До УНА—УНСО я ставлюся здебільшого романтично, адже ніколи не мав такого задоволення — перебувати в окопах, стріляти у ворога. Але УНСО мене завжди приваблювало. Унсовці знають, що кожна людина зі своїм фахом має бути на своєму місці: якщо вмієш стріляти — ти маєш стріляти; якщо вмієш грати музику — маєш грати. Окрім того, в УНА—УНСО завжди був демократичний принцип (ще з часів Корчинського): людина будь—якої національності, якщо вона відчуває свою приналежність до України,може бути в УНСО. Це була єдина організація, яка, окрім вишколу, крім вміння тримати зброю в руках, патріотичних переконань, мала ще й гарне почуття гумору. Тому все, що вони робили, було весело.
Наша група нагороджена унсовським Пустельним хрестом. Ми висвячені в лицарі ордену УНА—УНСО. Для нас це велика відповідальність, обов’язок тримати високу планку — свідомо і чесно. Думаю,нас обрали,тому що наша команда ніколи не збивалася на манівці, ми консервативні. «Кому вниз» ніколи не втручалися в справи УНСО, ми просто завжди були поруч як люди,які однаково мислять і мають спільну мету. Якщо ти будуєш державу,ти маєш усвідомлювати, хто проти тебе,а хто — за. Тому для мене знати цих людей, руки яких освячені роботою, омиті дурною чорною кров’ю ворога,— це почесно. І приємно, що такі люди існують.