2006.12.02. Андрій Середа заговорив російською і заспівав німецькою

2006.12.02. Андрій Середа заговорив російською і заспівав німецькою

Прихід зими до Львова залишився непоміченим. І сталось це не тільки тому, що погода не зовсім зимова. Просто цього року 1 грудня — День «Музики високого духу». Про концерт гурту, котрий формував українську рок-сцену, велося багато розмов, причому серед кіл, які навряд чи матимуть у найближчий час спільні точки дотику: представників молодіжних субкультур та інтеліґентних панів та панянок. До того ж мова торкалась не тільки ціни на квиток (від 20 до 1500 грн.), але й того, чи справді для такої неканонічної події може бути надано приміщення Львівського Національного театру опери та балету.

Пригадували також, що останнім схожим дійством в оперному театрі, була вистава «Аве, Крайслер!», і мала вона місце понад 15 років тому. Той рух (аби лиш не вживати кліше «резонанс»), котрий вирував навколо проекту «Музика високого духу» виявився виправданим. Згадані, еклектичні стосовно одне одного прошарки, сиділи у залі на сусідніх місцях.

Розміщення предметів на самій сцені підтверджувало позицію гурту — «провідною залишається ідея, а не зовнішні ефекти, зміст, а не пошук популярності» — це в певному сенсі дадаїстична композиція із колонок, підсилювачів й інших технічних засобів, котрі втім сприяли якісному сприйняттю суті. До елементів декору, все ж, варто віднести декорації із «Павуком» — знаком гурту «Кому вниз», котрий за словами Андрія Середи є чи не найбільшим здобутком творчості гурту. Такий же знак містився на штандарті, який знаходилився за гітаристом гурту Владиславом Малюгіним, і являв собою певну стилізацію держаків до римських хоругв. Його подарували гуртові стрияни на прес-конференції вдень. Орел, що увінчував дерев’яну фігуру, особливо пасував при виконанні пісні «Птаха на ймення Nachtigall». Доволі якісне освітлення завершувало комплекс візуальних засобів впливу на публіку; створювалось відповідне до композицій враження: «Попіл» підсвічувався червоним, а «Нава», до прикладу, легким блакитним.

Репертуар був доволі класичним, але власне це, мабуть, і сприяло якісному виконанню. Аудиторія чомусь поділила композиції на дві частини: ті, які викликали бурхливі оплески (особливо «Вийди змучена людьми» на слова Олександра Олеся), а також на ті, котрі викликали певний стан піднесення, де оплески були просто недоречними. В інтермедіях між піснями лідер гурту Андрій Середа епатував публіку приповідками та лірикою. Остання розкривала спектр поезій Андрія Середи від «Душа обісрана мовчить...» до нових і вперше почутих сонетів. А от перша приповідка пролунала російською з провокативним московським акцентом, що дуже потішило публіку і викликало бурхливі рукоплескання. Звернення в зал були продуманими, відповідали панівній національній ідеї, котру підтримує «Кому Вниз», хоч були також часом і щирі дяки близьким, українській молоді та львівській публіці.

Андрій Середа дав пояснення, чому саме «готичну» стилістику гурт піддав трансформації та аранжуванню. А також він навів доведення того, що чи не всі, присутні у залі, мають хоч краплю крові готів. В цьому контексті також варто згадати подарунок, привезений з готичного форуму в Німеччині: пісня німецькою (щоправда, з україномовними та англомовними строфами) як автентична версія популярної у 80-ті рр. композиції «Нени».

Відеоряд, проектований на екран на сцені, також ховав свої маленькі секрети. Зокрема «Козак Мамай» зовнішнім виглядом нагадував Андрія Середу, а способом поводження з музичними інструментами — Владислава Малюгіна.

Після виконаних на біс «Воронів» на слова О. Олеся зал аплодував стоячи, не залежно від статусу слухачів...

Андрій Мудрий, Марія Олійник, sumno.com, 2006.12.02

 

Надруковано: 2006.12.02 в 22:15 || Кількість переглядів сторінки: 195