2003.02.01. Віртуальний світ «Кому Вниз»

2003.02.01. Віртуальний світ «Кому Вниз»

Вже більше десяти років КОМУ ВНИЗ тішить нас своїми доробками, впевнено крокуючи українською готичною стежиною, не збочуючи на роздоріжжі тимчасової моди. Вони творять вічне, встановлюючи диктат для непостійності. Завдяки ним ми відчуваємо її примарність. КОМУ ВНИЗ — це є те стале, що впливає на наше світосприйняття. А от чи підійде вам філософія гурту в інтерпритації її лідера Андрія Середи, вирішуйте самі.

— Як народився Середа-митець?

Середа-митець народився не задля революції. Психологічно я з самого дитинства відчував зв’язок з мистецтвом. Ще у початкових класах школи я захоплювався ляльковим театром і вже з 8-го класу я знав, що буду актором. У старших класах я почав спілкуватись зі батьком українською мовою. Так я почав повертатися додому Це була перша перемога і перша революція.

А якщо говорити про те, яким чином мистецтво захопило мою свідомість, тут знову слід згадати моїх рідних. Напевно, потяг до мистецтва передався генами. А щодо музики, то я завжди хотів бавитися нею, але театр, в якому я був, поставився до цього не лояльно, без розуміння. І єдине правильне рішення було — покинути його.

— Тож ти організовано бавишся в музику з 10 лютого 1988 року, коли був заснований гурт Кому Вниз. Чи змінилися чинники, які вплинули на світосприйняття гурту?

Я не відношу себе до людей, які займаються музикою і тому нам достатньо легко. Адже ми існуємо не залежно від того чи є на Україні шоу-бізнес, чи його нема, — це не впливає на нашу творчість. Бо через намагання бавитися в музику ми виражаємо своє ставлення до оточуючого нас середовища. А подивитись навколо — і будеш здивований з того, що люди не розвиваються. Щороку зустрічаєш людей, що говорять тобі про ті самі проблеми, про існування яких тобі давно відомо. Таке враження, що досвід поколінь взагалі не існує, адже всі питання, які постають перед свідомою людиною — ті самі, але їй не вистачає розуму використати досвід попередників. Публіку перетворюють в будь-який примітив. Що ти їй даси — те вона і їстиме.

— Чи пропонує Кому Вниз шлях розвитку для інших? Якою є філософія гурту?

Я знаю, що Україна знаходиться в колі і рухається в його межах. Тому я маю змогу залишатися спокійним і тим самим зберігаю енергію для того, щоб пропонувати інші шляхи розв’язання проблем. Чи не пропонувати, а мріяти про краще, обов’язково треба знати яким має бути це краще, щоб бути впевненим у своїй правді. Ця впевненість переноситься на людину, яка поряд і в такому ірреальному світі ти можеш існувати достатньо довго. Навіть до самої смерті, коли тебе схопить якась хвороба і тоді ти зіткнешся з цією системою, яка повністю ніяка з цими лікарнями, з бюрократією і всім іншим. І лише тоді ти відчуєш, що твої мрії ні до чого не довели. Але музика — це зовсім інше. Музика — вона сама по собі ірреальна. Музика дає можливість існувати деякий час в такому гарному світовідчутті. Вона дійсно допомагає людям, які навколо. І, можливо, серед них знайдеться особистість, яка може дієвіше взятись до переробки цієї системи. Бо ми не можемо, як музиканти, займатися кількома справами водночас — або ми займаємось музикою, або чимось іншим.

— На гурт не впливають зовнішні чинники?

Тиск відчувається. Коли ми були в травні на всесвітньому фестивалі Wave Gothic Traffen, на прохання одного журналіста з Ентеру, чи можна поїхати, відзняти — ніяких проблем не було. Необхідно було, щоб канал проплатив проїзд (100 долларів на людину в обидва кінці). Керівництво Ентеру заявило, що такі фестивалі українську публіку це не цікавить. Тому вони поїхали на Maxidrom в азіатську сторону, де серед закордонних виконавців були тільки українці. Є іще один хороший фестиваль «Рокабілі» в Фінляндії, куди їздять українські команди і який ніяк не висвітлюється нашими ЗМІ. А на фестиваль ROSKILDE в Данії, де українці ніколи не виступали — обов’язково треба було попхатися і привезти звідти піратські зйомки. Тобто спеціально ставиться стіна, щоб не було відомо, як українці мандрують по світу.

— Кому Вниз сприймається як творець радикальної дійсності...

Має бути тоталітарний сильний український режим. В українців це в душі. Щоправда цей гонор захований десь там, в родинах, в цих маленьких острівцях свободи. Тому триває цей нескінченний період українського хутора. На кожному хуторі — своя влада, в середині хутора — ти сильний, а за його межами ти вже входиш у військовий стан. І коли немає згуртованого руху, дуже важко щось змінити. Саме держава має бути цим згуртовувачем, який сприяє всебічному громадському розвиткові. Якщо цього немає, тоді безперечно потрібна революція. Я думаю, що більшість людей, які мріють про поліпшення стану перш за все думають про те, що будуть покарані винуватці. І якщо обійдеться без цього, від революції відвернуться. Тому що спочатку треба почистити поле, а потім засівати.

— Знищивши — треба будувати. Чи є Кому Вниз одним з будівників майбутньої країни і яким ти його бачиш?

