2004.07.01. Вейв Готік Треффен, або як чорні козаки з готами товаришували

2004.07.01. Вейв Готік Треффен, або як чорні козаки з готами товаришували

Фестиваль у місті Ляйпцигу відбувся в щасливий тринадцятий раз. Цього року, як і раніше, на його численних майданчиках були зібрані виконавці з усього світу. Досить сказати, що концертні програми відбувалися на двадцяти майданчиках одночасно, з обіду і до одинадцятої години, протягом кількох днів. Програмка фестивалю, була надрукована цього року таким дрібним шрифтом, що більше за все нагадувала газетний папірець. Тому підрахувати загальну кількість учасників фестивалю точно не вдалося ( близько 130 — дивись на сайті ВГТ).

Користуючись зворотною стороною програмки, на якій була надрукована спрощена карта міста Ляйпциг, вулицями мігрували люди в усьому чорному. Вони дисципліновано переходили вулиці перед такими ж самими водіями, з ірокезами та нашийниками. Чорні пасажири їхали в трамваях, на роверах, сиділи в кожнім кафе-барі та займали місця в усіх готелях в радіусі тридцяти кілометрів від міста. Звичайно, що карта на звороті, була надрукована на чорному тлі, білим були нанесені лише назви кількох головних вулиць, районів, та номери головних автошляхів.

Дві групи з України, які брали участь у фестивалі цього разу — майже прогрес. Ще два роки тому, коли КОМУ ВНИЗ було запрошено вперше, вони виступали поза основною програмою, у підземеллі фортеці Моритцбастаі, у підніжжі найвищого будинку у Ляйпцизі. Це була перша спроба переконати готичний світ, що з українською стороною дійсно можна мати справу. Головним завданням було приїхати в належний строк, виступити, а далі покластися на Богів Українських, як каже Андрій Середа. Отже все так і сталося, і тепер, через два роки, виступ планувався в Паркбюне, більш просторому майданчику просто неба, розташованому у парку імені Клари Цеткін. Розкішна назва, бачили б ви ще деякі скульптурні твори з бронзи, що зображали сором’язливих низеньких дівчат (не вище німецької вівчарки), які вимальовувались між нестриженими ще з соціалістичних часів кущами. Вранці поміж цих красот можна було побачити численних готів, що відпочивали у холодку, та, біля озера, гурт КОМУ ВНИЗ із сплячим на лавці Андрієм Середою.

Щодо переваг музичного матеріалу з України — краще знають самі КОМУ ВНИЗ. Навіть витримана німецька публіка не знала що робити. Послухавши виступ відхитнулась до торгівців дисками, чиї прилавки тягнулися навколо залу (хочеться сказати — навколо Храму), але єдині п’ятдесят дисків лежали у багажнику автомобіля з українськими номерами. Він був в цей час на стоянці, поруч добре ізольованої від публіки ack stage. Забувши навіть поплескати у долоні усі повернулись послухати ведучого, який розповів що КОМУ ВНИЗ — гурт з України, нажаль, у Німеччині ще не видавав альбомів, але деякі записи можна прослухати придбавши енциклопедію готичної музики яку було видано у 2002 році. Виходить вона разом із диском, та містить відомості про КОМУ ВНИЗ, Україну, зі вказуванням імен та посиланнями на сайти. Подякуємо їм! Нарешті всі засвистіли та почали невпевнений біс, але часу пройшло багато, на сцені вже були напіврозібрані техніками барабани. Надій послухати ще було мало. Єдині щасливі володарі міні альбомів «КОМУ ВНИЗ ВГТ 2004» в цей час вітали хлопців із вдалим виступом за сценою. На дисках був студійний запис програми, з якою щойно, вживу виступали КОМУ ВНИЗ. Так би мовити, для не надто квапливих...

— Там точно є ця пісня? — Допитувались музиканти, що отримали диски, та довідавшись, що пісня є, і що диск — це подарунок, ховали гроші, вибачались та бігли за власними записами. Такий взаємообмін, принаймні забезпечував КОМУ ВНИЗ музикою на зворотню дорогу. Та вже вдома, тільки перетнувши кордон, всі погодилися, що переможцем має бути Рамштайн, та поставили «Мутер», власний диск, куплений у рідних Київських піратів... Веселив він не гірше ліцензійних альбомів, розкішно виданих у Німеччині.

Отже: За всю поїздку було подолано 3200 кіломерів. Всі КОМУ ВНИЗ розмістилися в одному авто, за кермом якого без заміни знаходився продюсер, за сумісництвом водій та бас-гітарист гурту Сергій Степаненко (у народі — Степан). Йому довелось найважче за всіх, мабуть тяжче за Славка Малюгіна, який не пив навіть пива... На зупинках водій брав гору над рештою двома співіснуючими в Степані особами, тоді він спав охопивши голову руками, поки експедиція відвідувала міста: Дрезден, Краків, Аушвіц (де намагалися вночі подолати стіну колишнього концентраційного табору). Дорога вивчалася особливо прискіпливо, тому що КОМУ ВНИЗ вже цього року отримали запрошення на майбутній фестиваль ВГТ.

Звукорежисер гурту Кузьма

 

Надруковано: 2004.07.01 в 15:26 || Кількість переглядів сторінки: 239