2006.03.28. КОМУ ВНИЗ: Нам платять, щоб ми мовчали

2006.03.28. КОМУ ВНИЗ: Нам платять, щоб ми мовчали

Нездійсненна мрія сотень рівненських готів матеріалізувалась у сусідньому Луцьку. Нещодавно у місцевому рок-клубі «Майдан» з ексклюзивним концертом виступили культові українські гот-рокери гурту КОМУ ВНИЗ.

Обкладені кафелем стіни, зі стелі звисають масивні канделябри зі свічками, за довгими столами, неквапом попиваючи пиво, розташувалися зграйки альтернативного вигляду молоді. Сама атмосфера луцького клубу «Майдан» Багато в чому перегукується із інтер’єром древніх замків: відчуваєш, ніби якась нереальна машина часу закинула тебе на кілька сотень років назад.

Меланхолійний настрій раптом перериває поява самих КОМУ ВНИЗ. Харизматична голена потилиця вітчизняного рок-монстра Середи провокує справжнісінький шквал емоцій у до того інертної публіки. Юрба стрімко прямує ближче до сценічних підмістків. Здається, саме повітря згустилося від надмірної концентрації драйву. Сам Середа в цей час, не особливо підбираючи вирази, читає один із своїх неполіткоректних віршів. Після чого нон-стопом звучить композиція «Неба зорі». Далі більше: звучать «Микита Швачка», «Шива», «Кленовий вогонь», «Суботів», «Ліра», «Птаха на ймення Nachtigall»... В перервах між ними Середа підігріває знавіснілу від естетичного кайфу юрбу. Публіка в екстазі. Одним із найбільш кульмінаційних моментів стає раптовий запуск фонограми із записом молитви «Боже великий єдиний...». Далі Середа, підперши підборіддя рукою, читає свій новий поетичний винахід — «Молитву за Україну» — , де висловлює своє бачення головних принципів справжнього патріота * (текст належить Кіплінгу, а переклад — Донцову. Насправді цей трек звучав у записі -прим.сайту КВ). Публіка його слухає мовчки, піднявши очі до гори. Так, ніби звучить гімн.

Після останньої пісні музиканти збирають гітари і вирушають у одну із долішніх комірок клубу ласувати коньяком. Публіка вимагає виступу «на біс», однак Середа незворушний: крапку поставлено, ще одну сторінку перегорнуто.

Середа — дуже яскрава, харизматична особистість, музикант з великої букви, який однак має дуже низький темпоритм у записі нових творів. Він має власне бачення будь-чого. Чомусь, напередодні виборів кореспондента «Волині» потягнуло у бік політики.

— Андрію, тебе звично називають одним із найбільш політичних музикантів. Я сам бачив, як у тебе на очах бриніли сльози на концертах під час помаранчевої революції. Як охарактеризуєш перший рік нової влади?

— Повний інфантилізм. Ми бачимо багато компромісних рішень, однак справжньої національної харизми влада допоки не демонструє. Звичайно, до влади, як і до будь-чого, треба звикнути. Треба більше вірити у власний народ і працювати, черпаючи силу від нього.

— Звучить як розчарування...

— Ти не вірно зрозумів. Я не розчарований новою владою, просто вважаю, що працювати можна більш ефективно. Ми йдемо до демократії — і дороги назад немає. Я як підтримував, так і підтримую помаранчеві сили. Просто я звик оцінювати ситуацію об’єктивно. Повторюю, об’єктивно, а не різко.

— Довелося бачити тебе у першій десятці одного із виборчих списків...

— Було таке. Мене «автоматом» вписали до списку УНА-УНСО, але я відмовився. Дуже поважаю цю політичну силу, але я їм чесно сказав, що не хочу обмежувати себе рамками виключно їхньої партії, бо підтримую увесь помаранчевий спектр.

— Берете участь у передвиборчих концертах?

— (Сміється — прим. авт.) Беремо, однак виходить це у нас дуже оригінально. Одним платять, щоб вони співали, нам же платять аби ми мовчали (Ця пропозиція надійшла від НСНУ, проте не була втілена — прим. сайту КВ). Серйозно. Кажуть: хлопці, ви вже давно не можете альбом випустити. Ось вам гроші — лише мовчіть. Складається враження, що політики нас бояться. Нещодавно я вів один з концертів «Нашої України». Раптом відрубався звук. Щойно я взяв мікрофон, мене зупинили. Мабуть, злякалися, аби я щось зайве не бовкнув.

— А як відноситеся до колег по цеху?

— Які там колеги? Ми не маємо жодного стосунку до того, що називається вітчизняним шоу-бізнесом. Я навіть сумніваюся, чи взагалі той шоу-бізнес у нас існує. Ну є, скажімо група «Океан Ельзи». Колись їхню розкрутку розпочав продюсер Клімов. Не те, щоб їхня творчість його дуже зачепила. Просто амбітний молодий чоловік спробував довести, що і в нас можна когось розкрутити. Як бачимо, вийшло. Однак це лише один приклад. Хіба можна назвати ще щось, настільки ж яскраве?

— Зірки нині масово посунули у політику...

— Політика — це взагалі хвороба наших музикантів. Той же Кузьма стільки сліз пролив після свого «невдалого вибору», що аж гидко робиться. Мені навіть та ж бездарна Могилевська більше імпонує. Вона принаймні продовжувати настоювати на своєму. На відміну від Руслани, яка нині у першій п’ятірці НСНУ. Вона ж до останнього підтримувала Януковича, була фактично його довіреною особою. Потім раптом відчула, куди вітер віє і ось вона вже символ революції. По-моєму, саме Руслана є одним із найбільш компрометуючих елементів «Нашої України». Вони сформували список так само, як до того його формували старі прокучмівські сили. А чого вартий їхній лозунг «Не зрадь Майдан». Як, нас уже підозрюють у зраді? Чого б то раптом? Я нікого не зрадив, ти нікого не зрадив і знайомі мої нікого не зрадили. Навіщо ображати нас подібними підозрами? Власному народу потрібно вірити, адже саме у ньому криється сила будь-якого політика.

— Ну добре, годі про політику. Які з вітчизняних колективів сьогодні слухаєте?

— На рівні кухонних розмов постійно підтримуємо контакт із групою «Вій». Дуже любимо групу «Віранда», яка експериментує зі старим хард-роковим звучанням. У нашому колективі дуже полярне відношення до нової команди «Оркестр Янки Козир», хоча особисто мені вони дуже імпонують. Дуже потужна ватага.

— А коли врешті вийде ваш альбом?

— Наші прихильники вже дуже давно чекають на наші твори. Скажу чесно, ми відчуваємо просто моральну відповідальність за те, аби вони побачили його вже в цьому році. Знімаємо новий кліп із нарізків наших концертних відео, в тому числі і на культовому готичному фестиваль «Wave Gotik Traffen». Звучить дико, але у нашій країні люди практично зовсім не поінформовані про те, що таке музичне дійство існує. Що ж, треба, аби хоч хтось їх просвітив.

Розмову вів Максим Коломис, газета «Волинь», 2006.03.28

* Інтерв’ю опубліковане без затвердження із Андрієм Середою.

 

Надруковано: 2006.03.28 в 23:45