2005.04.22. Гумор в сучасній українській культурі, Радіо Ера-FM

2005.04.22. Гумор в сучасній українській культурі, Радіо Ера-FM

22.04.05, Радіо Ера-FM, Критика культури, 20.05

Михайло БРИНИХ: Вітаю вас, шановні слухачі, вітаю вас двічі, насамперед, з тим, що ви чуєте програму«Критика культури», ну а, по-друге, з чим би вас привітати, ну, напевне, з днем народження Ілліча можна. От, для мене цього року така дивна деталь, не знаю, як це у вашому житті траплялося, я кілька разів чув про святкування 20 числа дня народження Гітлера, і зовсім не чув про день народження Леніна і його святкування якісь навіть в наймаргінальніших колах. І тому, власне, хочу привітати вас не так з самим днем народження Леніна, як з тим, що ми протягом вже багатьох років маємо велике щастя його не святкувати.

Богдан ЖОЛДАК: А я знаю, як одного разу неправильно перенесли, написали на транспаранті «Владімір Іллі-ч Ленін».

Михайло БРИНИХ: От, ви чули щойно голос одного з наших гостей, це дуже непроста людина. Вона втручається в нашу розмову з самого початку тому, що, очевидно, буде говорити найбільше. Це адвокат суржика. Я не побоюся цього слова, тому що, я пізніше поясню, чому він адвокат суржика, за яких обставин і умов, і чому я саме цей його статус, цей титул згадую, письменник Богдан ЖОЛДАК. І також ще в нас в студії фронтмен гурту КОМУ ВНИЗ Андрій СЕРЕДА.

Андрій СЕРЕДА: Добрий вечір. Я менше буду говорити, тому що мені зле ще від часу святкування дня народження Адольфа Гітлера.

Богдан ЖОЛДАК: Тому що тобі гітару не дали, тому ти й менше будеш говорити.

Михайло БРИНИХ: Ну, хто буде більше говорити, це ми ще побачимо. Я так думаю, що, все ж таки, я буду балакать зараз дуже довго і марудно.

Андрій СЕРЕДА: Слава Богу.

Михайло БРИНИХ: Тема нашої сьогоднішньої програми достатньо серйозна. Ми будемо балакати про мутацію українського гумору і його цинічні посмішки в теперішній мас-культурі і взагалі в нашій електронній реальності. І перед тим, як ми дійдемо до цієї розмови, я хотів би поставити слухачам таке сакраментальне запитання в рамцях опитування, яке відбувається на Радіо Ера-FM. Воно не менш нав'язливе, ніж прохання з'ясувати, там, чи є життя після смерті, і звучить так. Чи народжується, панове, на вашу думку, в Україні гумор, кращий за твори Павла Глазового?

Богдан ЖОЛДАК: Звичайно, народжується.

*

8-900-3003000 — так, 8-900-3004000 — ні. Партнер нашого опитування — контакт-центр УТЕЛ, діалог з мільйонами.

*

Михайло БРИНИХ: Поспішив пан Богдан вже висловити свою думку. Свою думку можна висловити вже після того, як ми надали слухачам можливість дзвонити і, там, так або ні казати. Але я так бачу, що вам є що про Павла Глазового?

Богдан ЖОЛДАК: Ну, уявіть собі, зайшов я в сусідній гастрономчик, а там продається така штука. Написано, котлети рибні «Капітан Немо», 400 грам. Побий мене, грім. Я бачу, народ хапає. Бо їли, там, палтуси, мінтаї, а тут — «Капітан Немо».

Михайло БРИНИХ: Да, чому я про Павла Глазового, власне згадую? Не тільки тому, що чоловік доволі популярний був у свій час письменник, і його не просто читали, но, очевидно, зачитувалася країна, але, як на мене, це вже певний образ, певна епоха, вже даруйте за таку банальність, яка закінчилася, і, після якої, відповідно, має щось відбуватися або не відбуватися. А, власне, чим був гумор за часів Глазового, і яким гумор є зараз, ми обов'язково побалакаємо трохи згодом, після того, як наша традиційна рубричка відбудеться, в якій ми зараз обміркуємо найактуальніші новини нашої культури.

* М'ясо культури *

Михайло БРИНИХ: Відповідно, можемо почати з найрезонанснішої події тижня, про яку гріх не згадать, йдеться про звільнення з посади генерального директора кіностудії Довженка Віктора Приходька та гендиректора і художнього керівника Театру російської драми імені Лесі Українки Михайла Резніковича. От, поки дочитав, ледве оце подих не сперло. В обох випадках прихильники цих людей якось занадто вже невтомно балакають про культурницький терор, який влаштовує нова влада, от. Кримінальна справа проти Резніковича, який, за останніми повідомленнями, виїхав з Києва, лише нагріває всі ці пристрасті.

Богдан ЖОЛДАК: Він до Колесника поїхав?

Михайло БРИНИХ: Ну от, я не зустрічав ще жодних версій. Ну, наразі, до кого він поїхав, це вже питання п'яте. Подейкують, що цікаво, ніби театр може в перспективі очолити Ада Роговцева, ну, не будемо забігати аж так наперед, аби говорити, що там буде, і чи буде життя після смерті, бо треба якось дочекатися ж фіналу цієї трагедії.

Андрій СЕРЕДА: Ти ж казав, ми маємо поговорити про гумор, як він розвивається.

Михайло БРИНИХ: Я собі дозволю зараз один такий коментар, і, відповідно, прошу вас зрефлексувати вже на нього. Мені якось видається, що коли, от, ви захочете найближчим часом, от, тепер, в ці дні, там, протягом найближчого місяця поїхати зайцем в громадському транспорті і наразитися на таке відчайдушне непорозуміння з кондуктором-контролером, то от саме зараз кричати на весь салон, що це політична помста, що це політичний тиск на вас. Насправді, коли з вас хочуть здерти штраф, то це порушення всіх мислимих і немислимих конституційних прав і свобод.

