2006.03.02. Час, що розчинився в тумані

2006.03.02. Час, що розчинився в тумані

Репортаж з виступу КОМУ ВНИЗ у Луцьку 26 лютого 2006 року

До великої зали, як і обіцяли організатори, напхалося близько ста чоловік. Певно, ніхто випадковий того вечора не завітав — по-перше, ціна вхідного квитка становила 50 гривень, а крім того, чи не за тиждень усі столики були заброньовані. Стояча публіка — це ті, хто зміг переконати адміністратора у колосальному бажанні бути на концерті, звісно, з квитком.

Хочеться відзначити окремо камерну атмосферу клубу, що справляє враження такого собі позачасового існування (співзвучного КОМУ ВНИЗ) — коли люди, посьорбуючи «Живчик» під гарну музику сидять в «Майдані» і здається, що сидітимуть вони там, ті самі, і через сто п’ятдесят років, і після атомного вибуху, і під час переселення землян на Марс, і коли замість дощу падатиме вино з кульбабок.

Перед початком виступу гурту ведучий відзначив, що цей концерт є найважливішою подією клубного життя Луцька. Після конкурсів «на пиво», що стосувались гурту та клубу, врешті вийшли КОМУ ВНИЗ.

Середа заговорив до товариства: «Я так вважаю, що ми протрималися 18 років на українській сцені тільки заради того, щоб нарешті потрапити знову до Луцька. — (овації). — Я не вважаю це занадто великою брехнею, але звучить це приємно, і, чесне слово, щиро?»

Потім Середа попередив, що окрім пісень, звучатиме поезія: «Оскільки українська музика вона є соціумною, я вирішив почитати всілякі скабрєзниє віршики».

Вірші дійсно звучали сильно і не можна сказати, що вони розбігались із концептом вечора. Сприймалися на ура, хоча, можливо, в декого викликали нерозуміння (та це може трапитись із будь-чим).

Першою піснею була «Неба зорі», яку КОМУ ВНИЗ не виконували протягом тривалого часу. Від того стала ще сильнішою, як настоянка, що міцнішає з роками. Далі — «Попіл», «Мамай», який, здавалося, змусив співати навіть стіни зі свічками. Тоді знерухомила і понесла, наче за вітром, «Пісня химерного краю». А тоді «Швачка» — співали всі, за ним довгоочікуваний «Суботів», що разом з «Птахою на ймення Nachtigall» стали гімнами цього вечора. За «Суботовом» — «Вийди, змучена людьми», перші рядки якої відзначили оплесками подяки. А далі пісні, які називають новими, — «Білі демони», «маленька казочка про маму-відьму» — «Мажа віра», «Ліра», «Кленовий вогонь», німецька пісня, «Шива». Остання композиція — «Молитва».

Відносно неї Андрій Середа дав наступний коментар: «Ми спостерігаємо таку річ, коли люди у Бога чомусь просять, в той самий момент, коли має бути навпаки — дуже велике задоволення від спілкування з Богом, стоячи з ним майже на рівні, тому що ти був створений як богоподібний... І ми вирішили зробити таку річ — вирішили взагалі не приймати в ній участі, а скомплектувати з різних акапельних хорів цей твір і, крім того, запросили до нього в гості людину, яка конкретно з цим не пов’язана, але в якої можна повчитись взагалі силі духу — це Редьярд Кіплінг у перекладі Дмитра Донцова... Це буде вперше. Ми ніде композицію не показували. Ми хочемо, щоб саме в Луцьку вона прозвучала... Дякуємо.»

Хто би міг подумати, що в рок-клубі лунатиме «Боже великий єдиний»... у барабанному супроводі... Ці дві хвилини, доки програвалась «Молитва», здалось, що все сутнє залу об’єдналось — стало суцільним нервом, наповненим увагою, готовим повірити. Пауза... Оплески.