Ідеалом має бути Українська Соборна Самостійна Держава (не федерація, бо тут 99% українців), побудована виключно на українських чинниках.

А стосовно нашої дієвої участі — я не знаю як цьому спеціально зарадити, бо ми не є лікарями. Але ми намагаємось давати можливість людям хоча б віртуально відчути за собою стіну. Щоб людина, яка хоче займатись нормальною справою знала, що вона не одна. Тобто ми прагнемо психологічно дати людині можливість іти далі, розвиватися. Великий плюс Кому Вниз — у тому, що наша музика стала своєрідною організацією. Завдяки музиці, ти знаходиш людей, серед яких є хороші вчителі, порадники, є ті, хто тебе підтримують. А ми зі свого боку даємо можливість відчути, що вони не одні. Хоча я «віддаю» лише на сцені, а в побуті я дуже замкнений. Ще з часів театру я дивувався, чому кожен мій вихід на сцену пов’язаний із величезними труднощами. А коли йдеться про гастролі, я не можу себе змусити вийти з дому. Потім зрозумів, що є потреба бути серед людей і водночас залишатися самому. Власне, сцена і дає таку можливість бути сам-на-сам зі своєю душею і водночас бути не одним.

— Напевно, це не тільки на сцені?

З одного боку духовно — людина сильна. Але й оболонка людини має бути сильною і витривалою, щоб оберігти душу. Єство людське, на жаль, відмітає погане. Але є такі речі, які тебе трохи розмазують і ти починаєш «просиджувати». Це покоління можна зламати тільки радикальними методами. Ми маємо забрати попередній режим із собою у домовину. Тим самим — остаточно позбавити своїх дітей від того А ми будуємо для себе віртуальний світ, який, з часом, дай Боже, стане фізичним і об’ємним — для мого сина і для інших.

— Досвід яких країн варто врахувати майбутнім державним будівничим?

Дуже важливо, щоб приїжджий пам’ятав про те, що він є гість. Тому варто врахувати практику Латвії, яка ввела двопаспортну систему. Один паспорт — громадянина Латвії, а інший — підданого (люди, які не пройшли тест на знання мови, історії чи були помічені в антидержавних діях). Піддані не мають права приймати участь у виборах і служити в збройних підрозділах армії. Щодо виборів, то це найголовніше. Тому що коли одна нормальна людина голосує за одного, а десять дурних сволот (гірше якщо вони розумні й супротивні), голосують за іншого, перемагають вони. Тому що це поняття дурнуватої демократії, яка зараз в Україні. Не може бути демократії, якщо вона не тяжіє до тоталітаризму. Треба спочатку людей згуртувати, щоб дати їм відчуття свободи. От добрий приклад Німеччина. Це — поліційна держава, де на кожному розі стоїть поліцейський. Але у них демократія полягає в тому, що людина вважає себе вільною, усвідомлюючи, що саме влада забезпечила їй всесторонній розвиток.

— Ми говорили про виключність, а існує й типовість. Тож, чи можна стверджувати, що події в Москві не стали вийнятковими в історії російсько-українських відносин.

Так, ми побачили, що влада не опікується своїми громадянами. І замість того, щоб витягати наших, влада зробила все, щоб українці сиділи поруч з кацапами, тому що ж ми «страегічіскія партньори», як це — ми вийдемо, а кацапів будуть мочити. Треба, щоб ми всі разом були в гівні. Зате депутату, який мав свій бізнес в Чечні, дали номери телефонів чеченців. Через таку політику у нас вмирають люди і жоден українець в Україні і за її межами не відчуває себе захищеним, тим паче, якщо він в Росії. Власне на чому вона тримається — це неприйняття будь-кого, крім себе (незважаючи на те, що вона по суті нуль — бюджет в Росії, як бюджет міста Нью-Йорк). Її тримають у світі, як такого Бабая, щоб була ідея проти когось працювати, створювати проти неї ідеології — це спеціально робиться. А так її можна було б зруйнувати вщент.

— Розкажи про свою неаматорську діяльність на телебаченні.

А там було дуже мало діяльності. Мене запросили на Еру. І що було цікаво, що це — жидівська кантора Рабіновіча. Перша передача, з якої мала починатись моя діяльність, присвячувалась темі збочень. Запросили навіть Костю Гнатенка, але була повна заборона торкатись його сексуальних вподобань. Керівництву каналу не сподобався нормальний підхід до проблеми, який до того ж виявився успішним. Таким є все українське телебачення. Ти приходиш і, ще не сказавши про що йде мова, наражаєшся на заборону. Суть українського телебачення полягає в тому, щоб не зробити чогось вагомого.

Проте, якщо ти розумна національно свідома людина і тебе запрошують кудись — іди і не комплексуй, тому, що ти — вільний. Навіть якщо у тебе не достатньо знань, але присутній дух волі — іди, навчися. Якщо не маєш аргументів — краще не лізти. Але якщо ти усвідомлюєш себе українською особистістю, міцно пов’язаною зі своїм народом — можеш гори перевернути і не спіткнутися.

— То відчувати себе господарем на своїй землі — це найбільше щастя?

Так. Напевно, коли за тобою досвід цілих поколінь, свій світ мрій ти готовий захищати до останнього, бо це справді твоє.

— А що б ти міг побажати читачам?

Читати і розуміти.

Розмову вела Настя Сніжна, Українське Слово, 2003.02.01

 

Надруковано: 2003.02.01 в 03:44 || Кількість переглядів сторінки: 225