1990.07.06. Похмурі демони з України

1990.07.06. Похмурі демони з України

Сьогодні на вас чекає полілог групи КОМУ ВНИЗ, по-простому кажучи — тривала товариська бесіда за прямокутним столом. Колективний розум групи переміг ідею монологу Андрія Середи, на який «Фонограф», власне, спочатку й розраховував під рубрикою «Свій хрест». Думається, та зустріч на ментальному рівні буде доречною — адже ми вже давненько отак не говорили; впритул і відверто. Однак чи була така спроба колективного самоаналізу вдалою? Судити вам, читачі.

Отже, полілог склали лідер-вокаліст Андрій СЕРЕДА, бас-гітарист Сергій СТЕПАНЕНКО, гітарист Вячеслав МАКАРОВ, адміністратор групи Володимир ЗБРОДСЬКИЙ.

— Поєднання професійного статусу і незалежності — справа надзвичайно складна. Ми це спізнали на власній шкурі. Біографія групи має два періоди: до «Червоної рути» і укладання угоди з фірмою «Кобза» та після. До — це нечасті, іноді випадкові концерти на поганому саунді; існування без копійки в кишені, життя без ясних перспектив. Хоча ми вдячні київському театру-студії «Арт», який свого часу взяв нас під дах, вдячні колишньому нашому адміністратору Катерині Судоргіній, яка допомагала групі. Після — це десятки, а може, і сотні повноцінних концертів на Україні та за її межами, нормальний робочий ритм; просто щаслива можливість діяти в межах вибраної професії. Сьогодні ми працюємо як професійна група, але не втрачаємо незалежності творчої. Маємо й цінуємо свободу маневрування. Наша співпраця з «Кобзою» базується на разових угодах. Артисти вільні влаштовувати власні концерти, якщо ті виступи не збігаються із запланованими концертами «Кобзи».

***

Нам закидають: мовляв, перетворилися на культову групу. Так, деякі речі, скажімо, «Суботів», піднімають людей з місць; вкрай емоційно реагує публіка й на «Ельдорадо», «Розриту могилу». Але то не культ. Це просто адекватна реакція на закладений у тих речах драматизм, адже «Суботів» для нас є реквієм за Україною. Це — поетичне осмислення трагедії народної, плач на руїнах, вирок тоталітарній комуністічній системі. Лідер «Червоних» Анатолій Векслярський якось нам закинув: деякі київські команди спекулюють на хвилі національного відродження, — тепер співати українською — це кон’юнктура, і це — нечесно. Ми, відверто кажучи, з того лише посміялися. Річ у тім, що, скажімо, шевченківський цикл з’явився у КОМУ ВНИЗ задовго до відомих змін у політичній ситуації, навіть задовго до «Червоної рути». Якщо говорити про «Суботіа», то пісня була написана Андрієм Середою ще... 1984 року, але раніше існувала в акустичному варіанті.

***

Тепер — стосовно російськомовного репертуару. Ми не відкидаємо такі пісні. Виконуємо їх і нині — у сольних концертах. Нещодавно, зокрема, записаний магнітоальбом, що повністю складається з російських пісень.

А от ахілесова п’ята групи — її стилістика. Бо ми не знаємо, в якому стилі... граємо, або згодом гратимемо. Прихильники харду вважають нас хард-роковою групою; щось знаходять й ті, хто слухає панк, психоделію, арт-рок. Річ у тім, що смаки членів групи різні, а Інтереси, світогляд — однакові. Тож КОМУ ВНИЗ — це такий собі вулик, в який бджоли приносять кожна свій мед. Трапляються, звичайно, жахливі творчі суперечки. Ми гриземося, сваримося, та, зрештою, перемагає здоровий глузд...

Останнім часом нас досить часто звинувачують у надмірній політизації музики, лобовій соціальності. Згодні: в репертуарі КОМУ ВНИЗ ціла купа соціально-загострених, просто пекучих творів. А хіба проблем, яких ми торкаємося, менше навкруги?!! Вони пронизали кожну клітинку нашого єства. Ми просто належимо до тих груп, які у своїй творчості акумулюють заряди політичної активності суспільства... КОМУ ВНИЗ — його частина. І ми випромінюємо оту концентровану енергію. Кульгавість, про яку йшлося, то пише форма її сприймання. Одного разу нам довелося грати на стадіоні. Це було у Львові. Двадцять п’ять тисяч душ — як одна. Уявляєте? Ми плакали на сцкні від почуття єдності з народом. Перепрошуємо, то був не натовп обдурених підлітків. Там зібралося чимало літніх людей. Це був народ, який не прощає фальші або прімитівного загравання. Ми плакали від радості, що той народ нарешті прозрів. Тільки це й додає нами сили та віри.

