1996'02. Знак Духу

1996'02. Знак Духу

О горе, вся душа в огні -
Моя країна у гівні
Дитячий всесвіт умістився
В поїденій щурами скрині
І більмом стали очі сині
І впали руки.
О горе, всім єством пізнав
Як рідний край себе засрав
І засиратиме до віку
Аж доки — жах! — у дикім крику
Не захлинеться у гівні -
Таке от снилося мені.
Та годі вже — пора вставати
Як би зі мною була мати
Вона б легенько на руках
Мене б віднесла, щоб обмити від того бруду
І зігріти — до сонця ванної кімнати
Як би зі мною була мати.

Андрій Середа

Часи, коли тридцятитисячний натовп здіймався на перших акордах «Суботова» — навдивовиж сильної композиції, яка є гімн і реквієм водночас — а потім вибухав оваціями після кожної наступної пісні, сьогодні начебто минули для КОМУ ВНИЗ. Минули? Вісімдесят дев’ятий, дев’яностий, дев’яносто-перший...

Цвяхом глобальних імпрез, наймасовіших акцій була сувора стильна чорно-біла п’ятірка в напівцивільному вбранні з поголеним монументальним Андрієм Середою, голос якого вкарбовував слова, сенс і глибина яких сягала інших вимірив, інших сфер. Епічний рок? Так, вони в оболонці сучасного звуку залишаються поза часом, голос Андрія ріже наскрізь часовий простір, його астральне тіло блукає козацьким степом або карпатськими схилами, заглиблюється в душі померлих, або заглядає у вікна живих, а його постать із закинутою догори головою залишається непохитною у перехресті променів.

Так, він Інший і разюче відрізняється від різнокаліберного не-іншого музичного піплу. Чим? Насамперед -духом. Музика КОМУ ВНИЗ має власний харизматичний духовний стрижень, який залишається незмінним протягом восьми років. Можливо тому КОМУ ВНИЗ поза юрбою, поза тусовкою, поза плітками. Група фантом, яка нікуди не поспішає. І якщо вони зникають надовго з поля зору, вони просто перестрибнули в інший вимір, аби повернутися знову у новій силі і з новими ідеями. Мандри і пригоди — це те, чим живе Великий КОМУ — незримий телепень безмежного всесвіту.

Тепер ви розумієте, що саме тримає їх разом ці довгі вісім років, коли усе навколо збігається-розбігаеться-руйнується-комбінується? Середа стверджує, що кожен з КОМУ ВНИЗ існує в своїй музичній системі, а вкупі внесок кожного дає цікавий результат.

«Ми дуже егоїстичні в цьому плані і нас більше цікавить наш внутрішній стан, аніж гра на зовнішній ефект», — говорить Андрій.

Отже щось справді змінилося, якщо ми дійсно маємо наувазі імідж КОМУ ВНИЗ п’ятирічної давності. «Щось» це глобальна робота під назвою «IN KASTUS», яку слід перекладати з латини не як «кровосуміш», а як «ІНЦЕСТ». Альбом, що записувався непоспіхом протягом півтора років містить величезний спектр впливів, і увесь матеріал ділиться на декілька блоків (умовно, звичайно, О.Є.) за напрямками. Арт-рок, психоделія, хард, фолк — годі перераховувати суміш яскравих фарб, якими змальовано це полотно. Річ у іншому: усе тримається купи настільки міцно, наскільки це взагалі можливо.Наші ранні речі містили елемент «розрухи», мали такий собі розбишацький характер. Але то-лише наша реакція на тогочасний стан речей. Нині відбулася переоцінка цінностей і змінилася музика. Гадаю в бік мейнстріму. Щодо альбому «IN KASTUS», то це, напевно, наші здобутки з 1989 по 1995 рік. Та то вже й не альбом, а внутрішнє дзеркало пережитого за ті роки... Відчувається, що Андрій втомився коментуваті роботу, яка відображає пройдений шлях й мала б відколотися від музичного тіла КОМУ ВНИЗ на будь-яких аудіо носіях. З більшим піднесенням він говорить про новий матеріал, який, посуті, є логічним продовження вчорашніх пошуків. Але він приречений ще і ще раз вертатися до «IN KASTUS» тому що для більшості прихильників альбом залишається «білою плямою» в дискографії групи.

Щодо структури, альбом має виважено-компілятивний характер, де старі хіти, переписані по-новому, чередуються з дійсно новими речами. Бракує хіба що «Ельдорадо», а решта — «Суботів», «Розрита могила» «До Основ’яненка» — усі на місці. Що до нових — майже скрізь тексти Середи. Якось, коли ми зустрічалисі років три тому, на моє питання про те, що ж бракує музиці КОМУ ВНИЗ, Андрій відповів так: «Страшенно хочеться створювати пронизливу просвітлену музику, яка б дарувала надію. Хотілося б зробити містерію, більше експериментувати, шукати нове, несподіване...» І от усе про що мріялося вже акумульовано в «IN KASTUS».