Богдан ЖОЛДАК: А я про гумор поговорю. Невже ні в кого не викликає сміх така назва, Театр російської драми імені Українки? А там ще, до речі, прибита така дошка, що тут починав свою роботу перший український театр Кропивницького (стаціонарний). А, з другого боку, де театр взяв та й зруйнував будинок для того, щоб продовжити свої там якісь технічні служби…

Андрій СЕРЕДА: Ну, власне, розвиток російської культури.

Богдан ЖОЛДАК: Так. І там написано, тут стояв будинок, в якому жив Нечуй-Левицький, його щойно, значить, збурили. Тобто, вся ця ситуація, вона, знаєте, ну, не викликає чогось, якогось такого трагізму в українців. Тому що ніяк вони не можуть зрозуміти, що там відбувається. Національний, ні, український національний театр російської драми. Ну, це все гумор, гумор.

А те, що Резнікович утік, ну, хто його знає, мабуть, йому видніше, що там відбувається. До речі, на слуханнях по культурі два дні тому у Верховній Раді виступив Танюк і сказав, що пан Резнікович, він взяв та гуртожиток для акторів цієї ж Російської драми передав іншій якійсь стороні з правом відчуження у власність. Тобто, я не знаю, чи цей подвиг є на користь, ну, скажімо, розвитку, ну, скажімо, театру навіть російського.

Михайло БРИНИХ: Я хотів би, щоб Андрій додав ще кілька слів про те, наскільки, на його думку, починати реформи. Тут навіть мені соромно це слово, реформи, в культурі вживати, взагалі починати цікавитися на державному рівні українською культурою з того, аби міняти провідних менеджерів культури, які правдами і не правдами, але там щось працювали в Україні, в Києві, зокрема.

Андрій СЕРЕДА: Ні, а так, певне, вони всі і хотіли, новітня влада, тобто, винести театр з якихось стін, куди входить менша кількість людей, винести просто на всю Україну. Це цікаво, це велика вистава зараз відбувається. Трошки панічно, але, все-таки, нормально.

Михайло БРИНИХ: В чому причина паніки, не можу ніяк зрозуміти.

Андрій СЕРЕДА: Паніки? А, ну як…

Михайло БРИНИХ: Чому це стає предметом такого обговорення…

Андрій СЕРЕДА: Політична боротьба.

Михайло БРИНИХ: Так. Чому починаються розмови про те, що, мовляв ці всі люди підтримували…

Андрій СЕРЕДА: Я не розумію, чому навіть не сказали, що це, можливо, антисемітизм. Чи це, може, завтра буде.

Богдан ЖОЛДАК: Да, дійсно, проґавили таку…

Андрій СЕРЕДА: Бо вони такі, вони трошечки дуплуваті. Вони не знають, чим можна крити. Бачиш, тільки такими якимись кліше совдепівськими, і більш нічого.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, бачите, тут весь час, наприклад, я щодня чую, що утискається російська книжка, російська преса. Я намагаюся побачити на розкладках щось українське, і не бачу його, і розумію, що це утискається російська, взагалі то, ментальність.

Михайло БРИНИХ: Наступне моє повідомлення, яке я теж пропоную до обговорення, от воно почасти продовжує цю думку, висловлену паном Богданом Жолдаком. Протягом минулих вихідних в Києві відбувалася така собі міжнародна асамблея фантастики«Портал-2005». Скромний достатньо формат цього письменницького форуму, основні події якого розгорталися в крихітній просто залі Торгово-промислової палати, вони мені запам'яталися тим, що були вже занадто неспіввимірні з планетарним, знову ж так, хоч як це пафосно звучить, рівнем популярності людей, письменників, які були запрошені на цей форум.

Йдеться про Роберта Шеклі та Джея Собковського, які приїхали, яких всі побачили і могли поспілкуватися з ними. І ще кумедніше мені констатувати, наприклад, що ажіотаж, різниця в ЗМИ. Причому, різниця теж занадто помітна. Якщо порівнювати, скажімо, цю подію і який-небудь прохідний концерт Паваротті або іншого більш-менш відомого співака в Палаці «Україна» з квитками…

Богдан ЖОЛДАК: Наприклад, Середи.

Михайло БРИНИХ: Не меншими, ніж 1000 грн. за штуку. І ще кілька слів про такі собі гумористичні афекти цього форуму…

Богдан ЖОЛДАК: Та дайте ж про фантастику ляпнути.

Михайло БРИНИХ: Ми про фантастику зараз і збираємося наляпати. Так сталося, що сера Шеклі свого часу в СРСР читали, напевне, не гірше, а то й краще за нашого сьогоднішнього іменинника, от, тому в часі нашої незалежності якось було би логічно побачити книжки Роберта Шеклі в книгарнях, я знаю, на «Петрівці". Але от, як з'ясували брати Капранови, які теж там пішли в книгарню для того, аби купити якусь книжку Шеклі українською і поставити автографа, за час незалежності не було видано жодного легального твору Шеклі українською мовою, як би це мало бути.

Богдан ЖОЛДАК: Мало того, не було видано і українця за походженням Лемка, Станіслава Лема, це наш Лемко зі Львову, який став всесвітнім фантастом, правда, потім одцуравшися України. Але псевдонім «Лем» він таки зберіг. Навіть його не переклали на українську мову до такого дня, як оце відбувся, День фантастики.

Михайло БРИНИХ: Ну от, єдиний позитивний момент ініціативи братів Капранових, які пішли і спершу розчарувалися в тому, що не знайшли українського Шеклі, полягає в тому, що вони… Богдан ЖОЛДАК: Тобто, ти хочеш сказати, що вони як кацапи не переживають, да?

Михайло БРИНИХ: Таки вхопили Шеклі, вхопили Шеклі за барки разом з його агентами десь там в Америці…

Андрій СЕРЕДА: Чому ти, Шеклі, не пишеш українською мовою?

Михайло БРИНИХ: Так і досягли ж певної домовленості, що в Україні буде видано українською ті твори, які не видавалися і не перекладалися російською.

Богдан ЖОЛДАК: А ви знаєте, що брати Капранови, виступаючи на цих слуханнях парламентських з культури, вони сказали найфантастичнішу таку річ. Виявляється, на Україні існує закон, який захищає ринок металобрухту, а той закон, який захищає книжковий ринок, відсутній? Оце фантастика.

