1999. Сумлінні асенізатори

1999. Сумлінні асенізатори

Музиканти рок-групи КОМУ ВНИЗ не хочуть бути популярними

Побачивши їх лишень раз, забути вже неможливо. Монументальна постать фронтмена групи — Андрія Середи — миттєво западає у пам’ять. Почувши їх, ніколи не сплутаєш з іншими. Напрочуд глибокі тексти, неординарна манера виконання, бездоганне аранжування композицій — все це зробило КОМУ ВНИЗ живою легендою української рок-музики. Самі ж музиканти не мають зіркової хвороби і вважають, що до розряду ветеранів їх записувати ще не час.

— Тож ж ви відсвяткували свій одинадцятий день народження?

Сергій Степаненко, бас-гітара: — Досить-таки весело. Зібралися старі друзі, які пам’ятають про наш день народження, зокрема група «Брати Карамазови». Але навколо святкування ми навмисно не створювали ейфорії.

Андрій Середа, вокал, клавішні: — Жодних попсових збіговиськ у якомусь нічному клубі, як це тепер модно, ми не влаштовували. Вони нам просто не потрібні. Ми тішимося з того, шо е якась певна стала кількість людей, які знають і пам’ятають, хто ми є. Саме такі люди допомагають нам не зраджувати собі.

— Одинадцять років — термія не маленький. Можна вже підвести якісь підсумки: шо із задуманого групою вдалося, а що не дуже...

С.С.: — Багато зроблено, багато відкинуто і забуто, але ше більше за¬лишається у планах. Ми себе аж ніяк не вичерпали.

А.С.: — На сьогодні Україна — яскравий приклад держави, в якій найкращі умови для розвитку рок-музики. Через те, шо тут немає ніякою музичного ринку (радше пародія на нього), музиканти мають можливість самі відповідати за те, шо вони роблять, а не звітуватися перед рекординговими компаніями чи продюсерами. У таких умовах просто класно працювати. А наша група — наишасливіша. Бо ми, напевно, єдина команда, з якої за 11 рокін ніхто не відійшов. Протягом цих років ми збираємося разом, граємо музику, спілкуємося (не лише на музичні теми), залишаємося хорошими друзяками, і ніхто нікому не набрид. Проблема одна — матеріальна, але дух КОМУ ВНИЗ не дозволяє нам пересваритися через те, шо в групи якісь там клопоти з грошами.

— І чим же ви гадаєте потішити шанувальників найближчим часом?

С.С.: — Наразі ми активно працюємо над тим, аби закінчити наш новий альбом «In Kastus In Vivo» — живу версію альбому «In Kastus», але не його копію. Там будуть деякі зовсім нові речі, а вже відомі композиції звучатимуть оригінально.

А.С.: — Також хочемо зробити альбом, у якому були б речі, присвячені конкретно соціуму, що нас оточує. У цих піснях не буде підтексту, двозначності. Ми нестимемо цілковиту відповідальність за те, що скажемо людям. І ще і є заповітне бажання — перший раз у житті зробити кілька речей, може, одну, може, дві, які трохи не відповідатимуть звичному стилю КОМУ ВНИЗ. Мабуть, вони будуть набагато ліричнішими від усього попереднього матеріалу. Це буде своєрідна попса від КОМУ ВНИЗ.

— Трохи провокаційне питання... Звідки береться глибоке почуття національної гідності, яким буквально просякнута ваша творчість?

С.С.: — Та нізвідки! Воно цілком природне. Не може, не повинно бути по-інакшому, коли живеш на своїй землі. Це, зрештою, навіть не завжди залежить від чистоти крові. Наш гітарист Славко Малюгін взагалі в Каїахстані народився і багато років там прожив. Але він — наш!

А.С.: — Без націоналізму немає нації. Це явище — рушій для будь-якого народу. Ми всі дуже позитивно до цього ставимося. Націоналізм — це любов до своєї землі, відчуття своєї землі. З шовінізмом він нічого спільного не має. У нас людям не дозволяють любити свою землю, тому наш націоналізм — радикальний. Українець не лізе на чужу територію. Він хоче, аби ніхто не заважав йому жити на своїй.

— І ви чуєтеся в змозі щось змінити навіть тепер, коли хвиля національного відродження вже ніби минула, коли у моду входить все західне або московське?

А.С.: — А інакше взагалі втрачається сенс будь-чого. Допоки ми не вимремо, намагатимемося, сподіваюся, щось змінити. Те, що ми для себе визначили як мету, простежувалося раніше навіть у нашому сценічному образі. Пам’ятаєш — фраки, білі сорочки і ботфорти вище колін? Це мало символізувати людей, які намагаються нести чисті ідеї, але нести їх доводиться через лайно. Тобто я досі вважаю КОМУ ВНИЗ чистильниками, асенізаторами, першопрохідцями через лайно.

С.С.: — Це суб’єктивна думка Середи!

А.С.: — Нині ми познімали ті чоботи, але це не означає, що навколо стало менше лайна. Просто ми тепер «аки по суху». (Сміється). Є в Україні хороші музичні команди, кращі за нас. Вони цілком могли би стати і лідерами для молоді, і ще кимось. А ми тим часом намагатимемося вичищяти бруд. Можливо, вдасться...

Експрес, кінець 90-х

 

Надруковано: 2012.09.23 в 17:45 || Кількість переглядів сторінки: 188