Одна з найбільш витончених композицій — «Срібні води». Вода тут символізує материнське начало, срібна вода — символ очищення. «Сію рай» присвячена Йоану Богослову і відновлює пошану до святих — людей великої духовної сили. «Щодня вона йде назустріч», «Подих» більш прості жанрові пісні. А от «Косар обрієм» — твір присвячений постаті гетьмана Мазепи. «Птаха на ймення Нахтігаль» — данина пам’яті і великий знак ввічливості до людей, яким випала скаженя доля боротися за незалежність України. «Нахтігаль» — це назва військових сполук, що були створені з українців під німецької навали і які боролися з більшовизмом. «Попіл» — це сімбіоз творчості з поетом Володимиром Цибульком. «Привид з гаю» — маленька містерія, що раптово з’явилася під час репетиції — наче впала з неба.

Найбільший здобуток колективної творчості КОМУ ВНИЗ — так вважає Середа — це символ, або знак групи, що складається з трьох елементів. У центрі композиції так звана сколопендра або малий герб КОМУ ВНИЗ. Є тут і трипільська свастика — сварга — символ сили й руху. Третій елемент — восьми-променеве сонце, що символізує рух в бік Світла від темряви. Той знак — поєднання минулого і сьогодення і вироблявся він поступово, без напруги і тільки нещодавно оформився в закінчену композицію.

Андрій говорить і від його слів йде спокійна і сильна вібрація людини, впевненої в собі. Ясні очі, твердий погляд, мужня статура, голос — це і є першоджерело сценічного образу КОМУ ВНИЗ. Андрій дипломований актор. Але яка він людина? Хто він і звідки?

Андрій Середа: — Мої батьки народилися в Сибіру, але з протилежних сторін Омської області. Мати — з російської сторони, а батько з емігрантів передвоєнної пори, коли там заснувалося село Вереміївка Омської Області. По війні вони переїхали на Прикарпаття і він виростав там. Тож на сьогодні існує два кодла середівського роду — одне тут в Києві, а друге в Чернівцях. Стосовно інших учасників групи, то усі вони народилися в Україні, за вийнятком ритм-гітариста Слави Малюгіна, який з родини російських колонізаторів і був народжений в Казахстані. Після закінчення театрального інституту Андрій залишається в Києві. Сьогодні він з ностальгією згадує київський рок-клуб і перші виступи КОМУ ВНИЗ в одній обоймі з ЕДЕМОМ, ВВ, Квартирою 50, Загубленим Світом. Згадує атмосферу рок-партизанщини, друзів з палаючими очима, усіх, хто допомагав звестися на ноги. І пошуки своєї — відмінної — лінії у рок-н-ролі. Спочатку то був чистої води нон-конформізм, замішаний на брутально-жорсткому саунді і дуже-дуже сильних метафоричних текстах. Даремно ті пісні вилучено з нинішнього репертуару. Однак зовсім не даремно вони не розпалися як група тоді, відчувши розчарування і безперспективність биття головою об стіну. Не сталося цього тому, що КОМУ ВНИЗ — то команда, або навіть сім’я, яка жодного разу не зрадила ідею Великого КОМУ. Хоча й музиканти помітно нервують, коли у світло юпітерів знову і знову потрапляє сяюча голова Середи і той як гуру відстрілюється за всіх. Вони, дякувати богу, залишаються разом: басист Сергій Степаненко, гітаристи Слава Макаров і Слава Малюгін, барабанних Євген Разін та директор Володимир Зброцький. Мобільний робочий стан виявляє команда зараз — під час експериментів великого рок-пропагандиста з ТЕТУ Володимира Бакуна, який знімає КОМУ ВНИЗ в павільйоні під час живої гри. Кілька нових речей КОМУ ВНИЗ зафіксують саме в такий спосіб — повністю живцем. Стосовно великих концертів — останнім був виступ на фестивалі «Молодь —Христові». Андрій підкреслює — вони були єдиною групою, яку вже втрете запрошують на цю імпрезу, спрямовану на відродження греко-католицької церкви.

Цілком можливо, що вони скоро відбудуть до Пенсильванії за запрошенням ректора університету — українця за походженням. В суто англомовному середовищі вони вперше звучатимуть англійською. Мандрівки мандрівками, але зараз команду цікавить інше — як найшвидше записати свіжий матеріал. Звукорежисер Ігор Нестеренко, який повністю відпрацював «IN KASTUS», знову притягується до нелегкої співпраці з досить таки ексцентричною групою і прискіпливо-неслухняним фронтменом, яких ще трішки-трішки й буде занесено до реєстру монстрів українського рок-н-ролу.

Олександр Євтушенко, Галаs, #02’1996

Знак Духу

Знак Духу

Знак Духу

Знак Духу

 

Надруковано: 2000.02.01 в 09:04 || Кількість переглядів сторінки: 350