Андрій СЕРЕДА: Треба залізні книжки.

Михайло БРИНИХ: Андрію, от, вас не дивує фантастичність ситуації, коли, от, в Україну приїжджає мегазірка для багатьох поколінь, людина, яку не читали, чули, практично, всі? Тобто, Роберт Шеклі - це велика доба не лише у фантастиці, а взагалі в літературі, такий от махровий, живий класик. І, справді, читаєш газети, дивишся телевізор, і таке враження, що це з, там, Жмеринки якийсь відомий поет просто приперся на творчий вечір, там, в якийсь будинок культури.

Андрій СЕРЕДА: Значить, сусід.

Михайло БРИНИХ: Мовчання, я не знаю, консервованої якоїсь м'ясної продукції. Хочу почути коментар, чому преса, наприклад, так жваво реагує на того ж таки Паваротті, який от нещодавно приїжджав, от…

Андрій СЕРЕДА: Або на Резніковича.

Михайло БРИНИХ: Або на Резніковича, значно меншого за масштабом творчого індивідуума, який ще не співає до того ж, ніж на таких людей класичних, перед якими треба було б, там, бігати і стелити килими?

Андрій СЕРЕДА: Певне, може, криється загадка в тому, що, в принципі, якщо трошечки навіть звернути увагу, я от нещодавно почав задумуватися, що, власне, для мене моя творчість означає. І я зрозумів, що вона не виходить за межі якоїсь такої, знаєш, конкретної якоїсь людської спільноти, певне, тому, що, от, наприклад, я зі своїми хлопцями культивую, скоріше, індивідуальне ставлення до навколишнього, власне, індивідуалізм культури, мені так здається. Мені так раптом захотілося думати про себе.

І, власне, мова йде про тих людей, які, власне, розкриваються достатньо, можна сказати, для невеликої кількості людей. Ця творчість, вона, до цієї творчості треба підходити, а не вскакувати, як в автобус. А те, що відбувається навколо, попсуватість оця вся, це нормальний стан, в принципі. Я так думаю, що те, що Шеклі зайшов, як сусіда, так, з сусідньої гори, як там, так це, може, навіть і нормально.

Михайло БРИНИХ: Єдина цитата з Шеклі під час перебування в Україні, яка мені запам'яталася, полягає в тому, що, він же старенький, йому там вже до 80 років добігає, і він сказав, що, ну от, я взагалі, мандрую по світу, живу там, де заманеться, то в тій, то в іншій країні, а от вже така коли настане глибока старість, коли вже важко буде, там, рухатися і мислити, то переїду жити в яку-небудь Мексику. І після паузи додав, або в Україну.

Андрій СЕРЕДА: Це є така книжка«Піарщик», я не пам'ятаю, хто це автор, американець, ну, зараз вона розійшлася, він дуже довго живе в Україні, в Києві.

Богдан ЖОЛДАК: А, тут, в Києві, так, і лає її в своїй книжці. Я зараз згадаю.

Андрій СЕРЕДА: Це є сонне містечко, яке нараховує близько 3 млн. людей, отаке.

Богдан ЖОЛДАК: Да, а він, до речі, дуже смішний, цей«Піарщик».

Андрій СЕРЕДА: Він смішний.

Богдан ЖОЛДАК: Я забув його прізвище, Вільямс, Коллінз, щось таке.

Андрій СЕРЕДА: Ага, щось таке.

Богдан ЖОЛДАК: Він видає книжку про піар на Україні російською мовою От тобі піарщик.

Андрій СЕРЕДА: Ну, таке ж. Ну, він не винен в тому.

Богдан ЖОЛДАК: Ні, винен. Він же мусить розуміти, що на Україні піар робиться український.

Андрій СЕРЕДА: Нічого він не розуміє.

Михайло БРИНИХ: До речі, про новини і піар. Останньою, що я собі новину дозволю викинути в ефір, не знаю, може, комусь вона, все-таки, здасться не просто баластом, а чимось цікавим, як мені, наприклад, бо це, знову ж таки, мало згадували, мало чули, в середу в УНІАНІ відбулися чергові кальварійські посиденьки, така акція видавництва«Кальварія», і присвячені обговоренню були вони цього разу нового роману Леоніда Кононовича, письменника, якого називають батьком нового українського кримінального роману. За сумісництвом він перекладає Бодерьяра, ну, люди поінформовані оцінюють, оцінять, я думаю, співвимірність цих понять.

І от, у присутності 2,5 журналістів, я десь так десь оцінюю ажіотаж довкола події, 6 учасників «круглого столу», серед яких і я собі теж там затесався на правах критика. Ці 6 осіб протягом години вихваляли книжку Кононовича, називається вона«Тема для медитації", забув сказати. Дійшли до висновку всі, що цю книжку треба читати, практично, всім, в кожному домі України. Одне слово, це така дуже традиційна для української літератури ситуація, коли виходить надзвичайно якась глибока річ. Кононович там цього разу починає копати на якомусь такому метафізичному рівні тему голодомору, кілька таких дуже дорастичних ще і глибоких, філософських мотивів. І ті там одиниці, які це все читають, вони розуміють, що це має бути в кожній хаті. Натомість, презентуючи це все, збирається аудиторія, там от, як я сказав, з 2,5 осіб. І ми всі урочисто, от, зітхаємо і кажемо, що ну так, а от у нас література, такий у нас масштаб, такий у нас простір.

Андрій СЕРЕДА: Ви знаєте, Кононович свого часу видавав газету, яка називалася«П\'ята колона». Я спитав, чого«П\'ята колона»? А він каже, тому що всі українці на своїй Україні відчувають себе п'ятою колоною, вони якісь наче підпільники, розумієте, на своїй землі. І, до речі, перший його роман, «Я - зомбі", він якраз порушував ці проблеми, чому людина, українець в ситуації, скажемо, кримінальній, він є відчуженою особистістю.

Михайло БРИНИХ: Чи бракує українським письменникам, насамперед, піару, чи, можливо, все-таки, проблема в тому, що, ну, українці вперто не хочуть читати?

