1999, березень. Правий Стиль

1999, березень. Правий Стиль

Розмова з лідером культової української рок-групи КОМУ ВНИЗ Андрієм Середою

М.В.: — Андрію, я знаю, що зовсім недавно у Вас була десята річниця групи.

А.С.: - Запізнюєшся — вже одинадцята.

М.В.: — Вітаю Вас з річницею; я знаю, що КОМУ ВНИЗ - одна з найдавніших груп в Україні, яка збереглася у незмінному складі протягом цього часу.

А.С.: - Наскільки я знаю, це єдина команда в Україні, яка збереглася у такому складі протягом цього часу.

М.В.: — Який, на твою думку найбільший здобуток Вашої групи за ці 11 років?

А.С.: - Найголовніше те, що група КОМУ ВНИЗ - найщасливіша команда в Україні, тому що протягом 11 років жодна людина з команди не відходила, ніхто новий не приходив, люди можуть разом збиратися, спілкуватися на різноманітні теми, ділитися своїми поглядами. Єдина проблема полягає у такій банальній речі, як фінансування. З іншого боку, я можу сказати, що КОМУ ВНИЗ, на мій погляд, ніколи не займалися взагалі музикою — ми не музиканти, і ніколи не намагалися підвищити свій рівень, радше — перенести свої відчуття на музику. В даному випадку виходить так, що усі люди, які зібралися — об'єдналися навколо музики. Якби ми були архітекторами, то робили б щось в архітектурі, якби живописці - займалися б малярством. Так сталося, що ми зайнялися музикою — всі різні за фахом люди. Крім того, люди двох національностей, але це моя хвороблива тема, на яку я можу говорити години зо дві. Я ж завжди казав, що росіяни, які потрапляють у середовище українців, можуть ставати людьми, в той час, як українець, потрапивши в середовище росіян — він стає … «росіянином».

М.В.: — Є групи, які також об'єднуються навколо музики, але що тримає КОМУ ВНИЗ, яка ідея?

А.С.: - Різні речі, тому що тут виходить так, що люди, які почали займатися музикою (кожен із учасників КОМУ ВНИЗ) — це кожноразове, зовсім тендітне, дитяче відчуття стосовно музики, тому що раніше ніколи ніхто з музикою ніхто не спілкувався. Інша справа (що дуже цікаво) полягає, знову ж таки, на мій погляд, в тому, що 11 років моєї творчості (це вже досить-таки добре) — це національне відчуття, яке проявляється по-різному. Наприклад, Славко Малюгін, ритм-гітарист, який народився в Казахстані, запропонував зробити такий плакат: здоровенний український прапор і тільки маленька КОМУ ВНИЗ стоїть внизу. Це наше відчуття. Наприклад, у Славка це відчуття, грубо кажучи, американізоване, бо він вважає, що кожна людина, яка живе в Україні і має українське громадянство, будучи чи казахом, чи якутом, чи росіянином, чи білорусом — вже стає українцем, якщо має громадянство України. Але у мене трошки інший погляд.

М.В.: — У своїй творчості, у своїх піснях Ви закладаєте певні слова-символи, які несуть у свідомість слухачів певний зміст. Не знаю, чи це усвідомлюють люди, які слухають Вашу музику, але ті, хто орієнтується в міфології і філософії, розуміють, що Ваші слова до пісень — це своєрідна філософія життя, українства, де слово-символ несе певний зміст, навіть не говорячи про національність, воно саме собою зрозуміле.

А.С.: - Тут направду справа полягає в тому, що наша потенція велика, дивлячись на такого французького хлопця, як Ле Бонн, який казав, що 40 професорів, разом узятих, нічим не відрізняються від 40 водовозів. Масовість, яка існує - це праця менеджерів, рекламістів, пропагаторів. Музиканти не можуть «взяти на себе» кавалок здоровенної маси і взагалі людей, які живуть в Україні. Менеджери — люди, які поряд знаходяться, які тебе оточують (журналісти та інші розумні люди), вони можуть пропагувати цей шлях із даною командою або декількома іншими командами. Сама група не може цього зробити, якою б вона сильною не була. Вона працює тільки на 10 відсотків населення. Тому що 100 відсотків — це більша маса, яка більше руйнує, надто сильна маса, її треба спрямовувати. Але спрямовувати повинна радше ідеологічна система, люди, які не займаються музикою, тому що музика дуже багато забирає часу. Я не можу вийти за межі музики, бо загублю те, що є в мене. Я перестану бути музикантом. Якщо ж займатися музикою, то я хочу, щоб це підтвердилося одинадцятьма роками роботи. Декотрі речі не зрозумілі тій чи іншій людині з КОМУ ВНИЗ. Вони це зрозуміють пізніше. Велика проблема в тому, що не прийшов той час великої екзальтації, відчуття коли «або туди, або сюди». Зараз такий час в Україні, що виникає враження, наче можна займатися будь-чим. Навіть, якщо ти будеш займатися єрессю чи пропагувати гарні речі. Таке враження, що все одно. Тобто кожен має займатися чим-небудь — це така дурнувата свобода. В жодній країні такого не існує. Не можна пропагувати проти своєї держави. Найперше, потрібно відчувати, де ти ростеш, де ти ходиш. Від того часу, коли я відчув, де я живу і де ходжу, мені перестало бути боляче і страшно ходити темними вулицями Києва або іншого міста. Бо це є моя територія. Я хочу це пропагувати, щоб кожна людина знала, де вона живе, де вона народилася, де її земля, вона повинна за це відповідати в будь-якому випадку.

