Обкладені кафелем стіни, зі стелі звисають масивні канделябри зі свічками, за довгими столами, неквапом попиваючи пиво, розташувалися зграйки альтернативного вигляду молоді. Сама атмосфера луцького клубу «Майдан» Багато в чому перегукується із інтер’єром древніх замків: відчуваєш, ніби якась нереальна машина часу закинула тебе на кілька сотень років назад.
Меланхолійний настрій раптом перериває поява самих КОМУ ВНИЗ. Харизматична голена потилиця вітчизняного рок-монстра Середи провокує справжнісінький шквал емоцій у до того інертної публіки. Юрба стрімко прямує ближче до сценічних підмістків. Здається, саме повітря згустилося від надмірної концентрації драйву. Сам Середа в цей час, не особливо підбираючи вирази, читає один із своїх неполіткоректних віршів. Після чого нон-стопом звучить композиція «Неба зорі». Далі більше: звучать «Микита Швачка», «Шива», «Кленовий вогонь», «Суботів», «Ліра», «Птаха на ймення Nachtigall»... В перервах між ними Середа підігріває знавіснілу від естетичного кайфу юрбу. Публіка в екстазі. Одним із найбільш кульмінаційних моментів стає раптовий запуск фонограми із записом молитви «Боже великий єдиний...». Далі Середа, підперши підборіддя рукою, читає свій новий поетичний винахід — «Молитву за Україну» — , де висловлює своє бачення головних принципів справжнього патріота * (текст належить Кіплінгу, а переклад — Донцову. Насправді цей трек звучав у записі -прим.сайту КВ). Публіка його слухає мовчки, піднявши очі до гори. Так, ніби звучить гімн.
Після останньої пісні музиканти збирають гітари і вирушають у одну із долішніх комірок клубу ласувати коньяком. Публіка вимагає виступу «на біс», однак Середа незворушний: крапку поставлено, ще одну сторінку перегорнуто.
Середа — дуже яскрава, харизматична особистість, музикант з великої букви, який однак має дуже низький темпоритм у записі нових творів. Він має власне бачення будь-чого. Чомусь, напередодні виборів кореспондента «Волині» потягнуло у бік політики.
— Андрію, тебе звично називають одним із найбільш політичних музикантів. Я сам бачив, як у тебе на очах бриніли сльози на концертах під час помаранчевої революції. Як охарактеризуєш перший рік нової влади?
— Повний інфантилізм. Ми бачимо багато компромісних рішень, однак справжньої національної харизми влада допоки не демонструє. Звичайно, до влади, як і до будь-чого, треба звикнути. Треба більше вірити у власний народ і працювати, черпаючи силу від нього.
— Звучить як розчарування...
— Ти не вірно зрозумів. Я не розчарований новою владою, просто вважаю, що працювати можна більш ефективно. Ми йдемо до демократії — і дороги назад немає. Я як підтримував, так і підтримую помаранчеві сили. Просто я звик оцінювати ситуацію об’єктивно. Повторюю, об’єктивно, а не різко.
— Довелося бачити тебе у першій десятці одного із виборчих списків...
— Було таке. Мене «автоматом» вписали до списку УНА-УНСО, але я відмовився. Дуже поважаю цю політичну силу, але я їм чесно сказав, що не хочу обмежувати себе рамками виключно їхньої партії, бо підтримую увесь помаранчевий спектр.
— Берете участь у передвиборчих концертах?
— (Сміється — прим. авт.) Беремо, однак виходить це у нас дуже оригінально. Одним платять, щоб вони співали, нам же платять аби ми мовчали (Ця пропозиція надійшла від НСНУ, проте не була втілена — прим. сайту КВ). Серйозно. Кажуть: хлопці, ви вже давно не можете альбом випустити. Ось вам гроші — лише мовчіть. Складається враження, що політики нас бояться. Нещодавно я вів один з концертів «Нашої України». Раптом відрубався звук. Щойно я взяв мікрофон, мене зупинили. Мабуть, злякалися, аби я щось зайве не бовкнув.
— А як відноситеся до колег по цеху?
— Які там колеги? Ми не маємо жодного стосунку до того, що називається вітчизняним шоу-бізнесом. Я навіть сумніваюся, чи взагалі той шоу-бізнес у нас існує. Ну є, скажімо група «Океан Ельзи». Колись їхню розкрутку розпочав продюсер Клімов. Не те, щоб їхня творчість його дуже зачепила. Просто амбітний молодий чоловік спробував довести, що і в нас можна когось розкрутити. Як бачимо, вийшло. Однак це лише один приклад. Хіба можна назвати ще щось, настільки ж яскраве?
— Зірки нині масово посунули у політику...
— Політика — це взагалі хвороба наших музикантів. Той же Кузьма стільки сліз пролив після свого «невдалого вибору», що аж гидко робиться. Мені навіть та ж бездарна Могилевська більше імпонує. Вона принаймні продовжувати настоювати на своєму. На відміну від Руслани, яка нині у першій п’ятірці НСНУ. Вона ж до останнього підтримувала Януковича, була фактично його довіреною особою. Потім раптом відчула, куди вітер віє і ось вона вже символ революції. По-моєму, саме Руслана є одним із найбільш компрометуючих елементів «Нашої України». Вони сформували список так само, як до того його формували старі прокучмівські сили. А чого вартий їхній лозунг «Не зрадь Майдан». Як, нас уже підозрюють у зраді? Чого б то раптом? Я нікого не зрадив, ти нікого не зрадив і знайомі мої нікого не зрадили. Навіщо ображати нас подібними підозрами? Власному народу потрібно вірити, адже саме у ньому криється сила будь-якого політика.
— Ну добре, годі про політику. Які з вітчизняних колективів сьогодні слухаєте?
— На рівні кухонних розмов постійно підтримуємо контакт із групою «Вій». Дуже любимо групу «Віранда», яка експериментує зі старим хард-роковим звучанням. У нашому колективі дуже полярне відношення до нової команди «Оркестр Янки Козир», хоча особисто мені вони дуже імпонують. Дуже потужна ватага.
— А коли врешті вийде ваш альбом?
— Наші прихильники вже дуже давно чекають на наші твори. Скажу чесно, ми відчуваємо просто моральну відповідальність за те, аби вони побачили його вже в цьому році. Знімаємо новий кліп із нарізків наших концертних відео, в тому числі і на культовому готичному фестиваль «Wave Gotik Traffen». Звучить дико, але у нашій країні люди практично зовсім не поінформовані про те, що таке музичне дійство існує. Що ж, треба, аби хоч хтось їх просвітив.
* Інтерв’ю опубліковане без затвердження із Андрієм Середою.