Музика КОМУ ВНИЗ не роздвоює особистість не роздроблює свідомість. Це — цілісний синтез. Аналіз передбачається, але виключно як попередня, репетиційна передісторія. Концептуальність групи КОМУ ВНИЗ є самодостатньою саме тому — універсальною. Вона відкрита динамічна, бо їй нічого боятися у своїй наступальності, але вона й закрита в розумінн цілісност ядра, яке не розщеплюється на некерован реакції та довільн рефлексії. Релігійна сердечність серединність (кордоцентризм) визволяють реліктово-містичн можливості, як мають могутню творчу протекцію у Творця Всесвіту. Цей стан душ близький до Богонатхненності, без якої неможлива реалізація геніально-генетичних передумов людської природи. Містика релігійност як віровизнання Таїни переплітається з містикою магічною, однак у Середи це не чорно-біла магія, а магія як могутн можливост одкровення. Невимовне — спільне для всіх, але кожен вимовляє своє. Йдеться про наслідування верховного Творця, який створив цей світ повнозвучним багатобарвним у всій його повноті. Взоруючи на первотвір, «середньовічний» Середа торкає найтонш струни сторони невимовного, наймелодійніш душевн вібраціїабсолютного...
Метаісторія (ідея, ідеали) таметафізика (чин) — причина наслідок, мета тема творення історичного часопростору. Сердечно-середнинним первопочатком життя є міт, який служить людській душ митом за перехід, запорукою вічного повернення передбачає святий обов’язок перед Матір’ю, відповідальність перед історичною метою або ж призначенням людини, народу, людства, створених за образом подобою Творця. Міт — це не міф, який затьмарює, затемнює, міфологізує свідомість. Міт — це самоусвідомлений вольовий акт, концептуальний згусток праматерії, дивовижним чином одухотворений, просвітлений, оживлений Тайною Святого Духа. Етнос нація як Ідея та Мета мали би стати боковинами колиски, у який вічно оновлюються формотворч традиції, отже — НАРОД. Але в сучасній геополітичній транскрипції ц поняття стають двома гробовими дошками домовини для народу, бо етнос, мовляв, — щось таке розмите (недоскладено-недорозкладене), а політична нація — довільн бздури, забаганки, еклектика мішанина, зрештою, каліф на годину: можу скласти таке, а можу й сяке, а можу й узагал розкласти. Так людина містична вироджується у людину грайливу зрадливо граючу (з’юджену знуджену). Тому варто наголосити ще раз на ідеї вічного повернення народу до самого себе формування самого себе на родових та природно базових принципах (засадах) у святій Тріаді: РІД-ПРИРОДА-НАРОД. Цю формотворчу (народотворчу) місію здійснює мова, яка є важливою стороною першовзоромПісні. Правда, що текст — це лице автора, але образотворчий текст — це також лице Бога ближнього. Тому такої ваги уваги надає Андрій Середа підбору Слова. Мовне питання концептуально самовизначальне. Мова — душа народу. Слово, яке було спершу, представляє Тайну Святого Духа, реалізовану у людському род (народі) через мову. Людина — істота ситуаційна. Тут я маю на уваз ситуаційність як ступінь вирозумілості, людяності, рівень досконалості. Усе — те саме, але мене цікавить самість, хоча вона й загрожує самотністю. тод я думаю: навіщо мен кожного разу скочуватись до найнижчого, щоб знову знову надаремно викочувати намарний сізіфів камінь на постамент абсурду! У всіх — усе. Звідси — «не суди ближнього», «будь милосердним». Але чому я маю спілкуватися з низькими рівнями, занижуючи свій? Чи не краще шукати соб подібних, а ще краще — Богоподібних, розмовляючи нараз з дітьми, як відчувають реальність ірреального? Чи не достойніше помовчати з немовлятами, бо їх устами говоритьІстина?!
Не людська душа, а людське тіло не відразу вміє говорити. Пізнання душі — це пізнання мови. Три роки навчає душа говорити власне тіло, пізнаючи місце свого притулку; трьох життів не вистачить тілу, аби пізнати свою душу, щоб о-мовити невимовне. Душею Народу є Мова. Суть, особливості, точність вислову, краса сила, ословленівть правда, усе, що ми називаємо мовою народу, є роботою (творчістю) його Душі, способом жити (внутрішнє-зовнішнє). Через мову-мовлення народ відкриває для себе не абсолютні, а бажан істини (згідн з його гідністю власним баченням). Мова — це спосіб погодження у співжитті, умова співіснування окремих людей у спільнот (народові). Рідна мова — дім буття для кожного народу, кожної людської особистості. «В своїй хаті — своя сила, правда, воля». Яка мова — такий народ. Який народ — така мова.
Із безначального Бога-Слова, що завжди на початку усього сущого творящого, кожна особистість, кожний народ видобувають так слова, таку мову таке мовлення, яких заслуговують яких бажають усією душею. Якщо говорити про душу народу (родоводу), то можна констатувати ненабридливе повторення та уточнення бажань продовження або підсилення карми-долі — чи її вдосконалення, очищення або й корекцію. Коригуючу роль виконує творча еліта, волхви мистецтва, як заховують Божуволю.
Не кожний знає ціну мовчання, але той, хто знає, — співає. Таким володарем народної вол (а не шаманом) є Андрій Середа і його група КОМУ ВНИЗ. І якраз такий напрям самоідентифікації дозволить нам повернути викрадену Європу. Без подібного повернення неможлива наша духовна присутність у решті Континенту.
Богдан Чепурко, «Поступ», 2003.12.06