Інша помітна подія в біографії КОМУ ВНИЗ — поїздка до Канади. Минулий травень, проведений у Торонто, — незабутні дні. Ми виїхали у складі великої №червонорутівської" тусовки, а саме: український рок представляли групи «Брати Гадюкіни», «Зимовий сад», сестричка Віка; український поп та авторську пісню демонстрували «Гроно», «Млин», Едуард Драч, Марійка Бурмака. Знаєте, що впало в око в Торонто? Ні, чисте повітря і фантастичні магазини — про це ми знали. Вразило інше, Торонто — багатонаціональне місто. Там живуть, напевне, представники всіх рас. І ніхто нікого не ображає. Чемність, делікатність, повага — як закон. За місяць перебування у Канаді ми не почули жодного грубого слова, не говоримо вже про якісь образи.

***

Прилетіли ми 8 травня. Тиждень пішов на адаптацію. Поотом почалися збірні концерти — по два на день — у «Райсон театрі». Крім того, дали концерт у спеціальному «Прес-клубі» — для журналістів. Там грали ми, Віка та «Зимовий сад». Потім виступали по клубах. Віка і «Брати Гадюкіни» — у «Даймонт-Клубі»; ми та «Зимовий сад» у клубі «Квінзберрі». До речі, в останньому свого часу грали «Кінг Крімсон», «Лед Зеппелін», інші великі команди. Це — хард-роковий клуб. Історичні фотографії, реліквії прикрашають його стіни. З другого боку — то престижний зал. Вважають, що тих, хто в «Квінзберрі» виступив і сприймався нормально, — зараховують до ліги «зірок». Місцевий диск-жокей, котрий вів наш концерт, наговорив купу компліментів, потім показав два великих пальці догори і сказав: «КОМУ ВНИЗ — похмурі демони з України!».

***

Тепер — про прийом. Не приховуватимемо, наша зовнішність і музика спочатку шокували публіку. Переважна то були українці. Річ у тім, що вони, напевне, рідко в Канаді бачать саме такий — суворий, іноді страшний за рівнем драматизму рок-н-рол. Хоч як дивно, але ми викликали нову хвилю інтересу до... поезії Шевченка. Адже багато людей підходили до музикантів — вже на подальших концертах — із томиками «Кобзаря» в руках. Розпитували, цікавилися. Кумедний трапився випадок із нашим «Ельдорадо». Так, з’ясувалося, називається досить гнилий район у Торонто, де мешкають повії, наркомани. Точніше, колись жили. Так от, нашу пісню они асоціювали саме з цим районом. А взагалі, реакція публикі мало чім відрізияється від тієї, до якої ми звикли вдома. Грали КОМУ ВНИЗ також і в найпрестижнішому залі Торонто «Концерт-Холі». Там виступали «ЙЕС», «Кріденс», «Раш», «Ролінг Стоунз». Саме там зібралося чимало англомовної публіки, яка теж сприймала групу тепло. Під час повільних балад запалювали сірники, запальнички. Ну зовсім як на Україні! Грали ми і в маленьких, суто українських клубах. Ділки записували один наш джеймсейшн спільно з «Гадюкіними» та Вікою на відео. А наступного дня ми бачили, як та відеокасета надійшла у продаж. Напевно, так само тиражувалися і аудіокасета. Це — нормально. У Торонто відбулося чимало цікавих зустрічей, ми відчували непідробний інтерес до людей, до України. Велося просто чудово. До того ж надійшли цікаві пропозиції. Наприклад, ішлося про наше турне по Сполучених Штатах. Але це вже, мабуть, буде інша розповідь...

***

На цьому, власне, можна й «закруглятися». Нині київська група, як і раніше, продовжує тривалі репетиції. У роботі — новий цикл пісень. Повернувшись на Україну, похмурі демони знову зіткнулися з прозою життя.

1990.07.06. Похмурі демони з України

Олександр Євтушенко, «Молода Гвардія», 1990.07.06

 

Надруковано: 2012.09.21 в 03:15 || Кількість переглядів сторінки: 288