2007.02.07. «Кому вниз» iде вгору

2007.02.07. «Кому вниз» iде вгору

Уперше на здобуття Шевченківської премії номінується рок-гурт

Зараз, за місяць до оголошення лауреатів, триває перегляд робіт, представлених на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2007 року. Так, 5 лютого у столичному Музеї літератури відбулася зустріч із музикантами «Кому вниз». Це вперше у списку номінантів з’явився рок-гурт! Хоч його музичні композиції за творами Тараса Шевченка, Олександра Олеся і Володимира Самійленка, за які, власне, члени Комітету підприємців Львівщини і висунули команду на здобуття премії, написані наприкінці 80-х — початку 90-х. Пам’ятаю, як моє покоління дізнавалося, у кого є записи тих пісень (тоді вони ще не вийшли на CD), і ми по черзі переписували їх один в одного. «Цикл пісень на твори Тараса Шевченка, який ми виконуємо, запитаний досі, — говорить лідер „Кому вниз“ Андрій Середа. — Цьому, напевно, сприяє сама ситуація в нашій державі, що, певною мірою, асоціюється з періодом Руїни, який бував в українській історії. І взагалі, Шевченкові поезії актуальні з моменту їхнього написання і понині. Я хочу дочекатися тих часів, коли про Тараса Григоровича говоритимемо не як про пророка, а як просто про геніального поета».

Творчий вечір, як було зазначено в прес-релізі, перетворився на розмову про взаємини мистецтва і влади, зокрема на прикладі Шевченківської премії і «Кому вниз». Треба сказати, що ця зустріч помітно відрізнялася від звичних переглядів, коли спершу члени комітету дивляться виставу (слухають концерт, відкривають виставку...), а потім обговорюють подію. Цього ж разу виникла цікава дискусія. Очевидно, це був потрібний досвід. Сказати б, Андрій Середа зазначив, що більшість відзнак в Україні давно перестали бути резонансними: «А тому у нас є доволі смілива фантазія, підкріплена дев’ятнадцятьма роками існування „Кому вниз“, за які ми, до речі, не зійшли на манівці, про те, що команда у списку ймовірних кандидатів — це у певному сенсі допомога самій премії внести новизну. Наприклад, почати розглядати номінантів не тільки у жанрі академічної музики, а й рок-музики». Прихильник групи і журналіст Михайло Бринних пішов далі: «Той факт, що музиканти можуть отримати Шевченківську премію, — важливий не для них. Це шлях до моральної, суспільної реабілітації нагороди. Нехай лауреатське середовище поповнюється іменами, які мають реальний вплив на громадську думку, культурні процеси в країні, зрештою, іменами харизматичних людей».

Ці всі зауваження можна висунути до будь-якої премії. Завжди є ті, які з пієтетом ставляться до нагород, і ті, які вручення їх тим чи іншим лауреатам вважають необ’єктивними. За коментарем «День» звернувся до поета, лауреата Шевченківської премії, члена Шевченківського комітету Василя Герасим’юка: «На мою думку, „Кому вниз“ і всі інші — це як дві різні цивілізації. Бо щодня нам пропонують „золоті“ і „срібні“ голоси України — людей насправді без голосу і відчуття цієї країни, в якій вони творять. А щодо того, чи гідна премія гурту... Якщо так ставити питання, то навіщо було висувати? А тепер про харизматичність. У нас вона розуміється лише як вплив. А що має вплив? Те, що пропагується нашими ЗМІ. Але хіба воно насправді має вплив? Якщо зараз вийти на Хрещатик, почуємо, що Яна Табачника знають всі, а Євгена Станковича — одиниці. Проте Станкович — представник нашої музики. А хто зараз говорить про його харизматичність? Це питання освіченості. Але попри все хочу наголосити — мені імпонує, що у команді „Кому вниз“ присутній кодекс честі. А це дуже рідкісне явище скрізь, не кажучи вже про поп- культуру. У музикантів наявність кодексу честі — це диво на рівні з талантом».

Надія Тисячна, «День», 2007.02.07

 

Надруковано: 2007.02.07 в 12:15