Андрій СЕРЕДА: Зато ми всі грамотні, а, от, десь я читав. Єдина різниця між неграмотним середньовіччям і сьогоднішнім днем те, що неграмотні сьогодні вміють читати.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, бачите, от, ми говоримо про піар, а я так, знаєте, на правах, наприклад, телефонного додзвонювача, алло — піп, я хотів би запитати у присутніх в студії, а чому Радіо Ера не передає пісні мого улюбленого співака Андрія Середи. Оце фантастика, розумієте. Ми говоримо про те, як от не піаряться наші митці, як от ми тяжко страждаємо, а що запіарила Ера із українських письменників, скажіть, мені, будь ласка?

Михайло БРИНИХ: Ну от, сьогодні ми піаримо пана Богдана Жолдака, українського письменника. Українське шоу важко знайти. Хоча на ньому є один гріх, до якого я повернуся. Ну, гріх в контексті нашої програми, бо ми говоримо про…

Богдан ЖОЛДАК: Ні, я не міняю орієнтації Ні сексуальної, ні політичної.

Михайло БРИНИХ: От, і саме тому, я думаю…

Андрій СЕРЕДА: Тільки що дуже зручний письменник, не треба перекладати.

Михайло БРИНИХ: Попри свої гумористичні рефлексії, розповість детальніше. Я нагадаю, що минулого року, може, теж хтось знав, хтось не чув, в Україні судили суржик. Це було в Києві, в Молодому театрі. Адвокатом на цьому процесі за суржик був, власне, Богдан ЖОЛДАК, який намагався довести прокуророві Юркові Покальчуку, що суржик — це милий покруч, цитата, здається, Андруховича, так?

Це повноправна істота, яку треба пестити, виховувати, можливо, якимось чином, але не забороняти. Я в цій студії в рамцях програми«Критика культури» ніколи не запитував гостей, намагався не говорити про Вєрку Сердючку. До речі, після того, як побачив Жолдака, то подумав, що перше запитання, все-таки, буде про Сердючку, тому що ви… Богдан ЖОЛДАК: Тому що я надув собі цицьки…

Михайло БРИНИХ: Ні, виступаючи протягом багатьох років адвокатом суржика, ви ж прекрасно маєте розуміти, що так само ви маєте тепер виступати адвокатом Вєрки Сердючки і відповідного феномену мас-культури.

Богдан ЖОЛДАК: По-перше, Вєрка Сердючка не є суржиком. У неї цілком російський текст, 100-процентний. Якщо вона вставляє на 100 слів одне українське, то це і весь суржик. Просто Вєрка Сердючка дотримується деяких українських інтонацій в російській мові. Тобто, я не вважаю її суржиковою. Друге, адвокатом мене змусили стати. Покальчук прийшов з пістолетом на цей суд і сказав, в гробу я був би, бачив себе тут адвокатом. Оце нехай Жолдак, значить, він без пістолету, і захопив собі місце прокурора, от. Але, я, все-таки, сидячи там, на цьому суді, зробив одне величезне відкриття в галузі української культури, яким я поділюся зараз з усіма нашими слухачами.

Справа в тому, що виграш Оксани Лижичко на «Євробаченні" відбувся завдяки англо-українському суржику. Що це значить? Вона співала коломийку, і через кожне слово повторювала, «гей, гей, гей». І всі геї Європи почали натискати на телефонах її номер, і таким чином вона виграла. Це абсолютно 100-процентно завдяки українському суржику вона здобула перемогу. Нехай хтось мені заперечить.

Михайло БРИНИХ: Чому я згадав про український суржик, поговоримо після того, як ви почуєте останні українські новини. Вітаю вас, ви і далі чуєте програму«Критика культури». Нагадаю, що сьогодні гості студії - це адвокат суржика, письменник Богдан ЖОЛДАК, і фронтмен гурту КОМУ ВНИЗ Андрій СЕРЕДА. І, нарешті, ми приступаємо до балачки про мутації українського почуття гумору і, власне, його втечу в обійми такого жорсткого, буденного цинізму. Я хотів би таку собі увертюру зробити ще маленьку, бо якось, коли дивишся телевізор і так звані гумористичні програми, які виходять.

Богдан ЖОЛДАК: Нема гумористичних програм українських.

Михайло БРИНИХ: Ну, в програмі так написано.

Богдан ЖОЛДАК: Нема ніде. Там жодної нема.

Андрій СЕРЕДА: Кожна програма гумористична.

Богдан ЖОЛДАК: Ні, там зняли. Там було кілька гумористичних програм, за царювання Кучми їх всіх скинули з ефіру.

Михайло БРИНИХ: І от, в мене таке враження виникає, що стало більше якогось прикрого сміху такого, з Лесею Українкою якогось, скрізь сльози, так? І взагалі, в наш час сатира почала витісняти гумор, і часом навіть таку ностальгію відчуваю за тими дядьками в таких сірих костюмах, з густими голосами-бровами, які виходили на сцену, виструнчувалися і починали оповідати про те, як два кума пішли і напилися, наприклад, або як вони поїхали рибу ловити, і це все тим само закінчилося, і це все якось так було однозначно весело і смішно, народ отримував від цього задоволення. А це те, що ми зазвичай називаємо добою Павла Глазового, проти чого дуже часто виступали письменники поколінь, більш таких універсальних.

І чому я згадав про суржик в контексті саме Богдана Жолдака? Бо як на мене, ви тривалий час у своїй творчості і в оповіданнях, в повістях боролися, власне, з легалізацією суржика, ну, можете сказати, тим, що вже, тим фактом, що писали суржиком. А на сьогоднішній день, як на мене, відбувається абсолютно повна легалізація суржика в культурі, тобто, по суті, на нього вже ніхто не звертає уваги.

Більше того, він спокійно почувається в мас-культі, чудесно почувається в шоу-бізнесі і в музиці, коли кожен український гурт прекрасно розуміє, що коли він починає використовувати суржик або сленг, це автоматично йому додає шансів потрапити не тільки на українські екрани, а, можливо, ще десь в Росію, де є мода на таку малорусскую культуру. Вам немає почуття прикрості якоїсь за те, що ви такого це «чорта з табакерки» випустили?

