2002.07.08-24. Шлях Готів
Останнім часом тішать повідомлення про неодноразові появи наших музик на закордонних майданчиках. Про Україну встигли оголосити і «Скрябін» із «Мандрами» у Британії, і «ВВ» — у Штатах, і «Гайдамаки» з Бурмакою у Польщі. Але дає підставу радіти те, що поодинокі комерційні вилазки до діаспори — це ще не весь культурно-музичний потенціал держави!
Відтепер новий прецедент закордонних перформенсів має місце в нашому мистецькому житті. Буквально нещодавно одна з найконцептуальніших формацій України отримала змогу реалізувати себе на не менш концептуальному світовому дійстві. Неймовірно, проте факт, — українська ґотична формація КОМУ ВНИЗ відвідала один із найпрестижніших світових фестивалів готичної культури у Лейпцізі (Німеччина) — «WAVE GOTHIC TRAFFEN»!
Аби достеменно вивідати, як це було насправді, було вирішено відшукати Андрія СЕРЕДУ (лідера КОМУ ВНИЗ) і допитати його по повній програмі. Єдине, що стояло на перешкоді, — черговий виступ гурту у Львові, але чекати довелося недовго.
Середа ніколи нікому не поступався в оригінальності, і цей раз не був винятком. Андрій влаштував при зустрічі маленьку екскурсію на подвір’я, де у славетні часи мешкала пані Ада Роговцева — там ми й почали нашу розмову.
— Гадаю, тепер можна відкривати всі карти. Андрію, розкажи, що ж то за фестиваль, на кого він розрахований, і яка ідея такого шоу.
— Назва фестивалю звучить так: «WAVE GOTHIC TRAFFEN» (з нім. — «Шлях ґотичної хвилі»). Наскільки я знаю, наступного року він відбудеться вже у дванадцяте. Це, власне, всесвітній з’їзд ґотів. Світовий рейтинґ цієї події надзвичайно великий. Наприклад, такий факт: на час фестивалю, спеціально для всіх гостей, що прибули з різних куточків світу, було створено окремі наметові містечка. Кожне з них вміщувало близько 20 тис. людей. Якщо чесно — це просто величезний бал-маскарад. Офіційно в шоу брало участь приблизно 140 команд та, окрім цього, — іще близько 30-40 гуртів, що були поза реєстром. Щодо ідеї, то, на мою думку, весь готичний рух можна порівняти, може трохи невдало, з архангелами. Це як у релігії — коли добрі сили вже не можуть протистояти бісовській, то з’являються архангели й починають діяти радикально.
— А чи була якась диференціація майданчиків серед самих виступаючих? Наприклад, була головна сцена для гостей та інша — для новачків... Яке було ваше місце в цьому всьому?
— Існувало близько 13 майданчиків. Найбільший із них називався ДОКА, а взагалі розмежовування виступів відбувалося залежно від розгалуження самої готичної культури. Тобто це були сцени такого характеру: пост-індастріал, постхард, метал тощо. Ми ж проходили під класифікацією фолк-ґотік.
— Який же шлях пройшли ґоти КОМУ ВНИЗ, щоб потрапити до Німеччини?
— Проблема в тому, що в Польщі є схожий, але за рейтингом дещо нижчий брат цього ґотичного шоу. Минулого року ми брали в ньому участь, і найцікавіше, що без тієї участі до Лейпціґу цього року ми б не потрапили — має місце певна градація. Окрім того, наш дуже добрий друг Віталій Федун (керівник Українського Ґотичного Порталу www.gothic.com.ua) запропонував керівникам цього проекту добірку наших речей на прослуховування. Оргкомітет дав згоду на наше запрошення до участі.
Мало того, німецька сторона пішла нам на зустріч. Нам оплатили не тільки дорогу, харчування, готель, а навіть візу!
