2003.02.02. Андрій Середа: «Україна має бути національною державою»

2003.02.02. Андрій Середа: «Україна має бути національною державою»

Читати інтерв’ю фронтмена Кому Вниз доцільно уважно і вдумливо. Акценти розставлено чітко і аргументовано. Їх треба або приймати, або мовчки відходити в бік. Щоб не заважати.

2003.02.02. Андрій Середа: «Україна має бути національною державою»

В.А: Андрію, твій погляд на стратегічний курс Кому Вниз в трикутнику Музика — Світогляд — Боротьба.

А.С: Якщо розвивати цю тему, то мушу сказати — до музики Кому Вниз жодного відношення не має. Ми лише використовуємо її звуки для підтвердження існування того, що існує. Це дуже сильно пов’язано із соціумом. Певною мірою це така двояка структура. Алан Парсонс, а може й Алан Прайс, колись співав: «не чіпайте мене, я — музикант».

Розумна людина, навіть знаючи, куди йти, задає собі питання: а навіщо? Це є велика проблема розумних людей. Музика позбавляє цієї проблеми, замінюючи «навіщо?» на «за для чого?».

Свого часу під час козацьких воєн музикантів до бойових дій не залучали. Однак під час битв використовувалася музика настільки сильної енергетики, що це призводило зрештою до феномену психічної атаки. Не чути було навіть звуку гармат.

Україна взагалі дуже цікава неймовірною кількістю воєн, що відбувалися на її території. Всі вони були короткі за часом і страшенно криваві. В результаті, хто б не вигравав фрагментарно, безкінечно вигравала Україна. Свідченням цього є те, що незалежно від усіляких там президентів, ми кожного століття збільшуємо власні територіальні надбання.

Музика — як козацькі війни. У наш час вона несе в собі функцію не задумуватися. Дуже влучно сказав Ірванець: «В Україні не вистачає музики про справжнє, сильне кохання та маршів».

Отже про марші. Мій дуже класний знайомий Олекса Негребецький запропонував нам одну не менш класну пісню, один з куплетів якої звучить в маршовому ритмі наступним чином: «Вогні, баг-нети і ку-ле-мети, Хрести за-лізні, Крива-вий хист. А в ме-не тато, А в ме-не тато, А в ме-не тато Пара-шу-тист!»

В.А: Чим є для тебе голос крові?

А.С: Це кайф.

На людині, поєднаній із землею, лежить найбільша відповідальність. З цієї людини вже можна щось питати та глибше її вислуховувати. А отже і більше довіряти.

Якщо якогось іноземця можна просто вислати за межі землі, на якій він ніколи не існував, то людину, що виросла на цій землі генетично, але паскудить навколо себе, треба просто ізолювати. Наступає момент, коли відчуваєш — треба дати відсіч.

Знаєш, років з 10 тому я раптом дуже сильно відчув, що живу на своїй землі. Ця данність дає мені можливість вільно пересуватися по території, на якій народився. Стосовно реальності це може призвести до забуття моменту небезпеки. Ворог, зайда починає панувати замість тебе. Побачивши це у конкретний момент, треба давати відсіч.

Найвитриваліші люди живуть на Сході та в Центрі України. Їм нема що втрачати. Аналогічно, до речі, і в Німеччині, де найбільший спротив має місце саме в колишній НДР.

Сьогодні піднімався вгору по Володимирській від Саксаганського, і побачив напис «Слава Україні!». Це супер! Був би в мене маркер — обов’язково би підписався. Постійно забуваю корисну пораду одного свого знайомого — завжди носити з собою маркер.

В.А: Чим є свобода в умовах мультикультурного ліберального суспільства?

А.С: Останній раз перебуваючи в Німеччині помітив надзвичайно велике засилля поліцаїв. Вони — на кожному кроці.

Там ти буцімто вільний. Йди, куди хочеш. Але в одному напрямку. В певних межах, створених державою. Аби ти не відволікався на роздуми, на критичний аналіз, тобі в межах офіційного напрямку надані широкі можливості. Тому і складається враження про власну вільність.

В.А: Андрію, що є підставою монументальності Кому Вниз?

А.С: Кому Вниз існують 15 років. Наші пісні є сильними тим, що їх слухали вчора, слухають сьогодні і будуть слухати завтра. Вони не втрачають своєї об’єктивності.

Протягом цього терміну в надрах гурту з’явилася та зміцніла одна річ, що може виникнути лише внаслідок тривалого існування — честь. Як по відношенню до себе, так і до того, що навколо. Все полягає виключно в честі. Будучи чесним перед собою, знаєш, як ставитися до іншої людини. Ми існуємо як індуси — у нас немає часу. Три речі ми не можемо зробити протягом року. В той час як деякі за той самий термін випускають два альбоми. Власне, внутрішність і зовнішність, відчуття стосовно себе, відчуття навколо — це чесність, яка породжує честь. Я дуже хотів би, аби Кому Вниз були групою честі.

З одного боку наша країна ніколи не зникне з тієї простої причини, що кожна людина у ній є особистістю. Як би її не притискали, вона все одне побудує свою фортецю або хутір. Але тільки-но вона переступає поріг свого хутору, як одразу обирає стежку війни. Психологічно людина має відчувати, що за нею перебуває держава-стіна. У нас, натомість, кожен українець будує свою власну стіну, на яку може обпертися. Будує все життя, і тому не встигає йти далі. Хоча, з іншого боку, саме це і не дає Україні зникнути. Маланюк свого часу сказав, що війну з Україною можна порівняти з війною із християнством. В жодній країні таких утисків відносно корінної нації не спостерігалося.

