2004.03-04. Метафізичні потоки свідомості Андрія Середи

2004.03-04. Метафізичні потоки свідомості Андрія Середи

Лідер групи КОМУ ВНИЗ Андрій Середа занурився у метафізичні ріки. То виринає, то пірнає на дно в пошук коштовних думок. Часом його заносить на безлюдні острови, де толерантність виявляється зайвою. А часом добротно по-козацькому розрегочеться, і виявиться, що від людей йому не відмагатись, бо вони самі до нього липнуть. І з друзями він приходить навіть на інтерв’ю. Більше ні про що не хочеться розводитись, бо лишаєшся впливом його харизми ще дуже й дуже довго.

Культова особистість і культура

Ваша музика особлива: за урочистістю нагадує гімни. Вона заворожує і спонукає людей змінювати світогляд, можна сказати, маніпулює. І, водночас, вона мелодійна, гарна, що для сучасного року вважається необов’язковим. Звідки взагалі вона до вас приходить?

У створенні нашої музики є два шляхи. Перший пов’язаний із класичними творами, починаючи із Шевченка, Олеся та інших, тобто, коли в тебе вже є готова поезія і, коли тебе пре, ти придумуєш музику. Другий шлях — цілком наша музика. За тривалий час існування хіба що кілька разів текст випереджав музику. Першим іде відчуття, яке конкретизується у тексті. Музика ж усе-таки розпливчаста.

Тобто абстрактна? Але вам вона здається світлою чи темною абстракцією?

Більшість людей, з якими ми більш-менш часто зустрічаємося, ніколи не закидали, що наша музика мінорна, чи тягне кудись не туди, в протилежний до гарних відчуттів бік. Це як хірургія. Якщо звичайна людина подивиться на роботу хірурга, вона може не витримати. Але й ту роботу мусить хтось виконувати. Так само, як і в політиці. Існує, наприклад, нерозуміння скінхедівського руху. Але він у політиці такий само «лакмусовий», як і в музиці. Скін-хеди у країні з’являються через недоладність політичної системи, неякісну владу. Це — захист, зокрема, від неправильної політики, коли чужі елементи починають, як бацили в організмі, нівечити нормальну структуру. Влада не повинна допускати таких речей. Я маю на увазі не власне скін-хедів, а причини їхньої з’яви. В музиці ж є попса, яка виконує функцію, ну, скажімо, повного розслаблення організму. Як пиво. Чому культивується пиво? Напившись його, людина вже нічого не хоче робити: жодної загрози, жодної реальної реакційної сили вона вже не складає. Як казав Гітлер, «якнайбільше танцювальної музики та алкоголю — і вони самі вимруть», функція попси — іти назустріч більшості слухачів. Але, за словами Жванецького: «Коли я вмикаю телевізор, я падаю на саме дно». Ідучи назустріч плебсу, мусиш бути все легшим, легшим і примітивнішим. Так відпаде потреба в оперних театрах, в балеті — у всьому. Але між балетом, оперою та музикою примітиву мають існувати певні «хірургічні» інституції. Що виконує, як в усьому світі, так і в Україні, так звана «драйвова» музика.

Навіть культура, яку ви пропагуєте, так чи інакше є масовою.

Вона масова. Але, знову ж таки, це залежить від виховання. Щоб привчити німців платити за проїзд у трамваї, треба було знищити 10 безбілетників. Без жорсткої політики конкуренції Польща ніколи б не досягла сьогоднішнього рівня. Якщо сюди приїде така команда, як Кіng Krimson, її мало хто піде слухати. В Києві ще назбирається людей, але в Кам’янці-Подільському чи Житомирі, ніхто не прийде взагалі. На все є своє виховання. І музика будь-яка є масовою. В Україні зараз штучно підтримуються ціни і це може тривати сторіччями. Така собі «Африканська Бурякова Республіка» в центрі Європи. В нас ніби не знають, що музику можна у купувати і продавати. Минулої поїздки до Німеччини ми спостерігали унікальну ситуацію, коли люди з’їжджалися з усього світу і купували будь-яку музику. Вони не думали, який це стиль, подобається він їм чи ні. Вони все життя вчаться. А в нас люди, яким лише по 20, вже чомусь знають, що саме їм потрібно. Це примітивізація, зупинка розвитку. Вони знають: це рок, це поп, це те-то, те-то, те-то. Вони плутаються в жанрах, у стилістиці. Наприклад, групу «Друга ріка» називають рок-музикою. Насправді, таке ж відбувається і зі «Скрябіним»... Люди оперують буквально кількома термінами і все. Єдине, що дає нам, КОМУ ВНИЗ, шістнадцятирічне існування у музичній сфері — це не шукати вчителів, а збирати навколо себе. Вчителі самі приходять, і ти можеш продовжувати вчитися, не далеко бігаючи. Хіба що з часом чи маємо змогу більше конкретизувати свої мрії, свої відчуття.