Богдан ЖОЛДАК: Я не випускав«чорта з табакерки», його випустив ще Іван Котляревський, створивши«Енеїду» суржиком, між іншим, з якого почалася вся новітня українська література. Я не можу брати на себе таку відповідальність, тому що, порівняно до Котляревського, я, пробачте, пігмей. Але я хочу сказать інше, як суржикується наша культура, і як суржикується російська культура. Оті дядьки, які колись хохмили тут, на Україні, вони всі перекочували до Росії після того, як тут були закриті усі телевізійні програми гумористичні.

Андрій СЕРЕДА: Чому? Є квартет«Явір».

Богдан ЖОЛДАК: Ну, так. Якщо це назвать гумором.

Андрій СЕРЕДА: Як на мене, то гумор.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, якщо квартет«Явір» перекладе всі свої українські народні пісні на російську мову, то він теж перекочує в Росію. Але я не про те. Я хотів сказать про…

Андрій СЕРЕДА: А я уявив собі.

Богдан ЖОЛДАК: А я, значить, хотів сказати от що. Бачите, всі гумористи, які хохмлять зараз в Росії, вони всі з України. І автура, яка пише їм тексти, вони, переважно, теж з України. Такі вже відверто українські такі типажі, як «кролики», розумієте, вони вже навіть не суржик, це вже росіяни. Тобто, усі-усі-усі перекочовують туди, де хоч трошки можна заробить. Ну, як тут ти заробиш, якщо, скажімо, перекриті всі канали? Скажи, будь ласка, от, на радіостанції Ера є гумористична передача?

Михайло БРИНИХ: Якби я знав все про ту Радіо Ера. Треба буде сумлінно прочитати програму.

Андрій СЕРЕДА: Мені здається інше. Вони емігрують, по-перше, якщо, дійсно, прослідкувати за тим, які люди, так звані гумористи виїжджають з України, то можна тут, врешті, дійти до якогось расового питання. Тому що мені здається навпаки, що в зв'язку з тим, що у нас стало телебачення зовсім не смішне, нарешті, люди отримали змогу нормально розвиватися, викохувати і видавлювати свій генетичний гумор от на вулицях. А ті, що зникають з меж України, просто велика дуже конкуренція зі сторони людей, зі сторони українців. Це, в принципі, там можна подивитися. Якщо українці якісь є, то, в більшості, це євреї, і в них з'являється конкуренція, вони не можуть тут вже гуморити. Вони прикриваються мовою, чим завгодно і їдуть туди.

Богдан ЖОЛДАК: Пробачте, Лесь Дерев'янський — єврей? Він єврей? Я так і думав, ти знаєш, я підозрював.

Андрій СЕРЕДА: Ні, я жартую, але це величезний український гуморист. Це сатирик, це людина такого світового масштабу.

Богдан ЖОЛДАК: Дерев'янський — сибарит, він не може поїхати, бо йому лінь

Михайло БРИНИХ: Бо Дерев'янського дуже важко випустити в телевізійний чи радіоефір без купюр. І поки ми будемо цей прикро цей факт осмислювати, я нагадаю слухачам, що вони ж можуть нам дзвонити за телефонами 5854391 та 5854393, поговорити про те, що відбувається з українським гумором не лише на телеканалах, а й взагалі в побуті і в міський культурі, куди це він щезає. А також ще нагадаю вам, шановні слухачі, що ви можете категорично взяти участь у програмі, відповівши на просте, як завжди, запитання. Чи народжується в Україні, на вашу думку, сьогодні гумор, кращий за твори Павла Глазового?

*

8-900-3003000 — так, 8-900-3004000 — ні. Партнер нашого опитування — контакт-центр УТЕЛ, діалог з мільйонами.

*

Михайло БРИНИХ: Андрію, я от хочу до тебе таке запитання адресувати абсолютно стандартне. Коли настає 1 квітня, то я вже звик до того, що завжди дзвонить хтось там з якогось видання і неодмінно от роблять якесь опитування на тему одну і ту ж, з року в рік, я вже навіть втомився на це відповідати, і тому хочу почути вже цього разу відповідь. Якого гумору, от, наприклад, в побуті, в житті, в мас-медіа, взагалі, в навколишньому світі найбільше бракує? Без якого гумору ти відчуваєш неповноцінність свого життя?

Андрій СЕРЕДА: Я не знаю, мені здається, може, я так маю вигляд більш інтелектуальний, але мені вистачає того, що там поки що відбувається. Я нещодавно був на Троєщинському ринку, ми з дружиною ходили, і одна з продавщиць, куди ми залізли, в її контейнер, вона так вирішила пококетувати, певне, що, може і куплять, і каже, у вас така цікава зовнішність. Здається, вона сказала, ви схожі на якогось спортсмена такого. Я кажу, ні, я не спортсмен. І вона тоді сказала, або на астролога.

Михайло БРИНИХ: Знаєш оце кажуть, бо, мабуть, весь в чорному.

Богдан ЖОЛДАК: А я сьогодні на базарі купував у тіток яблука, і мені не вистачило грошей, і я вийняв долара, і кажу, жінки, візьміть долар це, за 5 грн. А одна каже, це не фальшивий? А якщо не фальшивий, то він падає. А друга жінка каже, ну, якщо у чоловіка падає, то яка тобі різниця, фальшивий він чи ні?

Михайло БРИНИХ: Панове, а чому весь цей народний гумор, який зазвичай, все ж таки, у вигляді якихось гуморесок, там, через Остапа Вишню чи того ж Глазового доходив таки до широкої аудиторії, чому він зараз залишається от на тому рівні, що ми пішли, там, і десь на базарі щось почули, в магазині, в тролейбусі? Чому він не виходить на рівень, ну, загальний?

Богдан ЖОЛДАК: А я вам розкажу.

Андрій СЕРЕДА: То комерційний ти маєш на увазі?

Михайло БРИНИХ: Чому він не вичевлюється в книжки, я не знаю, в якісь п'єси?