М.В.: — Скажи Андрію, чи поділяє твої погляди сучасне музичне середовище? Адже навіть політики бояться говорити про те, що ти говориш.

А.С.: - Більшість українських журналістів вважають КОМУ ВНИЗ національною командою. Вони кажуть, що це команда така-то, це — така, а КОМУ ВНИЗ - національна команда. Журналісти є продовженням влади, як би їх там не штовхали. Ми поки що не стикалися з протидією держави, якщо вважати Україну сьогодні державою. Вона сьогодні є пострадянською державою. Якщо дивитися на верхівку, то зрозуміло, що те, що було українським, те й залишається українським, ті, що не були українцями, вони й залишаються чужинцями. Вони не трансформуються, вони не можуть цього зробити. Немає серед прийшлих людей гордості. Ми стикалися з тим, що де б не витупала група КОМУ ВНИЗ або окремі її музиканти, усюди стараються замовчувати їхню творчість і діяльність. Таке враження, що КОМУ ВНИЗ не існує. Це, так би мовити, те, що робили китайці з монголами; так бюрократична совдепівська Україна намагається зробити з правими рухами, якщо вони хочуть вийти (для прикладу — музиканти) на велику сцену. Це пов'язано і з шоу-бізнесом.

М.В.: — Андрію, яка, все ж таки, є проблема в сучасній українській естраді, чому російська естрада починає витісняти українську? Які причини цього?

А.С.: - Я так не думаю. Українські музиканти стають, так би мовити, на шлях збройної боротьби через музику. Проблема є у тому, що України зараз немає взагалі. Тут і так вже достатньо таких камікадзе, які йдуть цим шляхом. Кожна музика є конкретно націоналізованою — англійською, американською, британською. В Україні, поки що, немає такого, щоб можна було сказати: «Оце українська музика». Допоки про тебе не дізнається Захід, тут в Україні про тебе говорити не будуть. Як приклад є така команда, як сестри Тельнюк. Вони виконують дуже складну музику. Займаються співочою поезією. Останнім часом, перебуваючи у Франції, вони співали тільки українською мовою, і французи (не українська діаспора) пускали слину і плакали, тому що вони відчували те, що відбувається, про що співається. У далекій Ірландії сестри Тельнюк читали, не перекладаючи вірші свого батька. Не перекладаючи на англійську. Лише повідомляли, кому присвячений вірш і читали. Залежно від інтонації публіка їх розуміла, тому що мовна проблема в Україні та Ірландії та сама, територіальна проблема — та сама.

На будь-якій імпрезі, де ми виступаємо, зі ста відсотків населення, якщо 10 відсотків приходять на концерт КОМУ ВНИЗ, то це дуже велика перемога. КОМУ ВНИЗ ніколи не орієнтувався на масову свідомість. Наша проблема в тому, що ми граємо салонну музику, музику віталень. Але жоден салон не витримує драйву. Тому нам потрібна більша територія. Ця музика допомагає тим, хто допомагає нам.

М.В.: — Це напевно і є поясненням того, що усілякі чиновники від музики намагаються замовчувати існування групи КОМУ ВНИЗ, її творчості та окремих осіб, які входять до складу групи. Як до Вас ставляться ті музиканти, з якими ви граєте на концертах? Чи в них нема зверхнього ставлення до Вас у зв'язку з тим, що ви є прихильниками правих поглядів?

А.С.: - Стосунки такі, що музиканти, які починали разом з нами, висловлюють або почуття поваги, або несприйняття. Стосовно наших конкретних речей — соціальних, національних — більшість людей або не розуміють, або бояться влазити в них. Вони бояться цього. Вони боягузи.

М.В.: — Тобто, можна сказати, що той чоловічий первень, характериний для групи КОМУ ВНИЗ, у сучасних музичних формаціях відсутній?

