2005.02.23. Чи є в Україні український рок?
Українському рок-н-ролу виповнилося сорок. На святковій тусовці ветеранів українського року нагороджували — почесними премієми, призами і шоколадними гітарами — донька родоначальника руху Катя Виноградова та ді-джей Нашого радіо Юрій Калашников. Статуетку «Золота чува» отримав і Андрій Середа, фронт-мен гурту КОМУ ВНИЗ.
— Андрію, скажіть будь ласка, чи є в Україні український рок, нові таланти?
— В будь-якому разі, тому що існування музики в Україні, це, безумовно, нормальний стан. І говорити про якийсь розвиток музики в Україні чи занепад просто не приходиться. Україна, то є дійсно музична країна і кожна людина з маленького стану вже стає музикантом. Інша справа, чи вона зможе це донести чи недонести, але в душі вона залишається і буде до кінця свого життя залишатись все-таки співаком, музикантом. Так що говорити про розвиток або занепад рок-н-ролу в Україні чи рок музики, чи взагалі музики не приходиться.
— А на якому рівні зараз знаходиться український рок?
— Є різний стан. Є немічний стан, коли на цьому заробляєш гроші. Є стан нормальний — існування як таке. Музика то є віртуальний світ. І все одно знаходячись в музиці, то є зовсім інша Україна. Це Україна , яку створюєш. Просто музиканти мають таку дійсно величезну спроможність і великий талант і їм треба заздрити. Вони створюють ту країну, яку вони хотіли б бачити, швидше за всіх інших, до речі.
— А хто наразі допомагає музикантові створювати його музику? Чи втручається держава?
— Це скоріше генетика і правильне відчуття землі по якій ти ходиш. Держава в це не втручається і для нормальної країни держава не повинна втручатися. Зараз вона втручається в ці справи. Втручається ще з часів солдепії. Це неправильний стан і допоки держава буде називати когось народними артистами і щось інше робити — це звичайно дурна річ, це ідеологія, яка зовсім непритаманна музиці. Кожен музикант має можливість бути ідеологом чи навпаки робити задоволення для себе і для всіх навколо. В будь-якому разі це задоволення. Держава не може диктувати задоволення.
— На Вашу думку, музиканта можна виховати?
— Ні, не можна. Крім дитячої музичної школи я до музики не мав ніякого відношення. Музикант, як такий не виховується.
— Чи захотіли б Ви виховати когось із талантів на свій манер? Чи є у Вас якась система?
— Це не той збір музикантів. Тут люди не виховують інших. Тут люди вірять тільки тим людям, які самі знайшли можливість спілкуватися. Це не поп-сцена, де існує якась, можливо, фабрика виховання музикантів. Тут в білльшості люди, які самі себе створили.
— Політична ситуація, політичні реформи якось впливають на стан музики?
— Наскільки я знаю, з 1989 року (Наприклад, наша команда КОМУ ВНИЗ нещодавно відсвяткувала 17-ти річчя). Політичний стан не впливає. Ти його відчуваєш або не відчуваєш. Політична ситуація скоріше може заважати аніж взаємодіяти з тобою. Це в будь-якому разі. Політична читуація не має ніякого відношення на те, як ти себе почуваєш.
— Чи може в майбутньому щось завадити розвитку чи існуванню року?
— Напевно, ні. Музика дуже хитра і їй ніщо завадити не може. Стан держави може створити таке покоління людей, які будуть вважати повну нісенітницю за музику, тільки через те, що вона заборонить слухати все інше. Це може статись. Але в будь-якому разі, музика сама по собі, як така, вона ніколи не зникне.
Інформаційна служба «Наше радіо» Наталя Коваленко, 2005.02.23