2005.12.28. Виступ на урочистому відкритті міжпартійного з’їзду «Нашої України»

2005.12.28. Виступ на урочистому відкритті міжпартійного з’їзду «Нашої України»

Всі, хто брав участь у концерті, виконували одну свою пісню — «ВВ», «Тартак», «Мандри», «Ґринджоли», Олександр Пономарьов, Тарас Петриненко, Марія Бурмака.

КОМУ ВНИЗ повинні були з’явитися з фінальною піснею, в якості якої організатори обрали «Кленовий вогонь» Івасюка. До того ж відкривався з’їзд записом пісні «Білі демони», щоправда, кимсь самотужки відредагованим — у напрямку зменшення кількості тексту. Таким чином, все одно КОМУ ВНИЗ звучали вдвічі більше за усіх.

Заздалегідь виконавців було попереджено про зйомки телеверсії концерту, і що бажано було б надати свою фонограму (резус-плюс). За день до початку під час саунд-чеку (або репетиції) з’ясувалося, що ніби-то «ВВ» фонограму не виносять, а виконуватимуть свою пісню «Весна» вживу! Звичайно, що усі зраділи, бо недаремно тягли із собою важкі інструменти. Порадившись, КОМУ ВНИЗ вирішили: — «Ми теж вживу будемо...».

Це ніби-то давало примарну надію реабілітувати невисоку «фанерну» якість концерту. Поспілкувавшись із «коморівськими» інженерами, переконались, що усі необхідні комбіки, барабани, і мікрофони будуть у потрібний час на сцені. Мали нетривалу бесіду з режисером-постановником. КОМУ ВНИЗ погодились на використання фонограми, але у власний спосіб, а саме: першу партію виконує Андрій Середа, вживу. Соло на гітарі виконує Слава Малюгін, вживу. Ніби-то усіх це влаштовувало. Разін гупав в барабани на очах у здивованого техніка-стейджмена.

— Ви дійсно хочете грати?

— Так, — відповідав Разін, — я гратиму!

Почувши знайомі акорди, режисер оголосив репетицію із прапороносцями.

Вогонь транслювали з численних мультиекранів. Під «Кленовий вогонь» прапороносці повинні були веселим гуртом вилізти на сцену, та імітуючи полум’я, розмахувати прапорами. Здивовані Разін і Степаненко відступили. В руках у прапороносців нічого не було! Натовп залив сцену, і якась дівчина, перечепившись за сходи, впала на нижчі рівні риштувань. За якусь мить вона весело сміялась, бо зовсім не забилась.

Розуміючи, що прапороносці гірше тримаються на ногах, КОМУ ВНИЗ припинили свій саундчек та роз’їхались у справах. Підготовка тривала.

Наступного ранку усі проходили дружньо крізь детектори металу. «Мандри» дзвеніли повністю. Їхні армійські черевики із металевими частинами викликали привітну посмішку у секьюріті. Розглядаючи стійки для перкусій один охоронець не втримався — «Мовляв, тут на цілу ракету вистачить».

— Приходьте подивитись, — відповідали йому, — запуск відбудеться зі сцени.

Усю подальшу чергу почали просити спочатку впхнути якусь ногу крізь арку. Якщо дзвеніло — пускали так, тільки оглянувши речі.

Андрієві Середі було доручено окрім виступу у складі гурту КОМУ ВНИЗ ще й урочисте ведення міжпартійного з’їзду. Урочистою повинна була бути лише інтонація, бо сам ведучий не з’являвся з-за лаштунків. Він сидів біля пластикового столичка перед мікрофоном, встановленим за сценою. Тут панувала неформальна атмосфера. Адже із більшістю артистів, запрошених до участі у програмі, КОМУ ВНИЗ не доводилося спіткатись у спільних концертах вже дуже давно. Майже рік минув, коли усі ці виконавці, видихаючи пару, співали разом на майдані Незалежності. «Куди-ж ви зникли?» — лунало іноді крізь обійми.

Потім усі стояли мовчки, приклавши руку до серця, під звуки цнотливо скороченого гімну «Ще не вмерла...». Несвідомо, ніби загіпнотизовані, українці віддавали свою шану, ставши обличчями у напрямку джерела звуку — до задньої стінки сцени, на якій метушилися тіні від статури Сашкової (співав Пономарьов). Далі події просувалися за сценарієм, неправдоподібно вкладаючись у розрахований час. Нарешті фінальна пісня...

Найдивніше за усе виявилась реакція режисера-постановника. Під час виступу КОМУ ВНИЗ він знаходився за звукорежисерським пультом у залі. Численні радіостанції були розсіяні навколо Тараса Грималюка. У цей же час він намагався зв’язатися з кимсь по мобільному. Вочевидь це не вдалося, і знервовано він почав допомагати звукорежисерам. Спочатку, з’ясувавши де саме у пульті знаходиться мікрофон Середи, він вимкнув його, і задивився на сцену. Вимушений відповідати на запитання звукорежисера гурту, Грималюк пояснив, що не може так ризикувати, даючи Середі у руки ввімкнений мікрофон. Потім він почав вимикати решту працюючих каналів, підозріло слідкуючи за метушнею індикаторів. Коли зникли голоси, і надійшла черга гітари стало зрозумілим, що усе владналося. Барабани нічим, вочевидь, не загрожували нашій Україні. З колонок неслась самотня фонограма. Зі сцени — нарізаний сріблястий поліетилен.

Унікальність цього виступу полягає у нетрадиційному використанні фонограми. Завжди за допомогою запису обдурюють глядачів концерту або телепрограми. Артист відкриває рота, а глядач вважає що той отак співає. Цього ж разу завдяки власній фонограмі були обдурені самі виконавці. Бо ж вони до останнього вважали, що співають і виконують віртуозно задля знавців та поціновувачів неповторну, ексклюзивну версію відомої пісні. Спеціально присвяченої міжпартійному з’їзду блоку «Наша Україна».

quark, 2005.12.28

 

Надруковано: 2005.12.28 в 23:00 || Кількість переглядів сторінки: 156