Раніше нам це менше вдавалось, як собаці, що все розуміє, а сказати не може. От я нарешті почав розбиратися у готичній музиці...

Вас туди приписали.

Нас туди приписали, так. От чому ця музика вважається музикою ночі? Тому, що вночі всі предмети стають конкретніші, а вдень губишся у сонячному світлі й розмаїтті колористики і все є надто зрозумілим. У готичному русі важливо прагнути вчитися, вміти без якихось впливів, кшталту алкалоїдів чи наркоти, виважено поринати у підсвідоме і намагатися його конкретизувати. Готична культура, як трепанація черепа — погляд із середини.

Зміст і форма

Ваш зовнішній вигляд відповідає внутрішньому станові? Маю на увазі велику і страшну бороду.

Та де вона велика? Нормальна. От у Малюгіна, нашого гітариста, вже постало питання, куди ту бороду класти — на ковдру чи під ковдру. Ні, тут немає жодного окультизму, жодної символіки. Зовнішність зараджує лише за першого сприйняття, це така собі перша атака. Свого часу Чаплін казав, що можна нічого не вартувати, але головне — гарно вийти і піти зі сцени. Це кайф, якщо людина може коригувати певні речі. Крім того, це великий поштовх до самореалізації. Свого часу Лоуренс Олів’є ішов зовсім протилежно від школи Станіславського у театральному мистецтві. І це правильно. Зі своєї театральної діяльності пам’ятаю, що читаючи роль, насамперед уявляєш зовнішність персонажа. Неможливо осягнути внутрішнє, не уявивши зовнішньої оболонки. Щодо нашої музики, то деякий час, років 5, вона асоціювалася мені з кристалами, в яких були тупі або гострі шишаки.

Все залежить від сприйняття?

Звичайно. Я от, наприклад, не розумію, коли якісь представники секс-меншин вбираються у «шкіру», а демонструють щось зовсім не схоже на чоловіка. Це не органічне поєднання. Стосовно ж нашого гурту, то мені дедалі більше подобається наша позиція щодо расової належності, розуміння, що таке є раса, що таке є народ. Кожна людина має право жити в тій чи іншій державі. Але якщо якийсь хозарин приїжджає сюди і вважає, що національна більшість — це ніщо, і користується з цього, то тут вже все треба ставити на свої місця. Правильне виховання — це коли ти приїздиш в іншу державу і, насамперед, вивчаєш інший народ, намагаєшся ставитись до нього ввічливо, а потім починаєш нормально інтегруватись. Якщо ти так не вмієш, то будеш ізгоєм будь-де. До речі, МТV культивує подібне — таке собі повне «відкараскування» від будь-яких природних речей. Просто змішуєш усе докупи, замішуєш гівно і мед, і на цьому дуже кайфово почуваєшся: «От такий я класний, бачите, намастився гівном і от який оригінальний!»

Не забагато цинізму?