А.С.: - Ми дуже рідко спілкуємося, але час від часу зустрічаємося і розуміємо один одного. Серед інших людей ми більше спілкуємося не з музичними формаціями, а з людьми, які займаються іншою діяльністю — або політичною, або соціальною. І це вже наша справа: вираховувати чи це старі пердуни, чи молодь, яка бажає більше рухатися, ніж думати, або ж це якраз і є люди, які можуть щось робити і які доводять, що можуть щось зробити, і що вже зробили. І тоді це для нас є велика підтримка, бо ми розуміємо, що не існуємо у вакуумі. Ми існуємо поряд з іншими формаціями, не обов'язково музичними. Я не вважаю (наголошую на тому), що наша команда є суто музичною. Ми не займаємося музикою заради якихось музичних речей. Ми займаємося піснею. Коли допомога тексту і допомога музики є необхідною.

М.В.: — Які з груп чи окремих виконавців Ти міг би назвати близькими Вам за поглядами, думками?

А.С.: — Є команда, яка зізнавалася перед нами в тому, що КОМУ ВНИЗ для них є якщо не вчителями, то принаймі показовою. Команда, яка займається зовсім іншою музикою. Чи не зовсім іншою, але яка займається високоенергетичною музикою. Це «Моторролла» із Хмельницького. Команда, яка робить те, що ми вже не будемо робити, тому що ми вже стали старшими і хочемо зайнятися більш тонкими речами. Якщо в мене народиться дитина, то я хочу співати про мої відчуття, близькі для моєї дитини, більш багаті відчуття. Вони є молодшими і можуть дозволити собі «Масква — параша, Україна буде наша.» Це дуже добре. Стилістика їхньої музики спрацьовує. Вони виростуть, і вони будуть думати глибше. Але на сьогодні для масової аудиторії ось такі заклики, такі гасла повинні бути, якщо вони направду відповідають за свої вчинки.

Була така група «Зимовий сад». Вона взяла за основу лірику Шевченка. Але ми вважаємо, що лірику не можна розглядати окремо, як це робиться в школі. Ми сприймаємо Кобзаря, як радикала. Я вважаю, що Шевченко є тою людиною в Україні, через яку ти можеш вийти у світ, бо якщо ти відчуваєш творчість Шевченка і його однодумців, то можеш виходити у світ. Бо якщо хто і не розуміє слова Тараса, не розуміє мови, то відчуває його душею. Це дуже класна штука, тому що це велике горе в Україні з часу Святослава, коли Україна загубила свої шаблі і почала співати. Сьогодні дуже трагічна ситуація, тому що Україна не може відповісти анексією збройною, не може повернути свої землі, як було за часів Святослава і продовжити навіть чисто економічну інвазію, і ще, і ще, і ще… Сьогодні залишається тільки те, що через музику Україна може доказати свою праведність, свою правоту. В останньому листі мій дід, перед смертю, писав: «Ти, Андрію, можливо у чомусь і правий, у тому, що зайнявся тою справою, яка не є твоїм фахом, (адже я ніколи не закінчував музичних закладів), — але це єдина річ, альтернативна тому, що ти не взявся за зброю». Дід був дуже цікавою людиною.

М.В.: — Зараз у світі спостерігається тенденція повернення до свого «коріння», особливо у країнах північної Європи. У одної норвезької групи навіть якийсь твір називається«Вікінги ідуть». Пісня починається з маршу, ніби військо вирушає у похід. Це досить відома група в Європі, яка своєю появою викликала певний шок музичного світу.

А.С.: - Я думаю, що вони так само не розвинуться, як і ми в Україні. Тобто ми не є оригінальною структурою сьогодні, в кінці ХХ століття. Ми можемо подивитися на творчість такої співачки, як Шінед О'Коннор з Ірландії. Це та ж сама Ірландська команда «Погс». Тобто команд дуже багато. Інша справа, що завдяки цим командам виникають більш попсові формації, які більше сприймаються публікою, чи навіть, швидше, тими, що стоять згори, які диктують становище того, хто мав би тим займатися. Є енергетичний центр, а навколо нього вже гуртуються усі інші. Тобто є «Погс», є Шінед О'Коннор, є в Україні КОМУ ВНИЗ. Я вважаю, що це поки що єдина перемога КОМУ ВНИЗ у цьому плані, як і перемога у тому, що ми придумали нарешті свою символіку. Наша символіка — це поєднання трьох знаків. Це вертикаль і п'ять горизонталей — п'ять людей КОМУ ВНИЗ - п'ятигоризонтний хрест; потім він об'єднується у старовинну українську свастику, у сваргу як поняття сили і руху, і це все об'єднане на загал у восьмипроменеве сонце (має вісім променів). Це є знову ж таки старовиний український знак. Тобто, ми робимо такі речі. Одна справа, що нам важко це пропагувати, ми не вважаємо, що є слабкі в цьому розумінні, що ми не можемо цього пропагувати. Вважаємо, що для нас це є дуже типово, що це нас об'єднує у будь-якому разі.