Інструменти залишились на сцені. В залі звучить «Вій». Вигуки «Мало КОМУ ВНИЗ, а не пива!». Музиканти вертаються на сцену, але, попри сподівання публіки, не для виступу на біс. Цікаво було відзначити однаковий ступінь жвавості, непоспіху та доброзичливості — до виступу гурту і після. Нічого не змінилося (зовні), ніби нічого й не відбулося. Порушували тутешній уклад лише виходи музикантів, кожен з яких діставав свою хвилю оплесків, що тут же розчинялась у димі та пивній піні. Увесь «Майдан», його населення, оздоблення та господарі — впевненість і внутрішній спокій. Приємно буде туди повернутися. І не важливо коли.

П.С.

Як виявилось, концерт запросто міг не відбутися.

На рок-форумі «Майдану» (rocknrollforum.com) маємо враження директора закладу про події, що передували виступу гурту. Виявляється, фірма, що мала забезпечити захід звуковим обладнанням і яка дістала замовлення за тиждень до концерту, просто не приїхала на місце події, хоча щодня діставала нагадування зі сторони адміністрації «Майдану».

«Отримавши райдер гурту КОМУ ВНИЗ стало зрозуміло, що своїми музичноапаратурними* силами аж ніяк не обійтись... І ми звернулися до Луцької «фірмиЦ *ГЛОРІЯ*, яка займається, типу, саме такою діяльністю, а не розповсюдженням смаженого насіння. Заявка була подана і прийнята! за тиждень до концерту. Вони щось там плели про труднощі в доставці* звідкись...чогось-там...і т.д....Але часу було вдосталь. КОЖЕН день наш DJ навідувався і взнавав про просування підготовки....Навіть я навідався в п’ятницю туди, бо *мєня тєрзалі смутниє сомнєнія...». Навіть видав їм (*ГЛОРІЇ*) контактний телефон «К.В.» для уточнення деталей по озвучці*. Установка апаратури мала початися в день концерту, в неділю, о дев«ятій ранку. Т-то до приїзду гурту все мало знаходитись на сцені і бути скомутоване. Ну начебто до цього моменту все робилося правильно....... Я як ....... приперся в Святу Неділю на роботу о 08-55 і став чекати спєцов* з «ГЛОРІЇ». Чекання тривала дуже довго....протягом цього часу постійно тарабанилося* по номерам телефонів, які вони дали, і які, звісно, не відповідали...Славік постійно гасав до їхнього офісу, який чамусь був надійно і крепко замкнутий............По мірі наближення «К.В.» до Луцька, ми постійно передзвонювалися, в мене все більше і більше хололи кінцівки і трошки тіпало.... Від глорістів* ні слуху, ні духу..... .... ... .... Десь в районі дванадцятої години я не витримав...і почав дзвонити різним людям....Уявляєте, неділя, 12-00 ранку і питання, — А В ТЕБЕ НЕМАЄ ТАКОГО-ТО-ТАКОГО, ТІЛЬКИ З ДІАМАНТОВИМИ ГУДЗИКАМИ",....отож бо...... Але на все воля ...випадку....Зайшов один файний чоловік попити чаю, дійсно чаю, до нас. Він швидко вник в суть справи, подзвоним друзям, і через СОРОК ХВИЛИН в нас була вся! необхідна апаратура, та ще і й з професійним звукорежисером....Ну а далі, все як *по-маслу*.........Звати того чоловіка — ІГОР БЛИЗНЮК. Якщо є ще такі люди в цій країні, то не все втрачено, може і буде толк, років через.................. Глорісти* так і не з’явилися на обрії*..... Саме сумне з цього всього, що я навіть і не вельми здивувався ...бо за своє життя бачив багато таких глорій*....в різних областях буття....і мені здається, що їх все більше і більше.... І робити це все вони мали не за фляжку самогону і яблуко, а за нормальний кеш*...«, — так описав події директор «Майдану».

Дякуємо чарівникам з maydan.com.ua та чарівникові панові Близнюку!

Нехай, 2006.03.02

 

Надруковано: 2006.03.02 в 13:21 || Кількість переглядів сторінки: 170