1993’6. Кому вниз?

1993’6. Кому вниз?

Поєднання професійного статусу і незалежності — річ надзвичайно складна. «Кому Вниз» пізнали це на власній шкурі. Біографія групи має два періоди: до «Червоної Рути» й укладання угоди з фірмою «Кобза», та — після. До — це випадкові концерти на поганому саунді, існування без копійки в кишені, і — без жодних перспектив. Тож «Кому Вниз» вдячні театру-студії «АРТ», який узяв їх під свій «дах», вдячні колишньому адміністраторові Катерині Судоргиній... Після — це десятки й сотні концертів в Україні та за її межами, нормальний робочий ритм, просто щаслива можливість працювати у фахових межах.

Сьогодні вони працюють як професійна група, але й не втрачають творчої незалежності. Мають і цінують свободу маневрування.

Ще донедавна за репетиційну базу «Кому Вниз» правив напівзруйнований підвал колишньої школи КДБ. Це — символічно. Це — ще один штрих до суворого іміджу групи, що тримається на контрасті чорного й білого. Елітарний національний демонізм «Кому Вниз» іде з рок-андеграунду. Вони — саме звідти. Вони — це Андрій Середа — лідер-вокал, Сергій Степаненко — бас-гітара, Вячеслав Макаров — гітара, Володимир Збродський — адміністратор групи, та Євген Разін — ударні інструменти.

1993’6. Кому вниз?

10 лютого 1993 року «Кому-Вниз» виповнилося п’ять років. Отож, перше питання, адресоване Андрієві Середі:

— Про що думали в день народження групи, про що згадували?

— Що?... Київський рок-клуб зразка 1987-1988 років. Спогади були із ностальгійним присмаком, адже тоді відбувся наш перший публічний виступ. Згадаймо такі команди, як «Едем», «Квартира 50», «ВВ», «Загублений світ»; атмосферу, що панувала тоді, друзів, котрі нам допомагали.

— На якому витку КОМУ ВНИЗ перебуває нині?

— Ми — група консервативна. У тому розумінні, що не змінюємо своєї лінії, яка давно вже визначена. Може мінятися звук, стиль, але головна лінія, спрямована на нонконформізм, внутрішню чесність перед собою — залишається. Існують команди, які відходять від проблем, пристосовуються до публіки, зраджують собі. Це не наше.

— Був час, коли стиль КОМУ ВНИЗ пов’язували з панк-роком. Я сам дотримувався погляду, що музика КОМУ ВНИЗ містить елементи неортодоксальної естетики панку.

— Деякі наші ранні речі містять елемент «розрухи», мають такий собі розбишацький характер. Але все це — лише реакція на тогочасний лад. І не більше. Нині цей лад уже змінився, відбулася переоцінка цінностей. Водночас змінилась музика. Змінилася в бік традиційно-виваженого мейнстриму.

— Чого, на ваш погляд, бракує в репертуарі КОМУ ВНИЗ?

— Бракує — не те слово. Страшенно хотілося створювати речі такого пронизливо-просвітленого плану, які б дарували надію, знімали б з душі гидотну оману сьогоденного бруду. Хотілося б створити містерію, яка б була поетичною і духовною водночас. Взагалі, треба більше експериментувати, шукати нове, несподіване. На жаль, на все це бракує часу.

— Часто закидають, що ви, мовляв, кон’юнктурники, експлуатуєте тему національного відродження в Україні і тим заробляєте собі на життя...

— ...І що нас із тельбухами купив Рух, а закордонні націоналісти підтримують своїми «зеленими». Що тут сказати? Деякі наші речі, як-от «Суботів», «Ельдорадо», «Розрита могила» — це осмислення трагедії, це — вирок тоталітарній комуністичній системі. Якщо ми щось і експлуатуємо, то, напевно, власні душі. Щодо національного відродження, то ми були раді вкласти в це бодай частку душі. Але ми проти шароварної революції.

— 1991 і 1992 роки минули для вас під знаком кінематографа. Ви багато знімалися, рідко виступали, а на репетиції взагалі випадали лічені години.

— Наш минулорічний досвід роботи в кінематографі добряче поламав репетиційний режим. Виявилося, що вміємо переключатися. Знімальний майданчик, студія звукозапису, концерт, репетиція, гастролі — усе перебігає строкатою стрічкою перед очима. Кінодосвід має два боки. Негативний — несмак кіношників, їхній «невруб» в інші жанри. Позитивний бік — призвичаїлися до камери.

— «Іван та кобила», «Натурник», «Кому — вгору, кому — вниз» — ці стрічки з’являться, напевно, скоро. Яка ваша участь в них?

— У фільмі «Натурник» я виконував головнуроль, а в «Івані та кобилі» музиканти КОМУ ВНИЗ — рекетири. Приємно було працювати над стрічкою «Українці, ми врятовані!». Там — чотири наші пісні, серед них — «До Основ’яненка» та «Суботів».

Олександр Євтушенко, «Україна», 1993 № 6

1993’6. Кому вниз?

 

Надруковано: 2012.09.24 в 22:45