2004'13-14. Андрій Середа: Пиво - це вже символ

2004'13-14. Андрій Середа: Пиво - це вже символ

Лідер групи КОМУ ВНИЗ — один із тих митців, хто у власній творчості найбільше звертався до Шевченка. Тому саме йому поставлене питання: «Чи може стати модним і популярним Тарас Григорович Шевченко?»

А.С. — Робити Шевченка модним в усьому народі, на всю Україну — ідея абсурдна і неможлива. Будь-який класик є популярним у певному колі, у певному товаристві. Серед національно свідомих і вірячих людей Шевченко таким є і буде; вони вже йдуть його шляхом, бо сьогодні він актуальний так само, як актуальним є творення держави. Шевченко дедалі швидше стає все більш невідомим, ніж не популярним. Не можна відкараскати, відірвати Шевченка від соціуму. У країні, яка не відчуває себе вільною, при тому стані рабства, другосортности, хуторянства, комплексу меншовартости, за яких досі перебуває суспільство, неможливо синтезувати Шевченка як особистість, культивувати його творчість, спрямовану на творення нації. Серед нас занадто багато людей, які ще не з’ясували для себе, чи вони є українцями. А для неукраїнців Шевченко закритий, герметизований — до нього людина приходить, генетична відчувши природний потяг. Зараз відбувається те, чого хотів добитися Адольф Гітлер: море розважальної музики, побільшне шнапсу — і вони самі повиздихають. Таким чином нівелюється молодь (яка чисто фізіологічна є найактивнішою), аби вона не брала участи у суспільному житті. Один приклад: начебто гарні люди, яких знаю понад десять років, із великою злістю насіли на мене, коли під час офіційного святкування на Співочому полі я виголосив лозунґ «Слава нації!». Ніколи в житті не знав, що це поганий лозунґ, і чим він гірший за «Слава Україні!»? Нація, націоналізм — це прекрасно, це нормальний соціо-економічний, культурний стан. Це — ринкова економіка. Це — розквіт.

К.Р. — КОМУ ВНИЗ називають готичною групою. Ви звертаєтеся до Шевченкових текстів. Що Готичного Ви знайшли у Шевченка?

А.С. — Я шукав для себе означення власне готики — що то є таке? І зовсім випадково знайшов відповідь у Євгена Маланюка. Він чи не найперший із наших гарних поетів звертався до готики, вважав себе людиною не скіфсько-еллінського, а варязько-римського спрямування. Представником тої культури, що через готику на родила західну цивілізацію. Ґотична музика — це біла музика, дуже енергетична.

Саме тому вона зараз і потрібна. Це не джаз, це не роздуми. Це, дійсно, — культивація сили, але не грубої, не дурної. Якщо не брати лірику Шевченко — радикальний, активний, цілком ґотичний, V нього не синтаксичні чи ритмічні, а діалектичні якісь речі, і найголовніше — величезна енергія. Саме тому владі він не потрібний, Влада його боїться.

К.Р. — В такому разі маси до Шевченко швидше можна привести засобами культури й мистецтва, не звертаючись до офіційної політики?

А.С. — Шевченко завжди через свою творчість був одним із кращих політиків. Через усякі негаразди, які були звалені на Україну, виховано кілька поколінь із дуже великою інертністю розуму, думки. У нас й поки що не існує ані менталітету, ні традиції, ні національного руху. Та чи інша творча людина може пропагувати Шевченка, і це буде поодинокий спалах. Але публіці потрібне постійне виверження власне цієї енергетики, цього творчого сім’я на її голови, у її серця. Постійно може це робити тільки державна машина через пропаганду не лише Шевченка, а будь-яких національних надбань, що існують в Україні, якими вона може гордитися.

К.Р. — А якщо змінити імідж Шевченка, залучити сучасні РR-технології?

А.С. — Правильно, обов’язково треба, — а яким же інакшим чином? Із нього свого часу створили кріпака в шапці з кожухом, а тим більше на банкнотах! Взагалі — це жах: косооке якесь створіння, зовсім незрозуміле... Дуже мало людей знають його справжній образ, справжню біографію, читають того ж Бузину, бо не знайти іншого (Бузина — некрофіл. Він відноситься до боягузливих людей, що, як шакали, як гієни на мертвому тілі розсідаються). За бажання, звичайно, можна знайти не лише Шевченка, але й гарну сучасну українську літературу. Проте, скажімо, молодь вже нічого не потребує. Крім пива. Пиво — це не напій, це — символ млявости й розумового отупіння. Такі люди й без Шевченка все знають. Вони говорять про Київ, яка це гарна європейська столиця, лузгаючи насіння й кидаючи лушпиння собі під ноги. Молодь сидить у гівні й дивиться, як красиво столичний мер на центральному державному майдані робить оті арочки, мостики, неначе у себе в селі, руйнуючи старовину — ті самі Лядські ворота.

К.Р. — Як Ви ставитеся до інших культур в Україні?

А.С. — Я десь прочитав таку класну штуку, як «Україна — для українців». У своєму первні це — не шовінізм. Це — ситуація, що склалася в нашій державі. Титульна нація тут не є панівною, вона має найменше від усіх прав, мови не існує, культура затискується. Тобто, це болюче гасло. Якщо в країні все нормально з титульною нацією, тоді все гаразд і з меншинами. Тоді не виникають (а згодом вони стають дуже сильними) такі утворення, як скінгеди, будь-які расові рухи. їхній розквіт — це нормальна реакція на бездіяльність влади. І боротися з ними неможливо радикальними способами. Це схоже на рак. Якщо організм людини нормально розвивається — все гаразд, а виріжеш пухлину в одному місті — вона виросте в іншому. До інших культур я ставлюся нормально, поки вони не залазять на мій дитячий майданчик. Кожний має існувати на своїй території. Якщо хочеш існувати на нашій — поважай культуру країни, на території якої живеш.

Розмовляла Галина Родіна, Книжник Rewiev #13-14 (94-95) 2004

 

Надруковано: 2004.12.29 в 04:33 || Кількість переглядів сторінки: 170