Богдан ЖОЛДАК: Ну, ви ж знущаєтеся. От, ваша Ера знущається. Ви прекрасно розумієте, що, наприклад, журнал«Перець»…

Андрій СЕРЕДА: Він є.

Михайло БРИНИХ: Телепередачі, журнал«Перець».

Богдан ЖОЛДАК: Журнал«Перець», його взяли, його запхали, його обклали податками, він ледве виходить.

Андрій СЕРЕДА: Він є, на Лівобережній продається.

Богдан ЖОЛДАК: Так. Але ж, в якому форматі він зроблений, на якому папері? І дивіться, яка річ? Колись це були, десь, мало чи не мільйонні тиражі цього«Перцю». Звичайно, тоді буяв гумор, хоча б на рівні Глазового, але він був

Андрій СЕРЕДА: Але рогатий був гумор якийсь.

Богдан ЖОЛДАК: Так. А тепер всі ці журнали задавлені, і гумористи є, їм просто ніде друкуватися, як, до речі, і серйозним таким письменникам, як є.

Михайло БРИНИХ: І от щодо ніде друкуватися, то тут я би ще посперечався, бо я мав необережність, необачність побачити журнал«Перець» там якісь останні числа, чесно кажучи, якість того гумору, який там був, мене неприємно вразив. Я так зрозумів, що час зупинився для гумористів цього видання, і я боюся, що це не видання, де час там просто вже на якійсь от нульовій позначці. А в нас, здається, вже слухачі хочуть щось запитувати. Ми вас намагаємося послухати. Алло, ви в ефірі, добрий вечір.

СЛУХАЧ: Добрий день. По-перше, дуже дякую за вашу громаду, за вашу розмову, це просто розкіш, слухати вас. Це просто не намагання вам полестити, але справді приємно.

Михайло БРИНИХ: Ну, дякую вам, звичайно ж.

СЛУХАЧ: І як вам така ремарочка. По-перше, Станіслав Лем є українською мовою, як і Шеклі, його перекладали сумлінно і багато у 80-х роках.

Михайло БРИНИХ: Так, ми говорили тільки про те, що немає ні Лема, ні Шеклі в час незалежності, не було зроблено.

СЛУХАЧ: А, певне, що немає, так. Але в непривабливих таких обкладинках вони видавалися і стоять у моєї матері на полицях. Але я хочу сказати, чому українського гумору немає в ефірі чи там де, де він має бути, бо він наскрізь є політичний, і за політичним, знаєте, майданчиком цей гумор сприймається як певна фальш або самоосміювання і така, знаєте, нищівна іронія. Тому оці всі «кролики», які ніколи жодного політичного жарту не вимовили за всю свою кар'єру, вони мусили піти там, де на це є споживач.

Хоча я не переконаний, що, справді, великоруси, вони є споживачами того гумору, бо то є, мабуть, такий, знаєте, московський анклав. Бо я дуже часто буваю в Росії, ми недооцінюємо, знов таки, їхню внутрішню культуру, бо вона розпадається на безліч підкультур, як можна було б їх назвати, там, і в Карелії, і в Комі, і, знаєте, північний гумор, південний, який, фактично, є наполовину українським, і фіно-угорський гумор, дуже специфічний. І тому я думаю, що тут ширше питання, а можна говорити про злив всього неякісного або потворно-українського в Москву, і мені дуже шкода, справді, в цьому плані великорусів.

Михайло БРИНИХ: Дякую вам за цю ремарку. Взагалі, я тільки що уявив цей кошмар, як можна взагалі творити гумор в Росії, в полікультурній країні, в кожної культури свої поняття про смішне. І взагалі, таке навіть прагнення є вбивче, створити гумор, доступний, водночас, для, там, 20, наприклад народів. Це хіба що залишається з серйозною мордою стояти, і, можливо, тоді хтось, комусь це здаться смішним.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, останній гумор сотворив Путін. Ви знаєте, там зараз раптом і моментально виникла всеросійська орґанізація, яка знаєте як називається? «Наші". Тобто, це калька з «Нашої України». Але та орґанізація «Наші".

Андрій СЕРЕДА: Дуже серйозна.

Богдан ЖОЛДАК: Де лідер, до речі, людина з українським прізвищем, він заявив в інтерв'ю, що ми зібралися всі по Росії для того, щоб не допустить помаранчевий вариант. Тобто, «Наші" назву взяли, але з протилежним. Це гумор? Я вважаю, так.

Михайло БРИНИХ: Слухаємо ще одне запитання або репліку. Алло, ви в ефірі Радіо Ера-FM. Добрий вечір.

СЛУХАЧ: Добрий вечір, хлопці. Ігор Степанович, Київ. В мене до вас велике прохання, як до великих, гарних знатоків, дайте оцінку такому явище, як «поплавщина», від Михайло Поплавський. Що це воно таке? Трагедія, фарс, чи це гумор, чи це клоунада, чи це сатира? Будь ласка, спасибі.

Михайло БРИНИХ: Дякую за питання. Це взагалі прикметно, що ми намагаємося говорити про гумор, і одразу виникає ім'я Поплавського. Для нього створено вже контекст, хоча все набагато трагічніше, напевне.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, ви знаєте, я ставився до Поплавського критично, до його співу, аж доки не почув, як співає Гордон з бульварної газети. Коли я почув, що…

Михайло БРИНИХ: На Першому національному каналі, в програмі «Антисуржик», до речі. Це був шикарний такий епізод.

Андрій СЕРЕДА: Ви заперечуєте Голокост?

Богдан ЖОЛДАК: Ні, я говорю про те, що коли заспівав Гордон, то я потім, послухавши Поплавського, вирішив, що Паваротті поруч.

Андрій СЕРЕДА: Ти просто патріот.

Богдан ЖОЛДАК: Ні, так Поплавський — то бідносність така.