В.А: Андрію, щодо актуальності нашої національної спадщини з точки зору майбутнього.

А.С: Велике горе, що Шевченко досі є актуальним. Я подякував би Богові, аби він нарешті позбавив нас цієї актуальності. Кому Вниз увійде в історію тоді, коли тут нічого не буде відбуватися. Якщо все відбуватиметься якісно і класно, тоді я буду спокійним. Тоді, як нормальний патріот на пенсії, я сяду в кріслу-каталку і буду вирощувати троянди. І буду знати, що мій син має свій будинок, що він не переймається питаннями власного житлового забезпечення та заробітку. Він буде думати, що створити. Я хочу, щоб мій син створював, а не заробляв. А ми зараз заробляємо. Заробляємо право на очищення своєї душі.

Мій 13-річний синочок зовні виглядає камерним, полюбляє лишатися сам на сам. Він полюбляє достатньо кардинальні речі, засвідчує неабияку згуртованість організму. Свою перемогу відчуваю також в тому, що він дивиться дуже розумні фільми. І отримує при цьому страшенне задоволення. Але відкидає совдеп. Окрім хіба-що Вінні-Пуха. Бо найкращі совдепи — це коміки.

Я хочу, щоб заявило про себе нове покоління-творців.

В.А: Андрію, на що заслуговують опоненти? З огляду на нашу духовність...

А.С: В українській народній творчості є одна така якісна і цікава річ. Коли співаються народні пісні про звитягу козаків, то регулярно використовуються зменшувально-ласкаві форми — козаченько, шабелька, воріженьки, відрубана голівонька. З ласкою до сволоти. Ми маємо знищувати неякісне з любов’ю. Це — найголовніший принцип нашої творчості. Знищувати з любов’ю.

Навіть якщо брати християнство. Свого часу це була справді аполітична течія, що відбивала натиск іудеїв. Найстрашнішою є совдепівська мораль, починаючи від дурнуватого ставлення до християнства, із його навмисним забуттям людей зброї, воїнів хреста і меча. Коли усе це забувається, коли ми дивимося на Ісуса Христа не на як політика, а як на розіп’ятий труп. Коли християнство перетворено на некрофілію. Звідси й бере свій початок сьогоднішня дурнувата моральність.

В скандинавській міфології є Бог Тор. Він має кувадло, яким гатить усіх направо й наліво. А в українській мові є дуже класне слово — торувати. Торувати шлях. Торувати — від слова Тор.

До ворогів — з любов’ю. Знищувати з любов’ю. Любити з суворістю.

В.А: З кожним тижнем до України та загалом до Європи вдираються все нові й нові каламутні потоки мігрантів.

А.С: Загроза з боку нелегальних мігрантів безкінечно реальна.

Свого часу нам з Сергієм Степаненком довелося чути виступ лідера Французького Національного Фронту Жан-Марі Лє Пена під час його візиту в Україну. Він собі виступав, виступав, а потім нарешті не витримав і почав кричати просто до аудиторії: «Білі люди, розмножуйтеся! Нас мало!» Наші знайомі з Арт-Велеса були у Марселі: коли наступає вечір, вулицями ходити стає небезпечно. Всі старовинні здобутки європейської цивілізації, всі архітектурні пам’ятки обмальовані усіляким лайном.

Я не кажу, що треба ненавидіти чорних, арабів чи євреїв. Просто кожному — своя територія. Кожен має жити у своїй країні. У крайньому випадку іноземець має завжди пам’ятати, що перебуває в гостях.

Як сказав свого часу Йорг Хайдер: «Коли мале турченя під час гри на дитячому майданчику відбирає пфеннінг у маленького австрійця, значить в країні існує проблема».

В.А: Популярність правого руху в Україні стрімко зростає. Ціни на творчу спадщину класиків протягом року стрибнули вдвічі. Вулицями мирно прогулюються усміхнені молоді люди в Lonsdale та Dr.Martens. Коментар з приводу...

А.С: Зараз не той час, коли доцільно сумніватися, виправдовувати збочення, зради. Цього прощати не можна. Першочергово це стосується вітчизняних структур. Власне, чесне відношення до самих себе і буде гуртувати. Карбувати честь.

Правильно каже Девід Дюк: «Єдина протидія — це знання». Треба бути в курсі справ. Це наша земля, чи ні??? Є цінності, які тримаються тільки для родини. Не можна тримати відкритими двері для будь-кого.

Маємо вирішити внутрішні проблеми, а після цього спрямувати зусилля на інвазію з метою створення Імперії Честі.

В.А: Підростаюче покоління патріотів часто питає: дядьку, а де шукати сили для спротиву?

А.С: Якщо ми будемо себе весь час притамовувати, то зрештою проживемо увесь відведений нам час, а потім схаменемося... І все. Більше нічого. Окрім використання російських матюків. «Вони жили дуже щасливо, поки не дізналися, що хтось виявився щасливішим».

Ти маєш бути відкритим. Йти шляхом помилок, але й великих відкриттів.

Справжня мораль полягає в тому, що якщо ти любиш — то любиш. І маєш повністю відповідати за свою любов.

Наразі нам потрібне нормальне ядро, яке треба запустити у конкретному напрямі.

Володимир Алмашин, головний редактор НО, НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ, 2003.02.02

 

Надруковано: 2003.02.02 в 22:45 || Кількість переглядів сторінки: 227