М.В.: — Андрію, а ви не пробували навести тісніші контакти з різними групами, середовищами, які працюють так, як ви, щоб створити певну мережу чи сітку, чи середовище, яке б підсилювало одне одного, як комп'ютерна мережа. Один комп'ютер є сильним, але якщо вони об'єднані в мережу, то вона є набагато сильніша, навіть не сумарно, а вона має якусь нову функцію, має якісь додаткові нові можливості, які характерні для цілого.

А.С.: - Я розумію, але справа полягає навіть у маленькій такій речі, як пересування територією України. Ми хочемо якнайшвидше домогтися економічної незалежності, економічної можливості об'єднувати інших. Без цього музичне об'єднання робити непотрібно, не можна (бо коли сидить людина на сходах, просить у тебе копійку і ти даєш їй, то ти їй не допомагаєш, а лише даєш їй трішечки животіти далі).

Для нас найголовніша проблема є в тому, що КОМУ ВНИЗ не просить з лоюдей по 50, 10, 20 або 30 доларів. Найголовніше є те, що повинна стояти нормальна апаратура, яка буде відповідати тому драйвові, тій силі, яка має звучати при виконанні. Як для військової команди найважливіше мати зброю, так для нас є зброєю добрий звук, щоб ми достеменно знали, що ми можемо заграти. Бо коли гітара раптом починає грати, як балалайка, то це спрацьовує в протилежний бік. Найголовніше — це виступ. Я не знаю, в якій іншій професії таке може бути. Це єдина така річ, яка властива музикантам. Це скоріше може пов'язано з військовими, коли вони здобувають якесь місто, а знаходяться люди, які кажуть: «Дякуємо вам!»

М.В.: — Яка твоя думка щодо виборів президента?

А.С.: - Зараз є така ситуація, що свого часу люди почали виступати, виступати, говорити і вибрали купу соціалістів. Хіба я маю їх підтримувати? Вони ж дурні. Вони бидло.

Я давно казав, що так звані демократичні вибори не можуть відбуватися. Бо якщо трійко розумних людей вибирають розумну людину, то вони знають, як зробити цю Україну. А двадцять ідіотів вибирають ідіота. Розумну людину вони або не розуміють, або їй заздрять і ненавидять. І вони вибирають такого самого ідіота. І таким чином більшість голосує за ідіотів. Демократичних виборів не може бути. Україна — це унікальна держава. Вона має робити свій вибір. Я маю таке враження, що має бути переворот. Бо оцей поступовий«бардак» призводить до того, що скоро українців як нації не буде. Буде Україна як держава (можливо й буде), можливо тут будуть стояти хмародери і все, що завгодно, але це не буде вже Україною зовсім. Вона буде існувати на кшталт Нової Зеландії чи ін.

М.В.: — Чи знаєш ти, що Чілінтано в молоді роки був членом правої партії і він пішов у музику, щоб витіснити з Італії американську музику.

А.С.: - Він поступив дуже правильно. Що би я тобі порадив: зроби інтерв'єю з Іриною Білик. Я дуже боюся за неї, бо вона єдина дівчина, яка зуміла перетягнути попсу з совдепії на україномовну публіку. Вона — королева української попси. Це треба їй доказати, оскільки деколи вона забуває про це. Навколо неї нормальних людей. Вона якось притихла, але зараз знову починає думати про це. Вона не розуміє, що найголовніше її надбання — це та, що вона перетягнула тих всіх тінейджерів, які раніше слухали Росію. І раптом почали слухати українську музику. Ірину Білик треба зберегти. Тому, що це не Білоножко, не Зібров. Це символ нового покоління. І треба її залишити обов'язково.

М.В.: — Андрію, що б ти хотів сказати насамкінець?

А.С.: - Великий позитив КОМУ ВНИЗ полягає у тому, що ніхто з нас протягом 11 років не працював проти національної ідеї. Ми можемо музично змінюватися, але ідею соціальну і національну ми ніколи не змінювали і не змінимо.

Розмову вів Микола Величкович, Журнал «Орієнтири», березень 1999 року.

КОМУ ВНИЗ не має жодного відношення до політичних партій і рухів.

 

Надруковано: 2012.11.09 в 22:00 || Кількість переглядів сторінки: 180