2006.12.08. Андрій Середа: «Українці — це освячена зброя»

2006.12.08. Андрій Середа: «Українці — це освячена зброя»

...Про творчість гурту, патріотичність і менталітет українців та інші, не менш цікаві речі, читайте у ексклюзивному інтерв’ю із лідером КОМУ ВНИЗ*.

Достатньо ваших текстів взяті із віршів Шевченка. Чому ви обрали саме його?

Можливо, спрацювало батьківське виховання. Він читав мені в дитинстві Шевченка, як казки. І перші свої пісні — «Суботів», «До Основ’яненка» і «Розрита могила» я подарував йому на день народження ще у 1983 році. Вже потім, як команда, ми їх аранжували. Виховання і наше тендітне ставлення до творчості Шевченка.

Він — самодостатній, він звучить сам по собі. Наше завдання було не доповнювати, а триматися на рівні творчості поета.

Дехто вважає вашу музику готичною, дехто — націоналістичною, а яке б ви самі дали визначення вашій музиці?

У нас на сайті колись почалась веремія стосовно цього. Тоді були закиди: «Хто це назвав КОМУ ВНИЗ готами?! Вони — наші!». По-перше — це незнання історії, а по-друге, це щире, але неврівноважене ставлення до думки інших. Тому і з’явився хлопець, який написав: «Люди! За час існування КОМУ ВНИЗ ви навіть не визначились в їх музичній стилістиці. Дякуйте хто назвав їх хоча б готами». В Україні дуже мало інформації про готів — хіба тільки увага до їхньої зовнішності. Коли нас називають готами — ми не проти.

Ваша історія налічує уже 18 років і лише 3 повноцінних альбоми. Ви не полюбляєте звукостудії?

Ми записуємось. Деякі речі уже відійшли, декотрі — в стані появи, але, коли самокритичне ставлення доходить уже до рівня хвороби, треба щось змінювати. Самокритика якраз і призупиняє кроки. З іншого боку ми нарешті знайшли людину, який відповідає нашому уявленню про його фах, він зараз зводить наш альбом, його звати Андрій Обод. Велика халепа знайти в Україні людей, які б не тільки вміли записувати музику, а ще й отримувати задоволення від цієї музики

Тобто уже незабаром можна буде почути ваше нове творіння у вигляді альбома?

Нам уже настільки набридло, що він не виходить... Ми ще хочемо туди дві-три пісні вставити. Але це потребує тривалого часу, бо не все укомплектовано і «нетекстуровано».

За потреби ви б узяли до рук зброю?

Та я б, як Шевченко, прокляв би Бога, якби з Україною щось сталося.

Виходячи з точки зору професійності, я б дуже довго цілився, бо не не навчився влучно стріляти. Тому у нас такі добрі стосунки з УНА-УНСО. Вони мали щастя тримати в руках зброю і дозвіл від Бога на відстріл мудаків. Той, хто народжений солдатом — повинен тримати зброю. Хто народжений ідеологом, повинен займатися цим. За таких умов розширюється фронт і боротьба стає значно потужнішою. Що ж до самої зброї, то у мене до неї позитивне і ліричне ставлення — в розумінні естетики.

Повсякчас точаться дискусії про український менталітет. Хтось називає нас слабкою нацією, хтось — сильною. А ви можете дати своє визначення українському менталітету?

Якщо відкинути усі характеристики, що робилися спеціально на замовлення і коли подивитись на українську історію, я повністю згоден із Юрієм Липою, який казав, що війна з українством свого часу була за кривавістю на рівні війни з християнством. За тих триста років такої потужної війни викарбувалася нація.

Вважаю Росію «потворою Франкенштайна», Україна створила свого часу Росію і має за це відповісти перед Богом. А те, що українці дуже лагідні, відображено в піснях. Співають, що не голова покотилась ворожа, а голівонька. Шабелька. Українці — це освячена зброя. Не вбивали, а допомагали відійти в інший світ створінням, які не потрібні світу цьому. Тим більше, освячували зброю щоб не просто вбити тіло — це брутально, а щоб розітнути душу для того, вона могла померти заради світлого майбутнього. Ми — лікарі, або ветеринари (сміється).

Хто мав найбільший вплив на формування вашої особистості?

Батько. Потім — не тільки. В школі мав двох вчителів, які дуже посприяли моєму вихованню — це Шевченко-Веприняк і Михайло Веркалець. Останній закцентував мою увагу на Олександрі Олесі та Агатангела Кримського.

А музична діяльність дуже стратегічна і тактична. Замість того, щоб бігати світами і шукати Людей, треба відповідально поводитись на сцені Вони самі прийдуть. Треба тільки встигати їх почути. Немає кінця-краю тим, хто викарбовує мій світогляд у цьому житті.

У що ви вірите?

А чорт його знає. Я як в тій байці про стрикозу, щодня живу гарними враженнями. Принаймні, намагаюся. А вірю в таку класичну старість: після того, як змито з леза кров і вставлено зуби, аби посміхнутися друзям, нарешті, сидячи в кріслі качалці, споглядати троянди і бавитись з онуками.

А є речі, за які б ви відали життя?

За родину. Але, будучи людиною емоційною, остерігаюся неадекватності. Це треба робити дуже холодно і впевнено. Думаю, в цьому плані мені ще треба вирости нормально.

Розмовляв Павло ПАЛАМАРЧУК, редагував Нехай Середа. 2006.12.08. Інтерв’ю позичене із сайту in-format у Львові

 

Надруковано: 2006.12.08 в 22:45 || Кількість переглядів сторінки: 160