Щоправда, не обійшлося й без хиб... Наша бюрократична система оформлення візи не дала нам можливості вчасно потрапити на фестиваль. Ми навіть уже не плекали надії на повноцінну участь. Був один вихід — перенести виступ на день пізніше (із п’ятниці на суботу). А зробити це за умов участі близько 140 команд не так легко. Знову нам допоміг з переговорами Віталій Федун. Ми пообіцяли оргкомітету привезти справжньої української горілки, і вони погодилися знову піти нам назустріч.
— Андрію, якщо ми вже зачепили організаторів, то чи не розповів би ти про них буквально двома словами? Усе таки це досить серйозно — взятися за облаштування такої «махіни», як ґотичний фест.
— Детально розповісти я не зможу, але ідейну позицію ініціаторів фесту викласти реально. По-перше, ґоти — це історичний фраґмент Німеччини, тому їм це цікаво; а по-друге, до цих пір відчувається різниця між Східною й Західною Німеччиною. На заході громадяни менш охочі до активного сприйняття масштабної та голосної музичної культури. На сході, навпаки, ще тривають певні моральні пертурбації, І для них цікавіше відчути адреналін — ось на попит і є пропозиція. До того ж, економічна ситуація це дозволяє!
— Який резонанс був виступу КОМУ ВНИЗ у Лейпціґу?
— У нас склалася досить цікава ситуація. Оскільки наш виступ було перенесено — змінили й майданчик, — новим місцем для виступу стало досить екстравагантне напівфортечного типу приміщення. І до афіші нас також внесли буквально напередодні, усе через ті самі проблеми. Тому адміністрація нас одразу попередила, щоб ми не барилися й, оскільки були останніми, одразу ж починали виступ, доки люди не розбрелися по закутках! Але ми трохи не вписалися в графік і через це почали грати в напівпорожньому залі. Не пройшло 10–15 хвилин, як ми всіх повернули назад. Але це ще не все! Перед цим ми мали розмову з Федуном з приводу додаткової програми, на випадок якщо публіці сподобається виступ. Звичайно, КОМУ ВНИЗ відкидали такий хід подій, тому що знали напевне, що команду, яка співає не англійською, не німецькою, а українською, ніхто не буде довго слухати. Німці люблять слухати те, що розуміють. Окрім того, наша підготовка була досить панічною, бо не знали, чи поїдемо. Проте по завершенню нашої програми публіка вимагала продовження! Ми були в безвихідному становищі. До того ж, у середині гурту почалася суперечка — виходити чи ні, проте нестихаючі оплески, що не змовкали, не залишали ніякої альтернативи. Було вирішено продовжувати програму тією ж композицією, що й завершили, — «Шива». А найприємнішим було те, що нам намагалися підспівувати.
— Після такого досвіду за кордоном хотілося б почути твою оцінку перспектив нашої музичної культури на теренах Європи.
— Одне можу сказати точно: для німців, наприклад, головне — якість, а не нюанси. Якщо музика їх зацікавила, вони її відчули й не пішли з виступу, то все, ти їм сподобався — і назавжди. І хочу додати: нам не потрібно нікого слухати, а просто пертися до Європи (у плані музики — авт.), і головне — ми у змозі це робити та ще й великими кроками!
— Ну, і в якості завершальної коди, просто як підсумок, що б ти хотів додати?
— У першу чергу, хотів би подякувати всім, хто долучився до нашого відрядження до Лейпціґу. Особлива подяка — Віталію Федуну, який нам дуже допоміг. І від себе хотів би додати, що нам потрібно ламати «стіну» і йти до Європи.
У нашій державі якість не завжди відповідає її вартості. Багато цінностей, таким чином, залишається на периферії. Речі, характерною ознакою яких є ідейність, глибина, концептуальність, одразу ж попадають під гриф «неформат», і про них швидко забувають. Натомість живий організм заміняє пластмасу і сприймається як щось природне й животворне.
Проте тішить і заспокоює одне — коштовні скарби можна переховувати, навіть закопувати, але від того їхня актуальність меншою не буде, постане лише проблема часу щодо їх переоцінки. А з часом прийде хтось, відкопає і скаже: «Погляньте, яке файне ретро!».
Розмову вів Андрій РАДНЮК, 2002.07.08-24. Джерело загубилося при скануванні