2002.10.16. Рок для патріотів

2002.10.16. Рок для патріотів

Похмуре недільне надвечір’я у столиці під знаком потужної патріотичної рок-акції. На Європейській площі в присутності кількатисячної аудиторії власні наробки демонстрували відомі українські колективи — «Плач Єремії», «Мандри», «Мертвий півень» з Віктором Морозовим та КОМУ ВНИЗ. Саме на останніх було покладено почесну місію задати тон усьому заходу, спрямувавши його в канонічне національне русло. Монументальний «Суботів» збурив патріотичну хвилю, яка не спадала до моменту згасання останнього сценічного прожектора.

Гурт Тараса Чубая, розпочавши з традиційної лірики, фінішував розкрученим супер-хітом «Лента за лентою». Народ потрохи почав шаленіти — кулеметна тематика прийшлася до смаку студентам, постійним відвідувачам легендарної «труби» та випадковим перехожим. То тут, то там почалися спонтанні підстрибування. Факт лишається фактом: музична спадщина УПА в сучасній обробці є колосальним каталізатором у справі патріотичного виховання молоді.

«Мандри» порадували витонченою фольклорною спрямованістю, гармонійно адаптованою до навколишніх потреб. Маємо професійну команду, яка ефективно опрацьовує класичні наробки кінця сімдесятих, наближені до стилю ска. Принаймні стабільною кількістю прихильників Фома та компанія не обділені. «Мертвий півень» спільно із трохи вже призабутим Віктором Морозовим поекспериментували з реггей. Але закінчили — народними мотивами.

І ось знову на сцені з’явилися менестрелі тоталітарної рок-естетики з КОМУ ВНИЗ. Ідеально виголена голова Андрія Середи, підживлена однозначним за ідеологічною спрямованістю вокалом, виблискувала суворим нордичним магнетизмом. На якусь мить запанувала тиша. Здалося, десь поруч, у холодних космічних променях ширяють духи старих богів в оточенні дружинників Київської Русі, лицарів Запорізької Січі, січових стрільців, воїнів УПА та Дивізії СС «Галичина»... У такі миті діти дезінтеґрованого постіндустріального суспільства інтуїтивно відчувають себе Нацією.

«Птах на ім’я Nachtigall» став апофеозом концентрованої, доведеної до абсолюту колективної національної волі. Волі, що всупереч навколишній гидоті нуртує в нашій крові, не даючи приспати історичну пам’ять. Те, що відбувалося під час виконання цієї композиції неможливо передати словами. Це треба було бачити.

А потім... відімкнули електрику.

Українське Слово, 10-17 жовтня 2002

 

Надруковано: 2002.10.16 в 16:15 || Кількість переглядів сторінки: 154