2006.07.05. Лісова пісня в театрі російської драми

2006.07.05. Лісова пісня в театрі російської драми

2 липня 2006 року. Київ. Театр російської драми імени Лесі Українки. Концерт, присвячений річниці Акту проголошення відновлення Української Держави.

Купа ялинкового гілля, маскувальна сітка, здорова фотокартка відпочиваючих людей у формі, червоно-чорний і синьо-жовтий стяги, що нерівномірно обрамлюють інші сценографічні елементи. Так виглядав підмосток театру Лесі Українки, на якому відбувався концерт на честь 65-річчя проголошення Акту відновлення Української держави.

Один з виступаючих Сергій Квіт зазначив, що кожного відзначення Акту доводиться повтрорювати те саме — бо урок невивчений. Навряд чи він буде засвоєний, адже сам захід раз по раз має характер такого собі ностальгійного спогаду забудькуватої підстаркуватої людини (людина з гарною пам’яттю відтворює також радикальні й виправдано негативні емоції). Так м’яко, спокійно, патріотично, трохи навіть урочисто — з військовим оркестром. Але річ у тім, що понадтисячний зал відсотків на 90 заповнила молодь. З пристрасті до мілітарного одягу, з охочості до вигуків «Смерть ворогам!», з відбитків червоно-чорного прапора на чолах, із бажання перенести святкування у кінотеатр «Зоряний» — було чути невимовлене, та всеж гучне: «Крові!»... ой... «Детонації!».

Акція стала своєрідною лісовою екзотикою у театрі російської драми. Загальне позитивне враження від самого факту відзначення річниці знаменної події було роздроблене на дві частини. Явища, які збили з пантелику — це позбавлена актуальності промова пана Федорака*. Його доповідь за різними оцінками складалася від 14 до 65 сторінок, а її значну частину займала полеміка із нікому невидимими супротивниками. Насторожив також виступ співачки, яка римувала слова «патріот» та «ідіот». Зчудували й дівчата-мавки із якоїсь п’єси, дотичність якої до заходу була невловимою для більшості присутніх (хоча позитив видовищності було відзначено).

А до концептуально вивірених речей можна віднести виступ Чубая, що змусив публіку відірвати долоні від вух після виступу першого промовця, запропонувавши поспівати разом «Ленту за лентою». Потішили також військовики та кобзарі із кількома піснями, які підтримали віру присутніх в те, що боротьба точиться й не закінчилась 1941 роком. А також — вірш Симоненка, достовірно відтворений Архипчуком, про ненависть до пасивної України й любов до тої, що бореться. І — безперечно — КОМУ ВНИЗ.

Виступ гурту (як на мою фантазію) являв собою своєрідну трилогію. «Птаха на ймення Nachtigall» як новітня історія, що вийшла із символіки й історії Суботова, і покликана до зміни тепер («Вийди, змучена людьми»).

Із першими звуками «Птахи на ймення Nachtigall» підхопились верхні яруси театру. Певно, тут зіграла свою роль поінформованість про те, що саме батальйон Nachtigall, зайнявши у Львові ключові об’єкти, в тому числі й радіостанцію, забезпечила можливість проголошення Акту відновлення Української Держави. Загалом, присутні за вечір підводились мінімум тричі — під час неодноразового виконання гімнів. Певно, хлопці на останньому ярусі занесли «Nachtigall» до цієї урочисто-зобов’язуючої категорії. Кажуть, три пісні — замало, але, здається, більше не виконував жоден із виступаючих колективів. Та й наче так безпечніше. (Виявилось, що минулого відзначення річниці Акту до Жовтневого палацу викликали «швидку». Організатори вирішили, що погане самопочуття глядача було спричинене гучним виступом КОМУ ВНИЗ і попросили цього разу не грати дуже голосно. Й навіть допомогли звукорежисерові, безпечно підкорегувавши налаштовані для виступу установки пульту. Тож, кому здалося, що зі звуком було щось негаразд — можуть звертатися до 03. Наступного разу ваші побажання будуть враховані :)

Замість післямови

Ділячись враженнями після виступу, Андрій Середа відзначив, що зі сцени найбільше видно було видно ролет, що закривав порожню президентську ложу. «Такі акції мають відбуватися на державному рівні. І запрошувати президента на них не потрібно. Він є спадкоємцем цих подій і участь у таких заходах має бути свідомим кроком влади», — каже Середа.

*Спадкоємця титулу, набутого Ярославом Стецьком після проголошення Акту

Нехай

 

Надруковано: 2006.07.05 в 22:45 || Кількість переглядів сторінки: 238