2004.06.08. День міста Львова

2004.06.08. День міста Львова

За запрошенням мерії міста Львова КОМУ ВНИЗ відвідали стометрівку біля оперного театру, якою, ще вдень почав крокувати військовий оркестр. Разом із музами, що злітали з фасаду, люди спілкувалися з музикантами у парадних уніформах. Колона рухалась вузькими львівськими тротуарами. На пішохідну (з приводу дня Львову) частину дороги, виходити було досить небезпечно, через рух випадкових спец-автомобілів. Але потужнішою силою, що стримувала людей на відстані, виявився все-ж таки наш оркестр. Крокуючи нога в ногу він дійсно справляв враження, утримуючи Львів’ян на небезпечній дистанції.

День Львову перетворив усе місто на суцільний вулкан. Епіцентром його виверження була так звана стометрівка, але про неї вже йшлося, та ще й буде далі... Найбільше враження справила єдність, з якою мешканці міста зібрались на бульварі аби вдень послухати виступи місцевих колективів, та прийняти благословення від служників церкви, стоячи, як годиться, із непокритими головами. Відокремлені від фасаду театру наметом над сценою, люди не потрапляли у поле зору крилатих кам’яних статуй. Вклоняючись у напрямку оперного, стоячи спинами до пам’ятника Тарасові Шевченку, всі віддавали своєрідну шану нащадкам грецьких богів.

Старт цьому святові дав приїзд звичайного «Ікарусу». Тому не дивно, що початок відбувся пізніше, ніж запланували організатори. Хвилювалися, чи збереться о восьмій ранку достатня кількість людей. В автобусі, ще за двадцять на восьму, блідий Чайка почав терти собі лоба. Навкруги були поля, нічого не нагадувало про існування міста Львову. Пройшли 10, 20, 30 хвилин, і знову непереможний сон оволодів усіма пасажирами «комфортабельного», за твердженням організаторів, «Ікарусу».

На площі Ринок було несподівано тихо. Вранці з київського автобусу потроху почали виходити напівсплячі музиканти. Не впізнаючи знайомі стіни усі дивувались відкритим воротам у внутрішній двір цитаделі, де неранково кричали люди, зустрічаючи Чайку. Мертві Півні, які відкривали день Львову, нарешті повним складом почали.

З Києва приїхали Мандри, Марічка Бурмака та КОМУ ВНИЗ. Тобто майже усі, хто звертається до душі українським словом, кому воно не заважає сприймати пісню як частину свого етнічного коріння.

Ввечері Півні, мабуть вже не могли бачити спокійно один одного. Вони знаходилися у найчудовішій формі, як марафонці після стометрівки. Їм вдалося вже «трохи» пограти сьогодні разом, і ввечері вони знову почали з початку, запросивши з собою на сцену ще й квартет з чарівних Харків’янок. Публіка в кінець розчулилася, та почала вимагати «Бісу». Почувши це, Барбара та Чайка ледь не почали все з початку...

Близько половини на десяту, коли у місті майже зовсім зтемніло, на сцені З’явилися КОМУ ВНИЗ. Ведучій концерту — Мисько Барбара, в обов’язки котрого входило відволікати публіку, доки музиканти не випробують свої інструменти у дії, несподіванно оголосив, що вже зовсім зтемніло, і тому зараз усі побачать лазерне шоу. З такими словами він зник, залишивши на самоті повністю готових до дії Кому Вниз. Засурмили фанфари і по сцені вдарив лазерний промінь. На музикантах і задній стінці з’явились і забігали звірятка, проїхався титр із відсотками якихось знижок та ще якась рекламна інформація. Потім настала тиша. Тут Кому Вниз почали, нарешті...

Коли відзвучали останні ноти, самі музиканти, здалося, були трохи здивовані. Концерт почався саме із тим запізненням, з яким вранці автобус-ікарус дотягнув до площі Ринок. Тому треба було скорочувати програму. Організатори, разом з Барбарою та Чайкою, в паузах між піснями теж натякали, вимахуючи з куліс. До того ж, з черги до них приєднався Тарас Чубай із Плачем Єремії. В цей час, невдоволені обмеженнями часу, лазерники перенесли увагу публіки на стіни охрестних домів, на які вони продовжували випромінювати своїх свиняток із щілинами у спині, та інформацію про акції, що проходитимуть далі, коли день Львову минеться.

Скоротивши свою програму майже на третину, КОМУ ВНИЗ зірвали овацію, яка продовжувалася якнайдовше у партері, заставленому пластиковими червоними стільцями. Настала черга Плачів Єремії, очікуючи (бо такі випадки траплялись) вимкнення струму без додаткового попередження, або узгодження із ведучими концерту. Була приблизно половина на одинадцяту...

Замкнувши коло, організатори запросили усіх музикантів, котрі не розбрелися ще по номерах у готелі Львів, відвідати мерію, під баштою на площі Ринок. Усі радо вишикувались, та пішки пішли по вулицях, завалених пластиковими келишками та пляшками. Стрімко набравши обертів Кияни, Львів’яни та Краків’яни, відчули потепління в серці, та почали проголошувати тости за єдиного азербайджанця — Салмана. Говорили йому про атмосферу і про відчуття свята, що він їх привіз із собою...

Трохи стомлені, але веселі хлопці, повертаючись до готелю натрапили на повністю готовий до від’їзду «Ікарус». У вікнах було видно від’їжджаючих додому киян. Чекали на останніх близько години, тобто і від’їзд відбувся з вже знайомим нам відставанням від графіку. Автобус вирушив додому, а на львівських нічних вулицях залишились лише прибиральники, та поливальні машини. День міста закінчився не гірше, ніж починався, із традиційним годинним запізненням...

 

Надруковано: 2004.06.08 в 15:28 || Кількість переглядів сторінки: 162