1990'7. Поворот

1990'7. Поворот

Нечасто, але трапляється в мистецтві прем'єра — мов струмінь свіжого повітря. П'янить новизною, викликає бажання поринути знов у благодатну стихію. Саме з розряду таких неординарних подій в нашому мистецтві був фестиваль «Червона рута». Він вивів на широку дорогу професійної творчості багатьох аматорів. Маловідомі провінціали після дебюту на фестивалі, образно кажучи, прокинулись популярними, їхні пісні полинули Україною. Давно республіка не відчувала такої оновлюючої хвилі, яку дав цей фестиваль. Погрішив би проти істини, сказавши, що всім прийшовся він до душі. У тих, хто проповідував принципи всеперемагаючого дистильованого мистецтва, червонорутівська програма викликала мало не шок. А що панічний страх — то це очевидно. Причини? Найперше: фестиваль був україномовний і прогресивний. Подібні «вольності» дехто розцінив мало не як спробу руйнації суспільних підвалин. Недвозначно звучали і тексти. Одні з них чітко вказували на винуватців національної бездуховності, руйнівників рідної мови: «Там пани всі мови знають, крім своєї, крім своєї». Інші гордовито твердили: «Бог нам дав українську нашу землю».

І вже зовсім не вписувалися у сталі «помірковані» офіційні канони задубілого «українського соцреалізму» виступи київської групи КОМУ ВНИЗ. Пісню «Суботів» на вірші Т.Шевченка в її виконанні присутні слухали стоячи. Причому так було не тільки в Чернівцях, де проходили заключні заходи фестивалю, а й у Києві, в інших містах. «Суботів» сприймається як своєрідний гімн єднання української нації, пролог нелегкого шляху відновлення. Гадаю, ще не настав час істинної оцінки звучання цього унікального твору — почуття національної гордості тільки починає пробуджуватись у співвітчизників.

...На «Червону руту» вони потрапили завдяки керівникові групи «Гроно» Т.Петриненку. Мова не про протекцію, ідеться про товариську допомогу професійним аматорам. Професіонала привабило прагнення групи КОМУ ВНИЗ іти своїм, неординарним шляхом, і він всіляко сприяв появі ансамблю на фестивальній орбіті.

Окрім бажання самовиразитись і щирої любові до музики, пісні, хлопці практично нічого не мали. Погодьтеся, з таким багажем конкурувати на небосхилі рок музики з колективами, до складу яких входять професіонали, — намір, близький до авантюри. Одначе актор Театру на Подолі, його колега-освітлювач, два інженери-будівельники й регулювальник радіоапаратури — підняли вітрило. Сказати, що їм було важко, — значить нічого не сказати. Навіть приміщення для репетицій, інструменти були для них справжнім дарунком долі.

Перші концертні програми ентузіасти зробили, за традицією тих часів, російськомовними. Глядач був, оплески теж. Проте особливого задоволення аматори не мали. Факт, що були не гірші за десятки інших колективів, тішив самолюбство, але не більше.

Невдовзі постало питання: чи варто було городити тин, щоб сидіти на ньому, переспівуючи традиційні шлягери, нехай і з власними текстами? То був переломний момент у творчості колективу. Вирішили повернутися до того, з чого свого часу збиралися починати розбіг, до національної музичної традиції, поезії, проблематики, яка хвилює душу рідного народу.

Швидко тільки казки мовляться. Скільки сил, нервів пішло на той поворот — пошуки засобів — знають тільки аматори. На несподіванкою. Особливо для тих, хто знав його раніше. Свіжий стиль, поліфонічне звучання, духовна наповненість пісень вигідно вирізняли киян з-поміж інших виконавців. В.Макаров, С.Степаненко, В.Малюгін, Є.Разін, А.Середа репрезентували оригінальний український рок, засвідчивши, що стиль не тільки «має місце» в республіці, а й сповідує власні принципи.

Давно, за кілька років до того, як хлопці збиралися разом, Андрій Середа написав «Суботів». І тільки тепер дозріли вони, щоб виразити музикою щемний біль Шевченкового слова. Твір звучить як пророчий хорал.

Є у колективу прихильники, які ходять на концерти заради «Суботова». А хлопці, знайшовши свій творчий стиль, взяли орієнтир на доробки Шевченка, Олеся, Самійленка... Не данина моді чи кон'юнктурщина простежується в цьому. Це їхня творча потреба. Музиканти сповнені надій, прагнуть розгледіти світло попереду, сповістити благовість тим, для кого співають, з ким сподіваються на національне відродження.

Богдан Рутинец, «Соціалістична культура», 1990 № 7

1990'7. Поворот

 

Надруковано: 2012.09.20 в 00:30 || Кількість переглядів сторінки: 161