Михайло БРИНИХ: В нашого першого слухача, який додзвонився, виникла одна така тема цікава, де б, я хотів би, щоб ми обов'язково повернулися, стосовно політизації взагалі нашого життя, відповідно, політизації гумору. Утворилося, от, в часі «помаранчевої" революції безліч анекдотів, страшенно розвинуте почуття гумору народ продемонстрував. І, знову ж таки, все це не мало ніякого виходу, окрім як в Інтернет, де на багатьох сайтах все це розміщувалося, або в якихось там листівках. І, з іншого боку, наші офіційні гумористи, які десь там в «ящику» з'являються, вони вперто оминають, справді, політичну тематику, я вже мовчу про КВК. І мене непокоїть одне запитання, чи це просто бажання бути настільки політкоректними, щоб могли і в Росії показать, чи просто якісь вже, я не знаю, ну, це вже не генетичне, мабуть, а суто умовний якийсь рефлекс страху перед тим, що ти…

Андрій СЕРЕДА: Це самозбереження.

Михайло БРИНИХ: Що ти можеш просто десь не надто удало пожартувати.

Андрій СЕРЕДА: Ну, правильно. Зміниться, прийде наступний день, зміниться сцена, а треба мати, все-таки, на всяк випадок якийсь запасник стосовно себе.

Михайло БРИНИХ: Але на цьому тлі, мені видається, що жарти за Радянського Союзу, коли Райкін жартував про бюрократію, то він, мабуть, теж ризикував дуже сильно.

Богдан ЖОЛДАК: Та нічим він не ризикував, тому що він сам був бюрократ, який затискував…

Андрій СЕРЕДА: Карцева и Ильченко.

Михайло БРИНИХ: Які теж жартували про бюрократію.

Богдан ЖОЛДАК: Я хотів би сказать от що. Справа в тому, що позаяк наша культура вся разом загнана, ну, в підвал, я не маю на увазі вашу передачу, пане БРИНИХ, але річ у тім, що українцям, яким зараз закидають відсутність гумору, пригадайте, коли бухнув Чорнобиль, скільки анекдотів породила Україна саме про Чорнобиль. Розумієте, тобто, це теж була політична тематика, мало того, вона ще була фізіобіологічна і, тобто, це йшлося про знищення українського народу, і він відповів потужним таким сплеском найчорнішого, найчорнобильського гумору, і саме завдяки цьому він вижив. Ви пам'ятаєте, що тоді щодня було 3-4-5 нових анекдотів. Я не закликаю до того…

Михайло БРИНИХ: Але це той чорний гумор, знову ж таки, десь на межі з цинізмом, причому, ну, можливо, він життєстверджувальний в результаті.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, бачите, справа в тому, що на Україні цей гумор справжній, чорний він чи білий, він завжди існує. Інша справа, що він ніяк не може дорватися до друкувальних верстатів. Я вам похвастаюся, що я десь заколекціонував біля 7 тис. анекдотів, які я не можу видать, от вам і все. Я не можу навіть такий товар, який є дуже, ну, скажімо, прибутковий, я не можу його випустить у продаж, тому що друкувальні верстати поки що стоять. І це стосується не лише, до речі, гумору, це стосується і серйозної літератури, і будь-якої іншої. Ви ж знаєте, в яких зараз ми умовах.

Ну, я гадаю, що от, до речі, знову ж таки, згадуючи слухання про культуру у Верховній Раді, там була названа цифра, що на цей рік для підйому українського книгодрукування уряд виділяє 10 млн. грн. Я гадаю, що це, може, не так багато, як би треба, але це більше, ніж за всі попередні, скажімо, роки незалежності. І я гадаю, що підніметься книжка, і, звичайно, там знайдеться місце і гумористичним виданням.

Михайло БРИНИХ: Це дуже вже, по-моєму, оптимістично, чекати покращення кількісного…

Андрій СЕРЕДА: А хіба існує гумор не цинічний? Чи я занадто задумався стосовно цих слів?

Михайло БРИНИХ: Панове, давайте, в нашу дискусію слухачів допустимо.

Богдан ЖОЛДАК: Чи цинічні наші слухачі, такі, як ми.

Михайло БРИНИХ: Отже, слухаємо дзвінок. Ви в ефірі. Добрий вечір вам.

СЛУХАЧКА: Я хочу сказати, що гумор мав, ну, фантастичний сплеск от у період стояння нашого на майдані. У мене ціла купа фотографій, які я робила там, стінні газети, експрес-листи, якби їх всіх зібрали і видали, то ми б, мабуть, пішли до книги Гіннеса з тим чудовим, молодим, соковитим юмором. Це по-перше. По-друге, як я розумію, поки що ніхто не перекрив отого фантастичного юмору про накачані апельсини та валянки, які вийшли з вуст нашої невідбувшейся першої леді. І, по-третє, я хочу сказати, що Ксюша Білозір, мені здається, в якості її дій як міністра культури, це теж на сьогодні доволі хоч чорний, на англійський зразок, але український юмор.

Михайло БРИНИХ: Дякуємо вам за цю репліку.

Богдан ЖОЛДАК: А я хотів би подякувати от за що. Нагадавши про Майдан, справа в тому, що, наприклад, «Україна молода» друкувала щодня багато анекдотів з приводу, скажемо, різних політичних діячів. А на Майдані підпільно продавався збірник анекдотів про Януковича. Я його купив за 5 грн., почав читать і раптом побачив, що я знаю їх набагато більше, я повиписував. Тобто, цей гумор відродився. Слава Богу, що не за допомогою нового Чорнобиля, а за допомогою революційного Майдану. Видавалися таким способом десь на ксероксах робилися ці книжечки, і вони дуже швидко розкуповувалися. Я, принаймні, купив собі десь з п'ятого заходу, не вдавалося його перехопить.

Михайло БРИНИХ: Так, ну, народний гумор — взагалі це така штука незнищенна, тільки треба вчасно, напевне, його, все-таки, оприлюднювати, бо вже, наприклад, сьогодні така книжка навряд чи послуговувалася якимись…

Андрій СЕРЕДА: Ну, чому? В будь-якому разі, він же зробив свою гарну справу, гумор під час того моменту. Зараз інший гумор починається.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, дивіться, от, відсутність гумору, до речі, в того ж Януковича, от, як людина без гумору взяла собі голубу символіку, ну і моментально сплеск анекдотів з цього приводу і програна політична баталія.

Андрій СЕРЕДА: То все спеціально було.