Це прерогатива розумних людей. А їх у принципі небагато. Якщо маленька людина, яка ще нічому не навчилась, живе в цинізмі, вона не виросте і загине там, буде зжерта. Людина, яка може жити в цинічному світі у оперувати такими речами — ось це цинік. Сам по собі цинізм дуже простий, на поверхні. Якось я їхав на попутній машині і говорив із водієм про політику. Він каже: «А я голосуватиму за Януковича. І в нас буде, як у Чикаго в 30-ті роки.» Ідіот, не розуміє, що його використають, у найкращому випадку, в ролі гарматного м’яса, він же просто не виживе. Люди в своєму примітивізмі не знають, що відбувається. Вони і вертаються в якусь романтику, не ними створену. І зовсім не розуміють, звідки ростуть ноги. Цим користуються падлюки. Розумні. Смерть падлюкам.

Сподіваючись на кращого президента, людина ризикує розслабитись, а потім на нього скинути всю відповідальність. Якщо ж дієш і живеш незалежно від будь-чого, то навіть якщо прийде ще гірший, ти лишишся «на плаву». Але в жодному разі не можна забувати, що живеш у якійсь суспільній формації, в так званій державі, і мусиш бути відповідальним за той чи інший рух. Адже цілком занурившись у себе, уявляючи себе таким «геніальним», «прекрасним», навряд чи вдасться самореалізуватися...

Ви не занадто все спрощуєте?

Я вірю Донцову, який казав, що демократія — дурнувата штука. Знаєш, у чому полягає наша демократія? П’ятеро людей вибирають розумну людину на посаду, але десять дебілів вибирають такого ж дебіла, тому що розумного вони у ліпшому випадку не розуміють, а в гіршому ненавидять, бо він якийсь «другой». За демократичними поняттями перемагають 10 дебілів. За Донцовим, має бути певна ієрархія. Розумні люди, люди-виконавці і звичайні прості люди, яким треба дати нормальну зарплатню, нормальний відпочинок і роботу, щоб у старості він міг сказати: «Так, я все життя працював, був на заводі слєсарєм, зробив дуже багато класних болванок.» А не навпаки: «Я все життя робив ці кляті болванки, блін, і отримав тільки ‘піво і газету’.» Є українці, а є народ України. Але кожен повинен мати своє місце і бути гоноровим. Через цю так звану демократію люди соромляться своєї національності. Ну, подивись: чому Біличка починає співати російською мовою? Вона соромиться, блін, української самості. Всього лише. Чого їй бракує? Вона думає, що російською заспіває краще, ніж якийсь кацап? Ні, звичайно.

Стосовно КОМУ ВНИЗ є дві позиції — повне прийняття або повне неприйняття. І це є, власне, функція драйвової музики, хірургів — щоб не було серединки. Тому шкода, коли драйвова музика перетворюється на комерційну, використовуються усі зовнішні атрибути людей однієї стилістики людьми іншої задля елементарного заробітку. Наприклад, Океан Ельзи. Хоча їх не можна звинувачувати...

Яка користь із вашої музики? Не маю на увазі матеріальних ціннот.

Вона безкінечно провокує відчуття і розум до роботи. Коли людина фізично виростає, то втрачає у буденному житті романтику пошуку. Потім вона нарешті пристосовується, але їй стає все тяжче і тяжче. Це стосується не лише музики, а й іншої творчості. Мистецтво робить людину романтичною, вчить вірити знаходити друзів. Невміння знаходити друзів, як на мене, велика вада, бо неможливо означити й ворогів. Внаслідок цього виникають псевдотеорії про всепрощення. А ти не розумієш, якщо так от «бидлотно» підійти до цієї теорії, чому маєш простити ворога, який, наприклад, намагався знищити твоїх батьків. От не розумієш.

Розумію, що на таке самовизначення часом цілого життя не вистачає, але саме дозволяє нарешті збагнути, наскільки сильно ти можеш полюбити. Це великий кайф: справді, велика любов породжена тільки великим розумінням, за що ти можеш людину НЕ простити.

Тому що люди, начебто, однаково народжуються, але це — оболонка, тіло. Воно лише тримає в собі душу. Такі собі невеличкі мушлі, вони схожі одна на одну. Але, якщо розібратися, не всі начебто схожі люди є людьми.

Ольга Ковалевська, Nota № 15 березень-квітень 2004

 

Надруковано: 2004.04.30 в 04:36