичну культуру і згадує свою генетичну приналежність до цієї «штуки», можна буде говорити про збільшення масштабів. Тільки таким чином будуть з являтися ті, хто буде зацікавлений у проведенні таких фестивалів. Сьогодні взагалі в Україні складно говорити про будь-які, а не тільки готичні фестивалі. Потрібен час.
Як можете прокоментувати відсутність на фесті «Діти ночі: Чорна Рада 4» україномовних гуртів?
Можливо, це пояснюється якимись внутрішніми конфліктами між Українським Готичним Порталом та певними гуртами. Наприклад, «Вінки» є україномовними і готичними... Можливо виникають якісь організаційні невідповідності стосовно один одного. Загалом це дуже хибна ситуація співати в Україні іншою мовою, окрім української. Це замкнуте коло, яке ні до чого не веде. Це дитячі забавки, які зовсім нецікаві на Заході. Ми тричі поспіль їздили на Wave Gotik Treffen. Нам німці із задоволенням підспівували українською мовою. Мова для німців дає присмак, відчуття того, що вони слухають кожного року на своєму фестивалі. І виступи команд своєю рідною мовою з різних країн набагато більше вражають, ніж, наприклад, німецьких команди, які співають англійською мовою.
Чи є адекватним ставлення українців до готики в нашій державі?
(Посміхається). Ну, є українці, які ставляться нормально до Віктора Павліка... Я не вважаю це великим здобутком, тому що будь-яка демократія схожа на анархію, бо немає певних ідеологічних напрямків. Ми знаємо на своєму прикладі, що є люди, які цікавляться нами, але чомусь не хочуть вважати нас готами і страшенно сперечаються з тими людьми, які нас теж слухають, але вважають готами. Я думаю потрібен час. У нас готичний фестиваль триває чотири роки. Віталій Федун завжди знаходить можливість «прибігти» з Німеччини, щоб тут щось організувати. Є ще «Антипоп», але ця організація більше комедійна і сатирична. І якби не було руху готичного, не було б ніколи «Антипопу». Я думаю на сьогодні пройшло замало часу, щоб українці адекватно ставилися до готики. Це надто незвично для українського загалу. Більшість людей, які входять в готичний напрямок це надто молоді люди, яким подобається фестивальний напрямок. Але вражає їхня сила волі, тому що пройтися сам один в дикому спальному районі Києва чи Львова, одягнутий як справжній гот... Це справді треба мати силу волі. В них є бажання бути не такими як узвичаєний побут. А в скорім часі, певно, прийде відчуття і музичності, і культури.
На фестивалі «Підкамінь-2007» КОМУ ВНИЗ разом із гуртом «Пропала грамота» презентували спільний проект «Шлях до небесної України». Чи є формації з якими «комувнизівці» бажають ще поспівпрацювати?
Проект «Шлях до небесної України» — це своєрідна забавка. Просто ми давно знайомі з Павлом. (Павло Нечитайло — вокаліст гурту «Пропала грамота», — прим. Р. К.) Він гарна людина. З «Вієм» ми працювали тільки опосередковано. Виконали їхню пісню, зробили аранжування, це наш погляд на їхню пісню. Зараз же нам не вистачає часу на роздуми нашого власного шляху. Якщо б в Україні існувало більш комфортне відчуття в сфері створення музики, тоді було б більше часу і на паралельні рухи разом з іншими виконавцями.
Яку останню книгу купив і прочитав Андрій Середа?
Недавно прочитав два прекрасні оповідання Насті Сніжної. Купив книгу Антиповича. Ще не читав. І шукаю книгу Михайла Бриниха. Скоріше за все тому, що нас об’єднує багато років приязних стосунків між родинами. От мене цікавить чи знаю я Бриниха як письменника, бо журналіст він прекрасний.
Як оцінюєте сучасність української музичної журналістики і зокрема тих ЗМІ, що розраховані на представників готичної аудиторії?
Зібрати багато матеріалу стосовно готичного руху в Україні тяжкувато. Але готика це не тільки музика, а й література, архітектура, мистецтво... Те, що існують такі журнали як «Сакратум», «Gothica» це крок вперед. Тому що читати стосовно музики всілякі... навіть не знаю як їх назвати, не хочеться. Наприклад, відкриваю журнал «Главред» і там під фотографією «Гайдамаків» написана фраза: «полум’яний помаранчевий кобзар Тарас Компаніченко». Це вражає! До цього ніколи не можна звикнути, хоча все життя ти стикався з подібним нісенітницями. У нас все-таки слабенька журналістська течія стосовно стилістик, знання тої чи іншої музики. Більше виходять від загального враження тої чи іншої людини, того чи іншого музиканта, не поглиблюючись у стилістики, у історію музики. Мало журналістів виїжджають з командами за кордон. Наприклад, на той же Wave Gotik Treffen ... Надто мало акредитацій. Я не кажу вже про телеканали. Це не розвиток. ТБ в нас захопили структури, які використовують телеекрани в політичних цілях, як це модно стає особливо перед виборами. А насправді телебачення не розвивається. Ми бачимо кожного року одні й ті самі нецікаві речі. У нас стає все менш можливості отримувати достатньо інформації, якщо не брати до уваги Інтернет та всілякі альтернативні речі. На державному рівні ситуація тільки погіршується. Людина, яка мала правильне батьківське виховання, вироблене відчуття може знайти, те що їй потрібно. Але тяжко це відшукати тій людині, у якої всередині можливо щось є, але вона не зустрічається з цим в своєму буденному житті. І тому таким людям важко — занадто пізно приходять до усвідомлення себе. Поки що в Україні розвиваються тільки ті люди, у яких були і є гарні батьки.
Розмовляла Роксолана Кравчук