Михайло БРИНИХ: Ще одне питання від нашого слухача. Ми вас чуємо. Добрий вечір.

СЛУХАЧ: Андрій, Тернопіль. Ви не раз зазначали, що провідну роль в розвитку гумору на сучасному етапі відіграє, все-таки, телебачення, тому що через нього транслюються різні гумористичні проекти, і хочу зазначити, чи ви зі мною погодитеся, що ніколи не буде розвитку українського гумору, доки продюсери, режисери, люди, які планують телевізійну сітку мовлення, будуть російськомовні.

Для них український гумор незрозумілий і звучить дико, і вони ніколи не можуть жартувати українською мовою, якщо вони нею спілкуються тільки перед мікрофоном. І пропоную вихід. Чи не можна було б пролобіювати створення чисто українських каналів, хай будуть собі російськомовні Інтер там чи ICTV, але якби були канали, на яких були б виключно україномовні люди, і які б мовили виключно для україномовного населення України. Тоді би і розвивався україномовний гумор.

Михайло БРИНИХ: Дякую вам за цю концептуальну пораду. Я думаю, що ми перефутболимо її телепродюсерам, які від неї відсахнуться і скажуть, зачем это нам надо.

Богдан ЖОЛДАК: Зачем это нам надо, если люди понимают по-русски.

Андрій СЕРЕДА: Є історія про людину, яка купила«Славуту» і хотіла, щоб був оцей документ до автомобіля надрукований українською мовою. Йому сказали оці, які проти нього, кажуть, он нам ничем не доказал, что он не знает русского языка. Я не понимаю, зачем ему, он же по-русски понимает. У нас занадто дуже велика демократія просто, щоб зробити такий гарний крок.

Богдан ЖОЛДАК: От тому«таврію» ніхто і не купує, а купують україномовні «фольксвагени».

Михайло БРИНИХ: Ні, напевне, все-таки, до «таврії" ставляться з почуттям гумору.

Андрій СЕРЕДА: Тому що там хоч зрозуміло, що німець — це такий самий українець, але йому дозволяється не знати поки що українську мову.

Михайло БРИНИХ: Ще питання. Алло. Ми вас чуємо. Добрий вечір.

СЛУХАЧКА: Добрий вечір, телефонують з Вінниці. Скажіть, будь ласка, панове, а це гумор? Я тільки що слухала пана Шуфрича, він каже, дуже побивається про те, що прості громадяни переживають за те, що у нас пропадають долари в панчохах.

Богдан ЖОЛДАК: Ну, ви знаєте, я вже про долар дещо сказав, а от про Шуфрича я б хотів би попередить. Він заявив, що він про вибух на греблі знав раніше, ніж міліція. Отут треба подумать в який спосіб. Можливо, він ще пару раз так пожартує і поїде туди, де Колесник, тому що людина, яка знала наперед, що це замінування відбулося в той чи інший спосіб, свідчачи проти себе в пресі, може нарватися.

Михайло БРИНИХ: До речі, панове, минулій владі якось дуже часто журналісти критично налаштовані закидали, що там не просто відсутність почуття гумору, там взагалі це поняття, напевне, ніколи не вживається, є чомусь таємним таким, глибоко прихованим для того, аби, не дай Бог, десь використовувати. Теперішня влада, от, до якої, в принципі, ставилися попередньо з пієтетом і вважали, принаймні, інтелектуально прогресивнішою, як на вашу думку, ви виправдовує вона сподівання українців стосовно свого почуття гумору, якщо стежити за методами першими і першими акціями?

Богдан ЖОЛДАК: Я спостерігав сьогодні в метро, такий прекрасний момент був. Ви знаєте, двоє дядьків сперечаються, хто винен в тому, що сніг винен, хто винен, Юля чи Ющенко. І вони сперечалися, сперечалися, а там тітка одна поруч сказала, каже, люди добрі, ну при чому тут міліція, як грім порося вбив? Тобто, так от якось відбувається, знаєте, якісь такі фільтрації.

Михайло БРИНИХ: Тобто, за моїм спостереженням, все-таки, має ця влада почуття гумору, бодай коли міністр охорони здоров'я вважає, що психотерапія — це лженаука, яку треба заборонити і взагалі скасувати лікарів-психотерапевтів як пласт, тому що вони нікому не потрібні. Або, наприклад, урологів у нас, виявляється, забагато, і їх треба теж трошки скорочувати.

Богдан ЖОЛДАК: Я б скасував би косметологів. Нехай краще апендицити ріжуть, ніж один одному, там, носи переробляють і все таке інше.

Андрій СЕРЕДА: А в мене таке враження, що інколи, знаєш, гумор в Україні, все-таки, він послабляє людей. Він не робить їх більш радикальними, а послаблює. От, наскільки, з однієї сторони тут навіть така драматична дуже така річ, особливо для рідних, але вже можна сьогодні говорити так, ну і взагалі можна говорити, але все одно воно з'являлося, коли після отруєння Ющенка, коли мій товариш чув в автобусі, як два пацана спілкувалися, шо это такое, шо это у нас, шо это за кандидати, один неграмотный, а второй бджолами покусанный, что это такое.

Знаючи, що Ющенко і пасічник, там, і він весь. Тобто, на отакій грані таке.

Богдан ЖОЛДАК: З цього приводу є класний анекдот, коли останній був візит Путіна до нас, чому приїздив Путін? Ставить слідчий експеримент по отруєнню Ющенка.

Андрій СЕРЕДА: Дуже добре.

Михайло БРИНИХ: Ну що, панове, ми повинні вже на цій трагічній майже ноті прощатися в нашій загалом гумористичній програмі. Я тільки ще встигну сказати, що, все ж таки, більшість слухачів вважають, що гумор після Глазового не загнувся, а існує і твориться. Ну і, в принципі, Богдан ЖОЛДАК з самого початку програми був з цим сгоден і тільки отримав підтвердження. На цьому прощаємося до наступної п'ятниці. Ви чули«Критику культури». На все добре.

 

Надруковано: 2005.04.23 в 02:15 || Кількість переглядів сторінки: 410