1989.08.09. Долі горілиць
Минув рік від першого (й останнього?!) фестивалю Київського рок-клубу, в якому в червні 88-го взяло участь 17 різнокаліберних домашніх команд. Але найбільше враження, принаймні у мене, лишилося від виступу тоді нікому не відомого квінтету «Кому вниз»: артистизм і демонічна зовнішність 24-річного вокаліста Андрія Середи, колись мало помітного в Молодіжному театрі, — та суперечливий і вкрай архаїчний хард-роковий експеримент. Створена у лютому минулого року група не здобула на фестивалі ніяких призів, але й не за тим «Кому вниз» виходили на сцену Будинку культури БО «Більшовик». Гострі, «некиївські» тексти, звинувачувально кинуті у вічі, мелодизм і складна композиційна будова творів, власний шлях — це аудиторія відзначила з першого концерту. Єдиним зпоміж новачків, цим дебютантам запропонували взяти участь у гала-концерті. І ніхто з того не пошкодував.
У липні, коли по закінченні сезону міський рок-клуб влаштував серію концертів зі своїми фестивальними лауреатами, «Кому вниз» помітно підвищили свої дивіденди. Стилістично дещо випадаючи — чим далі, тим більш виразнішають у їхньому матеріалі елементи «флеш»- і «прогресів»-року — з ортодоксальної київської рок-музики, ця група, спільно з рок-артілівськими формаціями та польськими командами «Кобраноцка», «Дада» і «Тілт», ударила благодійницьким фестивалем «Рок на марші миру» спочатку в Києві, а потім (бо ж одним Із організаторів виступило, точніше, так і не виступило Київське обласне відділення Радянського фонду миру) — у Білій Церкві.
Але блискавична і рафінована кода 1988 року пролунала для «Кому вниз» на музичному фестивалі «Голосієве-89», де квінтет здобув гран-прі і перше місце в категорії... професійних виконавців, а ще призи — за кращий сценічний образ та фольклорність вмконаної програми.
Щодо професійних виконавців, то такі в «Кому вниз», даруйте, і не ночували. Зокрема, гітарист Вячелав Макаров тривалий час працював на різних технічних посадах у київських театрах, співак Андрій Середа також служив у театрі — актором, басист Сергій Степаненко за фахом — інженер-будівельник, другий гітарист Вячеслав Малюгін закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, а барабанщик Євген Разін працював на одному з відкритих підприємств регулювальником радіоапаратури. Втім, «Кому вниз» усе це не завадило і взяти гран-прі «Голосієве-89», і піти працювати повним складом у ... молодий театр-студію «Арт», який навесні цього року організовував серію концертів квінтету по місту.
Мешканці не тільки столиці України, а й ряду обласних центрів типу Львова (лютий), Кривого Рогу (травень, 1989), якщо вони ще й шанувальники рок-музики, — знають, чому саме цю формацію музична сторінка «Фонограф» назвала «відкриттям 1988 року». Прикметно, що, на думку її читачів, тільки за «Кому вниз» йдуть: «Калинів міст», «Настя», «Крематорій» та Олександр Малинін.
На початку березня в Будинку звукозапису Держтелерадіо УРСР почалася робота над їхнім дебютним магнітофонним альбомом, який записав Андрій Толчанов. Два твори — «Пісня про мир» та «Мінус п’ять» ввійшли до першого збірника київської музики «ТРЕШ-ЧАТИК-1», який у квітні ц. р. випустила музична студія «Фонограф». Тяжіючи до камерності, що відповідає певній психоделічній орієнтації, «Кому вниз» прекрасно виступили й у Київському палаці спорту в рамках музичного фестивалю «Фонограф-89». Нині група готує нову програму, де, можливо, з’являться твори на вірші Т. Г. Шевченка й Олександра Олеся, та докладає зусиль, щоб реалізувати свій перший закордонний проект.
Іван Рядовий, Музична студія «Фонограф» дайджест 1989
