Моє особисте знайомство з групою почалося на концертах фестивалю Київського РОК-клубу. Взагалі-то, не-члени клубу права на виступ не мали. Але оргкомітет вирішив діяти в дусі часу — без зайвих посилань на рядки положень. Так, на великій сцені вперше з’явились КОМУ ВНИЗ, «Піонер», «Поклик», «Підвал». До речі, ніхто з них каші не псував. Більше того, двоє перших навіть приємно почастували.
Не секрет, що всю вітчизняну РОК-формацію можна поділити на дві великі групи: тих, хто бере музикою, і тих — що словом. Нині більше пошани й уваги саме останнім. Між обома групами стосунки, м’яко кажучи, не прості. Кожен вважає, що саме він робить справу так, як треба, а решта — вершки збирають. Тих же, котрі органічно поєднують у своїй творчості обидві платформи, не так і багато. Як на мене, це «Акваріум», «Наутілус» і... Додати ще когось важко. Приємно, що потенційно (підкреслюю, потенційно!) до цієї групи вже належать і КОМУ ВНИЗ. Перші їхні виступи засвідчили, що в Києві з’явився оригінальний, самобутній колектив. Вони взяли аудиторію вокалом і сценічною майстерністю Андрія Середи, безкомпромісними, злободенними текстами. Але це — те, що зверху і впадає в око одразу. Є й другий шар, який не дуже розроблений, хоча від цього він не менш цікавий. Маю на увазі можливість цього квінтету оволодіти і подати свій музичний матеріал у найширшому діапазоні звучань — від жорсткого хард-року та психоделіки до індійської раги та російського народного мелосу. Погодьтеся — варіант багатообіцяючий. Звичайно, в музиці, і в манері подачі матеріалу групи спочатку відчувалися впливи Кінчева й «Акваріуму», плакатність Барзикіна. Хто попервах не відчував вплину метрів? Однак це був лише рушійний вплив, що вигідно відрізняв власне оригінальне обличчя.
Не дивно, що найбільш цікаві твори КОМУ ВНИЗ набули вже хітової репутації, а «Пісня про друга» («Афганістан») через тиждень-другий навіть потрапила до першої десятки «Фонографа».
Однак, обрій над новим складом був не таким і безхмарним. Перші сольні концерти КОМУ ВНИЗ, що мали відбутися на початку серпня в РОК-клубі, ледь не зірвалися. Причиною стала ... назва групи і «круті» тексти, які не подобалися декому з керівників Жовтневого району міста. Хоча, після тривалих переговорів вдалося таки досягти розумного компромісу. У цій досить складній ситуації відкрилася ще одна, на мій погляд, позитивна риса — маю на увазі згуртованість, безкомпромісність, вміння відстоювати власну точку зору. Відстоювати аргументовано, не зриваючись на марнослів’я та взаємозвинувачення.
Порівняно з деякими відомими київськими групами КОМУ ВНИЗ стартували досить пізно. Але вони одразу почали з готової концепції свого дальшого розвитку — концепції серйозної професіональної праці. Це дало змогу уникнути помилок, які роблять багато їхніх попередників, тривалий час вибираючи між напівпрофесіоналізмом та аматорством. З іншого боку, йти второваним шляхом краще; до того ж, наш музичний ринок — маю на увазі республіку — мало насичений продукцією, що її пропонують КОМУ ВНИЗ.
Восени група знайшла менеджера, спонсора і, здається, навіть кредитора — все в одному обличчі. Це молодий театр-студія «Арт». Якщо згадати, що саме таким шляхом йшли до популярності «Аракс» та «Рок-ательє», то треба погодитися — це не найгірший випадок. У жовтні — листопаді на концертах КОМУ ВНИЗ залунала сформована, цілісна програма тривалістю більше години. Створити власний концерт із єдиним лейтмотивом — справа не з легких. За останній рік — два із побаченого мною нічого, окрім «Розлуки» «Наутілуса...» на пам’ять не приходить. Те, що КОМУ ВНИЗ одразу почали формувати єдиний цикл — добра звістка. Хоча до ідеалу ще далеко. Є ще й недопрацьовані номери. Є й спроби «виїхати» за рахунок особистої майстерності і здібностей лідера Андрія Середи. Трапляються уже й самоповтори. Проте, ті вади не принижують головного — вже знайденої своєї збалансованої форми.
Про це свідчив і великий успіх на представницькому фестивалі «Голосієве−88». Перше місце в категорії професіональних виконавців (це музиканти, щоб об’єднались півроку тому і в професіональних складах не грали), кілька призів. І право представляти Київ ( вони єдині серед більш як 60 кандидатів на наступному етапі конкурсу ). У планах запис магнітофонного альбому, зйомки на Українському телебаченні, гастролі по західних областях України, робота над новим пісенним циклом на вірші Олександра Олеся і Тараса Шевченка.
Здається, дитина спинається на ноги. Зачекаємо ще трохи. Найближчим часом вона, мабуть, зможе нам вже впевнено відповісти на запитання «Кому, куди і для чого?»