1999.12.24-30. Андрій Середа: «Жодних компромісів»

У свої 35 років ми дійшли висновку, що зміни, які настануть, можуть бути пов’язані з чимзавгодно, але не з компромісом. Будемо шукати людей із фінансовими,організаційними можливостями, люди будуть нам близькі духовно і так само нейтимуть на компроміси.

Наша активністьі прагнення грати, виступати — це, власне, прагнення якось протидіяти тому, щовідбувається в Україні. Частина шанованих артистів, пісні яких ми колисьслухали, зараз не те, що продає себе, а займається продажем своїх дітей. Колина нинішніх нащадках закінчують своє існування старовинні інтелігентські роди,що уособлювали український дух, коли йде тотальна профанація в царині т. зв.культури, ми не можемо на це просто дивитися збоку. Те, що ми робимо якмузиканти, як певна формація — це насамперед наша реакція і наша позиціяводночас.

Поза тиміснує музика. Музика, яка, маю надію, нас переживе. Провівши багато часу встудіях, ми дійшли висновку, що нині будемо добиватися саме такої естетикизвуку, яка задовольнятиме нас як групу. Тепер це буде доволі складна сумішсемплів і живих звуків. «Хімія» ця потрібна для підсилення образного ряду. Зпоявою нових комп’ютерних технологій чимало людей поринуло у світ електроннихілюзій, фантазій — культивується свідомість через бездіяльність. Таке собі кришнаїтствов музиці. Це не наш шлях.

Наше — цесублімація близьких нам ідей. Інакшими словами, якщо ти маєш перемогу заплечима, то і надалі мусиш її обстоювати і перемагати далі. Якщо ж судилосязагинути, то треба це зробити красиво, яскраво. Тобто йдеться про культивуваннятаких моментів, які роблять із людини особистість, з хлопчикамужчину тощо.

журнал «Політикаі Культура», 1999.12.24-30.